Новий рік у Дивеєво

Щоденник паломника Зустріти Новий рік далеко від родини – ідея відчайдушна. Знайомі кричали з усіх сторін: «Ти не боїшся залишити чоловіка в таке свято?!» В сенсі – одного. Без мого нагляду. Інші турбувалися про дитину. Треті боялися лишати чоловіка з дитиною. Дитину – з чоловіком. Навіть мама брала благословення для мене в невідомого мені батюшки. Він сказав, що якщо поїхати на Новий рік із родини, то станеться щось страшне з усіма. Хто просив брати такі благословення? Я злякалася. Подумала. Вирішила – їхати. Не звертати увагу на залякування. Нормальні спокуси. Хтось же має в родині молитися? Я хочу підготуватися до Різдва.

28 грудня

Ми відслужили молебень за подорожніх. Усілякі тривоги відійшли – я чиню правильно.

Зайняли місця. Автобус великий, але незручний. За мною сидить чоловік високого зросту. Довгі ноги впираються в моє сидіння. Він дуже просив не відкидати спинку. Коли мені хочеться поремствувати на незручності, думаю, що йому гірше. Навіть поворухнутися не може. І мені стає легше.

29 грудня

Ми вже в Росії. Автобус деренчить вікнами. Раніше люди пішки до святих місць ходили, а я на вікна скаржуся. Це добре, що саме такий автобус. Значить, це справжнє паломництво, а не комфортабельна поїздка.

На роботі шеф запитав:

- Куди ви їдете на свята?

- Дивеєво, Оптина пустинь… Шамордіно… - не хочу відповідати, але доводиться.

- А що це?! – не розуміє директор.

- Монастирі.

- А-а-а… Я думав, ви на лижах кататися їдете!

…Уже ранок. Скоро ми приїдемо в перший храм за нашим маршрутом.

Дорога довга, тягнеться і тягнеться. Дивно, що не затікають ноги. Я – паломник останніх часів.

У селі Нижні Приски вже 300 років стоїть церква Преображення Господнього. Підлога кам’яна, старовинна кладка. Збереглася крізь століття. Коли під’їжджаєш – праворуч видно Оптину пустинь. Сфотографувати через брудне вікно не вдалося, прикро.

Для православної людини зустріч зі святинею – щастя. До нас виходить настоятель храму, протоієрей Леонтій Никифоров. Колись іще молодий отець Леонтій, отримавши призначення в село Нижні Приски, і не підозрював, що воно розташоване в трьох кілометрах від настільки шанованої Оптиної пустині. За словами свідків подій, коли батюшці повідомили про це, він, як кажуть, не доїв, не допив – підхопився й побіг. Коли перед ним постала зруйнована святиня, опустився на коліна на березі Жиздри й заплакав. Отець Леонтій служить тут більше сорока років.

- Миленькі, рідненькі! Бережіть життя! Дуже цінуйте його, життя тимчасове – це дар Божий. Ми всі помремо. Мета нашого тимчасового життя – прославити Бога тут, на землі. І тоді Господь прославить вас, миленькі…

Я вірю кожному його слову. Ми справді для нього рідні й любимі. Теж хочу любити людей. Не виходить.

-

Читайте Святе Письмо… У ньому – все. Славте Господа! Нехай люди, після спілкування з вами, кажуть – яка гарна людина! Любіть одне одного, миленькі… У нас, у кожного, є нервова система. Рідненькі, не треба нею користуватися!

Цей храм не закриють ніколи.

З нами їдуть два священики – отець Євгеній та отець Валерій. Отцю Євгенію років тридцять. Я дуже погано вгадую вік. Зате можу легко уявити його маленьким. Молодшого шкільного віку. Забув паспорт удома. Так розгублено це виявив. В отця Валерія таке обличчя, ніби я його знаю. Жарти в нього прості. Говорить, виділяючи літеру «о». Проте говорить гарно – просто, благозвучно. По-доброму. Мені подобається його слухати. Жартує, але тільки над собою.

Вечір. Шамордіно. Послух – кухня. Молоді матушки дають нам розпорядження. Їжа смачнюча! Ми їли через «не можу». Навіть коли всі пішли й послушниці вже мили тарілки. Перловий суп, варення з гарбуза, монастирські соління, звичайна пшоняна каша – ммм!... Керівник групи пояснює, що вся монастирська їжа не лише смачна, але й корисна. Через те, що готують її з благословенням і молитвою. І завжди йде на користь.

У храмі на честь Казанської ікони Божої Матері – вишиті ікони. Мені багато про них розповідали. Розшиває їх камінням та бісером майже сліпа матушка. Вона сама не знає, як це виходить. Як прикро, що ці ікони не можна було сфотографувати.

Камікадзе-паломники пішли вночі до джерела купатися. Темно, холодно, слизько… Буду спати. Завтра – ранній підйом.

