Подвиг, що залежить від випадковості, зухвалості, честолюбства або збудження вином, не є справжнім подвигом. Істинний подвиг виходить з глибокого змісту людського духу та проходить через усе життя людини. Подвиг є необхідним не тільки у військовий час. Якщо ми живемо у світі, ми живемо тільки завдяки багатьом подвигам людей, що нас оточують.
У Біблії є розповідь про юнака Давида, який став на боротьбу із гордим, хвалькуватим Голіафом, велетнем ворожого війська. Голіаф був в обладунках та озброєний, а у Давида не було нічого, окрім одягу пастуха та пращі.
Від двобою Давида залежала не тільки його доля, але й доля його війська та народу. Помолившись, звернувшись за Божою допомогою, Давид вийшов на свій історичний поєдинок та, поціливши влучним каменем у лоб Голіафові, звалив велетня та відрубав тому голову його ж власним мечем. Давид став національним героєм, ватагом своєї країни. Зрозумівши залежність людського життя від Бога та ясно побачивши всю примарність, хиткість усілякої зовнішньої, тільки матеріальної, сили, він став релігійним співцем, поетом, пророком та вчителем усього людства.
Тисячолітня Русь навчалася писемності та виховувалася на церковних псалмах пророка Давида. На цих натхненних та мудрих піснях виросла російська небайдужа, добра людина, виховався терплячий та мужній російський народних характер. З біблійних пісень-псалмів витікають воістину ріки живої води, непохитна надія на Бога, віра у Бога... Прозріння Книги Псалмів збувалися й збуваються в історії... Лише після численних та зрілих роздумів людина починає розуміти зміст Біблії, внутрішній сенс її глибоко життєвих образів.
Є подвиги, що сходять із глибини людяності, зі світлої віри людини, і є подвиги випадкові. Дехто з людей, наділених мужністю, відвагою, може виявити гідний подиву героїзм, але одразу ж потому стати людиною, позбавленою моральної стійкості, перетворитися на звіря у людському образі. Надміру героїчні люди бували та можуть бути морально слабкими.
Подвиг, що залежить від випадковості, зухвалості, честолюбства або збудження вином, не є справжнім подвигом. Істинний подвиг виходить з глибокого змісту людського духу та проходить через усе життя людини.
Пугачов та Степан Разін були беззаперечно хоробрими та мужніми, але хоробрість Суворова, Сусаніна, Олександра Невського, Димитрія Донського — іншого порядку, іншого духу та розуму... «Не в силі Бог, а в правді», — сказав Олександр Невський, що, як і Давид, закликав Бога собі на допомогу. Подвиги Суворова пронизані таким самим життєвим служінням Богові та народу. Майже перед самою своєю смертю Суворов так сказав про себе художнику, що був присланий курфюрстом Саксонським для малювання портрета: «Ваш пензель відобразить риси мого обличчя: вони видимі, але внутрішня людина у мені прихована. Я мушу сказати вам, що я проливав кров потоками. Я тріпочу, але люблю мого ближнього, за свого життя нікого не зробив нещасним, не підписав жодного смертного вироку, не роздушив своєю рукою жодної комахи, бував малим, бував великим».
А в листі полковникові Фабриціану, що бажав описати його життя, Суворов пише: «Матеріали, що стосуються історії військової діяльності, так тісно пов’язані з історією мого життя взагалі, що оригінальна людина й оригінальний воїн не можуть бути відокремлені один від одного, якщо образ першого й другого має зберегти свій справжній відбиток. Поважаючи та люблячи Бога щиро й нелицемірно, і в Ньому своїх братів, людей, не піддаючись ніколи звабливому співу сирен неутримання та марного життя, я завше був бережливим та працелюбним із найдорогоціннішим скарбом на землі — із часом»... Ми знаємо, що разом із військовими якостями Суворов вимагає від солдат і моральних, духовних, релігійних якостей: «Воїну треба бути справедливим, доброчесним», «молися Богу, від Нього перемога». Та постійно повторює: «Гріх — марно вбивати».
Подвиг є необхідним не тільки у військовий час. Можливо, що у мирний час він потрібний ще більше.
Мирний час є також часом боротьби. Якщо ми живемо у світі, ми живемо тільки завдяки багатьом подвигам людей, що нас оточують. Скільки непомітного, тихого, але справжнього героїзму у світі, самовідречення та безкорисливості.
Як оцінити подвиг наших матерів, їхні безсонні ночі та страждання материнства? Як зважити терплячу та самозречену працю наших батьків? Людство рятується подвигом батьків своїх, вихователів, педагогів, безкорисних лікарів, жертовних вчених та особливо добрих пастирів Христової Церкви, що допомагають духовному спасінню від зла та гріха... Духовна війна невпинно йде у світі, йде вона у наші дні, розділяючи навпіл кожне людське серце; війна зла — проти добра, та добра — проти зла; йде похід брехні проти істини й блищить меч істини проти брехні; йде війна злості проти любові. Та веде свою велику боротьбу любов: не проти когось, але тільки — за свою сутність. Любов...
Подвиг есть и в сраженьи,
Подвиг есть и в борьбе,
Высший подвиг в терпеньи,
Любви и мольбе...
