Оаза в часі

С тобой, с такой красавицей,
стихам не захромать!
Стремглав они бросаются
в разрыв твоих громад.
Они, тобой расцвечены,
скользят по кручам троп —
твой, шрамами иссеченный,
губами тронуть лоб.
Микола Асеєв. «Абхазия»

Білі смуги: православ'я. Зелені смуги: іслам. Розкрита долоня: дружнє вітання. І ще сім зірочок за кількістю областей країни. Це прапор Абхазії — маленької держави на Кавказі. Рідкісний випадок: умовний державний символ дійсно передає основні особливості країни. Дві віри, сім країв, гостинність.

Ще більш символічним є герб абхазької держави. Богатир, що летить на коні, цілиться з лука в небо. А над вершником і поряд із ним — три восьмикутні зірки з полум'яніючими променями. Коментувати цей образ не будемо: кожен вільний сам придумати власне тлумачення.

Але головне навіть не це. Мені здалося, що рука й зірки на абхазькому прапорі викликають іще одну асоціацію — випадкову, але дуже загадкову. «Правиця, що тримає сім зірок». Пам'ятаєте, яка книга починається такою алегорією?

Нерукотворні храми

В Абхазії є дві абсолютно різні — але обидві чудові — Новоафонські печери. Взагалі печер у тутешніх горах тисячі; і навіть найглибша карстова порожнина у світі знаходиться тут. Але саме дві печери в містечку Новий Афон є тими родзинками, що додають Абхазії абсолютно особливого смаку.

Перша з них — грот апостола Симона Зилота, якого тут частіше називають Кананітом. Так, тут жив той самий син Йосифа Обручника, вихований разом зі Спасителем. Той самий, на чиєму весіллі в Кані Галілейській Господь сотворив Своє перше чудо. Саме він, брат Господній Симон Кананіт, став апостолом північнокавказького Причорномор'я, тут і загинув. Його мощі зберігаються під спудом під древнім візантійським храмом святого Симона в Новому Афоні. До речі, в Абхазії так багато збережених церков V-Х століть, що вік 1000 років для храму не вважається дивовижним.

І ось у горах над Новоафонским храмом Симона Зилота в густому лісі ми підходимо до однієї з тутешніх печер. Вона не дуже приваблива на перший погляд. Неглибокий грот, який іде в надра гори угору, в ньому видовбано з десяток сходинок, над якими видно маленьку келію нерівних обрисів.

Але до чого ж благодатний дух тут стоїть! Неймовірно зворушливе місце. І якесь напівміфічне чуття археолога в мені чітко дає знати: це точно перше століття нашої ери. Не підробка. Хоча є ще одне місце на Кавказі, яке змагається за честь бути прихистком апостола, але серце виразно реагує саме в Новому Афоні.

...Навколо висить кілька ікон, столик зі свічками та брошурки з акафістом святому Симону Кананіту. Прочани і прочанки, що приходять, розкривають брошурки і тихесенько співають. На душу навертаються теплі сльози...

А друга Новоафонська Печера більша від першої разів у тисячу. У ній навіть є своє метро. Маленький, немов іграшковий, поїзд неквапно везе туристів углиб Кавказу, у холодні підземні зали неймовірних розмірів та краси. Так, якщо на абхазькому морі немає нікого, то до кількох туристичних об'єктів (Новоафонська Печера, озеро Ріца, Сухумський дендропарк) кожного літнього дня приїжджає сотня автобусів з відпочивальниками із Сочі. Утім, простір у печері такий, що навіть натовпи екскурсантів губляться у величезних нерукотворних храмах. І тут теж своя музика: звучать записи абхазьких хоральних піснеспівів, а якщо пощастить, то можна застати і живий виступ абхазького хору.

Не хочеться повторювати штампи з рекламних буклетів, але музика тут дійсно в усьому. Музика каменю, музика напівтемряви і скромного підсвічування натічних форм (і ще фотоспалахів), сплески рідкісних крапель.

Про мирний і бідний Кавказ

Абхазія — дуже бідна країна: це видно по кількості жебраків. Не подумайте, що їх багато. Їх тут узагалі немає. Просити ні в кого: важко усім.

Це особливо вражає людей старшого покоління, які бували в Гагрі або Піцунді двадцять і більше років тому. Тоді на Кавказі люди заробляли набагато більше від середньої радянської зарплати. Райський клімат, краса і родючість цього краю збагачували всіх тутешніх мешканців. Але тепер — одне слово: бідність.

Зате на прекрасних чистих абхазьких пляжах немає майже нікого. Поруч у російському Адлері від пляжників ступити нікуди, від автозаторів стоїть смог, хоч сокиру вішай — а за двадцять кілометрів у абхазькій Гагрі і людей, і машин зовсім трохи. Море без гультяїв — як це чудово!

Власне, коли за Адлером проїжджаєш через російсько-абхазький кордон, змінюється взагалі все. Гори зненацька стають ближчими й вищими, клімат вологішим, сади кучерявішими. А найдивовижніше те, що на зміну ріденьким сочинським пальмовим алеям у Абхазії приходить справжнє буйство пальм. Якісь абсолютно африканські пальмові джунглі!

Посеред цих пальм і кипарисів іноді ховаються затишні стародавні церкви-базиліки. Утім, навіть і відносно молоді храми на тлі такої рослинності, південних гір і моря викликають асоціації з раннім християнством, подвижниками перших століть. Коли ж на літургії деякі піснеспіви звучать абхазькою, деякі російською, а деякі грецькою, змінюючи одні одних — наче сам переносишся до Візантії, в епоху вселенської просвітницької місії ранньої Церкви.

Ось, наприклад, Каманський монастир, заснований на місці смерті святого Іоанна Златоуста. У ньому знаходиться і гробниця, в якій чесні мощі святителя лежали до їх прославлення. А в печері поряд із монастирем колись здійснилося третє віднайдення глави св. Іоанна Хрестителя. Сама обитель у Каманах — справжня пустинь, навколо якої тепер уже немає житлових поселень. Через гірські річки тут немає навіть проїзду для транспорту. Бідність життя в монастирі нечувана... І раптом розумієш, що така ж обстановка була тут і 1100 років тому при третьому віднайденні чесної глави Предтечі, і 1600 років тому в останні години земного життя іншого великого святого Іоанна...

Ще одна різка відмінність нинішньої Абхазії від навколишніх земель — її післявоєнність. Усюди напівзруйновані будинки, живі пам'ятники недавніх боїв. Природа й культура Абхазії — це райський сад після війни в ньому. Тобто райського все одно більше, аніж воєнного. Спустошення є, але гидоти в ньому немає: тутешнє запустіння величне й меланхолійне. І тому Абхазія — ідеальна країна, щоб віднайти себе людині, яка жадає подвигу. Загальна бідність, відсутність вульгарної метушні, військова зібраність. На мою думку, така обстановка в наш час — просто мрія християнина.

Самоназва цієї країни абхазькою звучить як Апсни. Буквальне значення цього слова: Країна Душі. Власне, до цього, скажімо так, правдивого визначення навіть додати нічого. Хочете побувати в країні, де життя душі людської і в наш час для всіх мешканців є важливішим за життя тіла та розуму? Якщо хочете — просто їдьте до Абхазії.

Опублiковано: № 5 (24) Дата публiкацiї на сайтi: 02 October 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 3 з 3
09:23 06.12.2010 | Таня
очень интересный журнал
19:31 01.04.2008 | Ирина
Спасибо за удивительно точное совпадение восприятия "страны души". Из огромного количества текстов об Абхазии, лишь Вы, Олег, смогли выразить то, что чувствую я, бывая в Абхазии.
Я люблю тебя, "страна души"!
12:02 11.02.2008 | Елена
Олег, спасибо вам за ваш рассказ. Вы очень хорошо прочувствовали эту необыкновенную атмосферу Апсны. Абхазия это "потерянный рай", это святая земля, там нет времени, там живёшь душой.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: