Сьогодні люди, які звикли до буденного вживання слова «любов», втратили розуміння його справжнього смислу. Це слово стало предметом широкої спекуляції поп-зірок, «акул пера», рекламістів і сектантів. Виявляючи захват щодо минулих вихідних, ми, зазвичай, вимовляємо щось на зразок: «Я люблю відриватися в нічному клубі щосуботи», з приводу реклами — «Я люблю SONY», щодо коханої — «Я люблю Соню» тощо. Отже, велика та могутня російська мова не така вже велика і могутня? Невже такі неоднорідні почуття так просто можна виразити одним словом?
З російською мовою все гаразд. Але треба звернути увагу на такий парадокс: чому найбільш величний і прекрасний стан духу ми вільно можемо назвати нерозділеним, або втраченим, або таким, який раптово десь зник із нас? Чи може задовольнити наші найпотаємніші сподівання «любов», яка стала синонімом похоті, «любов», яка закінчується сердечними ранами та розчаруваннями, відчаєм, алкоголізмом, наркоманією, злочинами, самогубством? Напевно, ні. Не вдовольняючись знеціненими «замінниками» любові, кожен із нас — свідомо чи ні — прагне знайти справжню любов. Тільки ось шукають усі в різних місцях...
Де ж ховається таємниця цього слова?
Річ у тім, що в давньогрецькій мові для позначення місткого за своєю природою поняття любові використовувалось не менше п’яти основних слів (загалом у грецькій мові понять любові набагато більше) — залежно від спонукань душі, які викликають це почуття.
Любов-ерос характеризується прагненням до єднання з тим, кого любиш. Грецьке слово ерос позначає пристрасне, владне й тілесне тяжіння до об’єкта любові. Ерос породжує в нас почуття, пов’язані зі статевим потягом. Ця любов інстинктивна, виникає вона найчастіше у весняний та осінній цикли... як у братів наших менших. Як наслідок, сюди можна зарахувати вияв сексуальності в поведінці і вчинках людей, її розвиток у моді й мистецтві. Інакше кажучи, ця любов — «для двох». Про щирість і самопожертву тут можна говорити тільки в межах двох людей. Усі інші для цих людей, більшою чи меншою мірою, байдужі. Головне для них — ця їхня любовна «гра». Але ж нещасливий чи нерозділений характер цієї хиткої гри нерідко спричиняє в закоханого глибоку тугу та відчай. Не знайшовши бажаної гармонії, вони назавжди розчаровуються в об’єкті своїх почуттів і порівняно легко з ним розлучаються. У цьому недосконалість цього почуття. Така любов може стати причиною біди і в результаті спричинити непередбачувані, а часом і трагічні наслідки. Безумовно, одночасно ми можемо відчувати й інший вид любові, що і є нормою для більшості.
Слово філіа з грецької мови також перекладається як любов. Філіа є складовою частиною таких слів як філософія — любов до мудрості, або філологія — любов до слова. Відповідно, «філією» також можна назвати, наприклад, вірну любов учня до свого вчителя, однодумців до товариша, який поділяє їхню життєву позицію чи світогляд. Але знову ж таки, ми відчуваємо любов-філію, як правило, до людей, які нам потрібні, від яких ми залежимо. Якщо хто-небудь збоку намагається втрутитися в ці відносини, то супротивник випроваджується і стає нашим недругом. Таким чином, ми самі обмежуємо це почуття й окрім духу любові плекаємо у своїй душі сім’я гордого духу.
Слово пофос також перекладається як любов, але є не більше, ніж сильним бажанням володіти чимось або кимось. Сторгі — природна любов родичів: матері — до дитини, дітей — до батьків, брата — до сестри.
...Коли Святий Апостол Іоанн узяв перо, щоб начеркати своє відоме рівняння Бог є Любов, йому необхідно було зробити вибір між кількома грецькими словами... «Бог є Агапе», — натхненно написав Апостол. Чому агапе? Тому, що крізь призму саме такої любові розіп’ятий Христос дивився з Хреста на ворогів, які Його ненавидять, і молився за них, ніби за своїх вірних апостолів. Тому, що через надлишок такої любові Бог сотворив світ і людину... і став її Отцем — Отцем, для Якого всепрощення є способом Його буття. На мою думку, жоден з філософів чи поетів не виразив у своїх творіннях значення агапе прекрасніше й точніше, ніж це зробив Апостол Павло: Любов довготерпить, любов милосердствує, не заздрить, любов не величається, не надимається, не поводиться нечемно, не шукає тільки свого, не рветься до гніву, не думає лихого, не радіє з неправди, але тішиться правдою, усе зносить, вірить у все, сподівається всього, усе терпить! Ніколи любов не перестає (Кор. 13,4-8).
Зауважте: ми, як правило, товаришуємо з тими, хто викликає нашу симпатію. Ми закохуємося в того, хто красивий, щасливий і розумний, і відвертаємося від потворної, слабкої чи хворої людини; до двірника ми ставимося не так чемно, як до банкіра тощо. Отже, ми сповнені любові, але вбогих людей спокійно можемо винести за дужки нашого повсякденного життя (щоб «не заважали любити»). Чи любов це? Очевидно, що така людська «любов» ґрунтується, перш за все, на почутті необхідності. Живучи без Бога й відчуваючи свою внутрішню порожнечу й самотність, людина прагне «збагатити» себе теплом із зовнішнього світу. Вона шукає собі партнера, супутника, товариша — кого-небудь, хто здатен втамувати її душевний голод, доповнити собою її недостатність. І знаходячи таку людину, починає дорожити нею, боїться її втратити — але не тому, що любить її, а тому, що бачить у ній свою життєву надію й опору...
Але агапе принесла у світ нову безумовну логіку: Хто вдарить тебе по щоці, підстав йому й другу. «Це доля тільки слабких і вбогих!», — скажете ви. Невже християнство — релігія слабких? Щоб відповісти на це питання, треба зрозуміти, що найсильнішою зброєю християн, зброєю, проти якої нема протидії, є саме любов... І чим взагалі можна налякати людину, для якої померти — значить зустрітися з Богом, для якої смерть — не поразка, а перемога? Християнська любов, агапе — це розум безумців, сила немічних, скарб убогих, зброя безпомічних. Вона дарує прощення всьому живому та відчиняє врата безсмертя. Така любов не підвладна допитливому людському розуму. Вона виходить за межі раціонального розуміння та звичних норм поведінки. Це таємниця, побачити яку можна тільки очима душі, сприйняти яку може тільки зіниця нашого серця. Вона робить людей самоцінними й рівнозначними. Агапе ні в чому не відчуває потреби, не залежить від краси або будь-яких інших зовнішніх факторів. Вона вільна. Агапе — це спосіб мислення та життя... безперервний, спрямований у світ навколо нас імпульс абсолютної доброти, яка долає всі негоди й нещастя; це межа, переступаючи яку, необхідно переступити через себе. Чи може це зробити слабка людина? Ні, не може. Людина слабка не тому, що любить, а тому, що боїться любити. У любові немає страху; досконала любов витісняє страх, тому що в страху є мука.
Сьогодні для багатьох Тайна вечеря й Пасха стали не більше ніж символом старого доброго звичаю, милою традицією, даниною історії... Мало хто згадає у цей вечір євангельські рядки, які оповідають про пізнання людьми невідомої раніше самозреченої любові:
Перед святом же Пасхи Ісус, знавши, що настала година Йому перейти до Отця з цього світу, полюбивши Своїх, що на світі були, до кінця полюбив їх.
Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй! Якщо будете ви зберігати Мої заповіді, то в любові Моїй перебуватимете, як і Я зберіг Заповіді Свого Отця, і перебуваю в любові Його. Я ж Ім’я Твоє їм об’явив й об’являтиму, щоб любов (арапе), що Ти нею Мене полюбив, була в них...
На превеликий жаль, сучасна людина втратила зв’язок не тільки з минулим, але і з самою собою. Ритми нашого часу не залишають їй можливості хоча б на мить зупинитися, поглянути на небо, вдихнути на повні груди та почути поклик животворчої Агапе. У повсякденному житті людина не встигає знайти місце для вічного, залишає це на якесь невизначене «потім», наче проживає життя на чернетці...
Яскравий приклад тому — молодіжні вечірки: новий стиль життя, нові форми спілкування. Загалом, граємо за новими правилами: «Пей пиво, ешь м’ясо...», «Целуй меня везде, восемнадцать мне уже...», «Я сошла с ума...» тощо. Доречно згадати слова Бориса Гребєнщикова: «Їхні діти божеволіють від того, що їм більше немає чого хотіти»...
Можливо, хтось сидить у кафе й барах, знаходячи мир у душі своїй? Хтось відвідує нічні клуби, маючи на меті зустріч із вічністю? Навряд чи. Зараз у моді персональна, вільна й незалежна «любов» — free love. Виникає питання: незалежна від кого? Від Бога, який Сам є любов? Цілком можливо. Але чи любов це?
Хто пробуває в любові (агапе), пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває.