30 грудня

Шоста ранку – їдемо в Калугу. До мощей преподобного Тихона, Калузького чудотворця. У кожної людини є особливо шановані святі, яким молитися легко. Знаєш, що тебе почують.

Занурюватися не хочеться, холодно. І хочеться – це для мене особливе джерело. Вода в купальні – чотири або шість градусів. На вулиці – мінус п’ять. Занурююся. Через слабкість – один раз, не тричі. Добре.

Батюшка Тихон робить мені подарунок – лише тут я знайшла ікону своєї святої, Анни Кашинської. Мій день народження і день її прославлення – один. Мого сина звуть, як і одного з її синів. Збіг? Думаю, вона молиться за мене.

Смачний монастирський чай… Духмяний. Набираю в термос – буду пити в автобусі. У нас суворий графік, затримуватися не можна.

Малорославець. Відкривають джерело святителя Миколая Чудотворця. Знову купаюся. Не холодно. Добре. В автобусі жартують – скільки разів за день занурюватися будеш?

Панфутієво-Боровський монастир. Заходимо в храм. Служать акафіст преподобному Серафиму Саровському. Саме закінчують – преподобний влаштував так, щоб ми приклались до ікони і їхали далі. До нього в гості.

Ще раз переконуюся, що смерті немає. Батюшка Серафим тут, поруч. Чекає нас у Дивеєво.

31 грудня

Удома наріжуть олів’є, накриють стіл. А ми встанемо засвітла, за київським часом о пів на четверту ранку. І вирушимо в дорогу: Владимир, Боголюбово, Муром, Дивеєво.

Владимир. Успенський собор. ХІІ століття. Фрески Андрія Рубльова. Свого часу Катерині ІІ вони здалися непоказними. Імператриця звеліла їх зняти. Але все-таки на стелі храму видно розписи преподобного Андрія.

Тут спочивають мощі Андрія Боголюбського і його сина Гліба. Коли в 1410 році татари хотіли відкрити труну з мощами, із неї вийшов стовп вогню.

Нас зустрів настоятель храму, протоієрей Сергій. Про собор він може розповідати годинами. Це його віра, його дім, він виріс тут. Дід отця Сергія був єпископом і врятував храм від зруйнування.

Тут також спочивають мощі святого благовірного князя Георгія Всеволодовича й часточка мощей Олександра Невського. Князю Георгію, племіннику Андрія Боголюбського, відтяли голову. Під час захоронення останків Георгія Всеволодовича у Володимирському Успенському соборі з мощами відбулося чудо – голова благовірного князя приросла до шиї. Дивний Бог у святих Своїх.

Чудотворна Володимирська ікона Божої Матері. Отець Сергій отримав зцілення перед нею. Таких свідчень зцілення дуже багато.

Боголюбський монастир. Тут убили князя Андрія Боголюбського. Ті, кому він робив добро. У монастирському храмі багато фресок дивом проявилися, хоч більшовики їх старанно знищували вапном.

У Муром ми потрапили надто пізно – велика група, витрачаємо багато часу на зупинках. Служба вже закінчилася, сестри закривали храм. Ми приклалися до мощей князя Петра й княгині Февронії. Їхнє життя схоже на казку, дивовижне, сповнене чуда. Упокоїлися вони, прийнявши чернечий постриг. Князь – у чоловічому монастирі, княгиня – в жіночому. Зробили собі подвійну труну, щоб після смерті бути разом. Братія чоловічого монастиря опиралася цьому, забравши тіло князя в свою обитель. А вранці мощі інока та інокині були поруч. Так відбувалося декілька разів. Так їх і залишили спочивати разом – Петра й Февронію, в чернецтві – Давида і Єфросинію.

Новий рік ми зустріли в автобусі.

1 січня

Дивеєво.

… У батюшки Серафима нові лапті. Старі вже зносилися?

Нам відкрили мощі преподобного. Багато хто плаче від радості. Почуття спорідненості, любові.

Мороз пробирає міцно. Зранку майже мінус тридцять… Заходжу в магазинчик: «У вас є який-небудь крем від морозу?» Продавщиця дуже розвеселилася. Щоб якось утішити мене, каже: «Не хвилюйтеся, зараз сонечко вийде, і потепліє!» Тепер і мені смішно.

Увечері ходили по канавці з отцем Євгенієм. Сама Богородиця повеліла Серафиму Саровському зробити її. Преподобний каже: «Канавка ця до неба висока! І коли антихрист прийде, скрізь пройде, а канавки цієї не перескочить!» І канавка не дасть йому осквернити четвертий земний уділ Богородиці.

А в цей час отець Валерій сорок хвилин чесно чекав нас на морозі. Щоб умовити пройти канавку ще раз, але разом з сестрами-монахинями. Умовив.

Після всього виявилося, що батюшка хоче зануритись у джерело. Те саме, де дивом знайшлася Казанська ікона Божої Матері. Яка зберігає й оберігає нашу Русь.

Занурюватися при мінус двадцяти п’яти градусах мені не хочеться. Ми йдемо в готель за рушниками. Дезертирую.

2 січня

Потеплішало – мінус п’ятнадцять!

Причастя в Дивеєво. Трапеза.

Джерело Серафима Саровського. Купальні охайні, зруби. На дві особи – більше не ввійти. Поручні, які ведуть у воду, заледеніли, і мені страшно. Тому я не йду глибоко. Купаюся по пояс. Хоча вода не здається холодною, просто я слабачка.

Автор фото: Максим Осипов

3 січня

Владичний жіночий монастир міста Серпухова. Чудотворна ікона «Неупиваєма Чаша». У цього образа є своя «спеціалізація» – перед ним моляться за п’яниць, наркоманів. Хоча, думаю, Матері Божій можна й просто – молитись.

Тут спочивають під спудом мощі преподобного Варлаама Серпуховського.

А мені, через слабкість духу, особливо запам’яталися булочки із монастирської пекарні…

Знову автобус. Ночівля в Шамордіно.

4 січня

Оптина пустинь… Тут навіть повітря інше, молитовне.

Коли більшовики руйнували храми, в одному з них зробили хлів. У великі свята корови (їх тримали у вівтарі) сходили з розуму. Не витримували благодаті. Зате трактори стояли сумирно.

Братія тут дивовижна. Таке відчуття, що вони бачать тебе, як рентген.

У 1993 році на Пасху тут було здійснено ритуальне вбивство. Убивця підійшов іззаду до іноків-дзвонарів Трофима й Ферапонта. Кинджалом з трьома шістками він заколов їх. Швидко пішов геть по доріжці, де зустрів ієромонаха Василя. Вбивця зробив крок уперед, розвернувся й ударив його ножем у спину.

Таким чином, на Пасху, в день Воскресіння Господнього, день перемоги над смертю, у храмі стояли три труни. Ті, хто були тоді в Оптиній, свідчать – горя не було. Була радість. Нам це важко зрозуміти, але ж я знаю, що життя душі вічне.

Ті, хто спілкувалися зі страстотерпцями перед смертю, читали щоденники, впевнені – убиті передчували швидкий кінець земного життя. Таким чином, Оптина отримала нових святих – новомучеників Василя, Трофима й Ферапонта.

Миколо-Одринський жіночий монастир. Тут ми будемо ночувати. Постелимо просто в храмі й заснемо. Більше ніде – обитель тільки відновлюється. Це важко, адже працюють одні сестри.

Колись два брати знайшли в цих краях, на березі річки Одринки, образ Миколая Чудотворця. Було вирішено побудувати тут капличку святому. З тих пір, часами занепадаючи, тут стоїть монастир. Зараз – жіночий. Матушка Маріам, ігуменя, зробила його по-особливому домашнім.

Я сплю перед чудотворним образом Божої Матері «Споручниця грішних». Уночі темно, лише лампадка освічує очі Богородиці. Ніби Вона стоїть над колискою. І молиться за мене. Мама…

5 січня

Ми їдемо додому. Я дуже скучила. Але Новий рік я зустріла правильно.

Опублiковано: № 1 (43) Дата публiкацiї на сайтi: 27 December 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 10 з 10
22:17 22.09.2011 | Елена
Спасибо Вам! Давно собираюсь в такую поездку и обязательно съезжу :-)
14:50 02.03.2011 | Семён
Кошмарный дневник духовно больного человека. А потом удивляемся, почему это неверующие критикуют православных.
04:30 11.01.2011 | Ирина
спасибо за сладкие воспоминания.Я тоже была в такой поездке,но 3года назад,а впечатлений-на всю жизнь.Очень рекомендую - бросайте суету и езжайте по святым местам!Благодать!
02:01 31.12.2010 | interesting
Очень удивительно читать статью,в которой сочетаются праздник Новый год,который имеет языческие корни и религиозные взгляды. А ведь Бог предупреждает- выйди из ложной религии.
22:38 29.12.2010 | Цветок
Коротко и точно, прямо в яблочко. Светлые православные переживания. Очень светло и тепло, а фотографии храмов просто потрясающие!
17:47 28.12.2010 | Карпенко Андрей
Очень благодарен! Потеплело на душе.
16:58 28.12.2010 | Лидия
Спаси Господи!
Очень актуально перед Новым годом, когда родственники никак не понимают, как можно не отмечать. Прочла, и прямо как-то легче стало.
15:08 28.12.2010 | Инна
Спаси Господи! Замечательная статья, очень хорошо передаются ваши переживания!
14:57 28.12.2010 | Віка
цікаво.дякую.
20:22 27.12.2010 | .
Спаси Господи !

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: