Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

«Дуже радий, що дотримуєтеся давнини...»

Пам’ять iмператора Миколая I у Києвi

«Київ — колиска святої віри наших предків і, разом із цим перший свідок їхньої громадянської самобутності», — сказано в указі імператора Миколая Павловича про заснування Університету святого Володимира від 1938 року. «Київ — Єрусалим землі Руської», — накреслено в рескрипті імператора Олександра Миколайовича 1856 року. Таким є значення Києва на думку двох російських царів, — батька і сина.


У завдання цього невеличкого дослідження не входить ані захоплюватися адміністративним генієм Миколая І, ані ганити його прорахунки у керуванні такою складною державою. Ми поговоримо про те, яку пам’ять про себе залишив цей цар у Києві. А Київ багато чим зобов’язаний Миколаю Романову. І справа не стільки в тому, що Миколай Павлович особисто керував будівництвом Нової Печерської фортеці й тому часто приїжджав у наше місто. Справа в тому, що саме цей правитель першим із Романових оцінив Київ як духовний скарб і почав перетворювати занехаяний провінційний губернський центр на справжню «третю столицю Імперії». Саме Миколай І є «хрещеним батьком» київського феномена другої половини ХІХ — початку ХХ століть.

Уперше Миколай Павлович відвідав матір руських міст ще у 1816 році, коли був великим князем; а з 1829 по 1852 рік він бував на берегах Дніпра у якості монарха 16 разів!

Численні приїзди до Києва формально пов’язані із заснуванням у нашому місті Університету імені святого Володимира, Першої гімназії, Кадетського корпусу, а також зведенням першого капітального ланцюгового мосту через Дніпро, якому, до речі, присвоїли назву Миколаївського. Останній об’єкт був важливий не лише зі стратегічної точки зору. Він нарешті намертво зв’язав обидва береги Дніпра...

Відкриття навчальних закладів, безумовно, вплинуло на зростання рівня освіченості киян. Підвищився і загальний рівень культури городян. Будівництво фортеці, у свою чергу, сприяло будівництву капітальних споруд громадянського призначення неперевершеної архітектури класицизму в Старому Києві, на Новому Будівництві, на Подолі. Місто, одним словом, європеїзувалось. У його центральній частині вже не валялися посеред вулиці свині у смердючих калюжах, припинили тинятися безпритульні корови і здичавілі собаки.

Однак імператор ніколи не обмежувався одними лише «справами служби» — про що свідчать, наприклад, записи ченця Володимира (Зноско), що склав кілька чудових духовних книг (серед них і призабута книжка «Христа ради юродивий ієросхимонах Феофіл», котра несподівано спливла у зв’язку з нашумілим фільмом Павла Лунгіна «Острів»).

Ось інформація про дев’яті (1825 рік) відвідини Государем міста, де хрестили Русь: «Він прибув 22 травня разом із великим князем Костянтином Костянтиновичем і наступний день присвятив огляду деяких закладів. 24 травня, у день свята Вознесіння, був у Софійському соборі на літургії, звідти заїхав на квартиру, а тоді — в Лавру. Оскільки Государ нікого не попередив про свої відвідини, то несподіваний приїзд його сполохав усю братію, котра в той час трапезувала. Помітивши наближення Государя, всі заметушилися: хто стелить килими, хто облачається, хто запалює свічки. Але ось Государ зайшов у церкву. Подивився навкруги — бачить — нікого нема, один лиш старий чернець запалює панікадило.

Государ узяв старого під лікоть і сказав:

— Облиш, не потрібно.

Чернець, не обертаючись і вважаючи, що йому говорить хтось із послушників, хто не знав ще про приїзд Государя, штовхнув Миколая Павловича ліктем і сердито промовив:

— Тебе ніхто не питає, іди геть! Сам знаю, що треба...

Государ усміхнувся і пішов далі. Старий потім страшенно перелякався, коли йому сказали, що відповідь його була звернена до Государя...»

А ось іще одне свідчення того ж священика Володимира: «17 серпня 1837 року, у день храмового лаврського свята Успіння Богоматері Государ слухав у Лаврі святкову літургію. Після закінчення богослужіння митрополит просив государя удостоїти його найвищого візиту.

Государ вийшов із храму об 11 годині і по дорозі через лаврський двір до митрополичих покоїв звернув увагу на звичайний обід для жебраків і богомольців (вони сиділи за різними столами — Авт.), що його влаштовує Лавра щорічного цього дня ще з часів преподобних засновників Лаври Антонія та Феодосія Печерських за їхнім заповітом. Дізнавшись про це, Государ забажав спробувати тих самих харчів, що були запропоновані народу. Йому піднесли хліба на дерев’яній тарілці, дерев’яну ложку кислих щів і пшеничної каші з молоком. Скуштувавши принесеної трапези, Государ похвалив смак її і сказав:

— Дуже радий, що дотримуєтеся давнини. Бажаю щоб і надалі святі передання Святих отців наших зберігалися неухильно в настанову сучасникам і в науку нащадкам».

Київ зобов’язаний імператорові Миколаю І і збереженням Миколаївської церкви на Аскольдовій могилі. А справа була ось у чому. У зв’язку із розширенням Нової Печерської фортеці та прокладанням дороги, що пов’язувала форпост із Ланцюговим мостом, місцеві служаки вирішили зруйнувати храм і знищити кладовище, котрі заважали будівництву нових стін фортеці. Формально церкву хотіли знести через те, що стіни її дали тріщину. Уже почали потроху знищувати деякі могили монастирського кладовища (церква була приписана до Микільського пустельного монастиря). У храмі, перебудованому у 1930-ті роки під парковий павільйон і ресторан (!) до цього акту вандалізму існувала меморіальна дошка з написом такого змісту: «Блаженної пам’яті Государ імператор Миколай Павлович у 1847 році вересня 10 дня був ласкавий відвідати церкву на Аскольдовій могилі і на доповідь інженерів здійснити злам церкви, котра отримала тріщину від кургану, що посунувся з одного боку, зволив відповісти: ...Ніскільки падінням не загрожує: потребує трохи поправки, і церква повинна існувати».

У 1853 році, вирушаючи до Севастополя у зв’язку з початком Кримської військової кампанії, імператор відвідав Києво-Печерську Лавру і Софійський собор, де старанно молився про армію та Росію.

У книзі «Живописна Росія», виданій на початку минулого століття, я знайшов ось таку цікаву інформацію. Виявляється, Миколі Павловичу слід дякувати і за збереження фресок Софії Київської. «За височайшим повелінням Св. Синоду було наказано відшукати кошти для відкриття і поновлення всіх древніх фресок у Києво-Софійському соборі. Відчищення стін від вапна, котрим вони були вкриті під час унії, відбувалося з 1843 до 1846 року. Імператор Миколай Перший, із властивим йому високохудожнім тактом, при відвідинах Софійського собору і огляді відкритих фресок, наказав залишити деякі з них без поновлення, у їхньому початковому вигляді: «Нащадки наші, — сказав Государ митрополиту Філарету з цієї нагоди, — побачать фрески і повірять нам, що решту ми поновили, а не наново написали».

Миколай Павлович Романов був ініціатором створення на київських пагорбах величного пам’ятника рівноапостольному князю Володимиру — хрестителю Русі. Саме він затвердив проект пам’ятника, розроблений класиками скульптури та архітектури Клодом, Тоном і Демут-Малиновським.

«Миколай Павлович помер ще зовсім не старою людиною, не доживши і до п’ятдесяти дев’яти років. Багато що йому вдавалося, та ще більше залишилося нереалізованим. Публіцисти та історики чимало потрудилися, щоб представити миколаївську епоху у найбільш безрадісних тонах. Уся ця ретуш затемнює і підміняє барвисте розмаїття руського життя, а з імператора Миколая Павловича робить якогось демонічного боввана. Нові часи вимагають інакших підходів, без застосування свавільних ідеологічних маніпуляцій», — справедливо зауважив наш сучасник Олександр Боханов.

Київський пам’ятник імператору Миколаю І роботи скульптора М. Чижова знаходився навпроти Університету святого Володимира і був урочисто відкритий 1896 року у присутності імператора Миколая ІІ. Государ був зображений стоячи у генеральському мундирі з еполетами, ліва рука його лежала на плані міста Києва, розміщеному на тумбі. Бронзова фігура імператора стояла на високому гранітному п’єдесталі, на лицьовому боці котрого був напис: «Імператору Миколаю І вдячний Київ». З боків п’єдесталу було встановлено барельєфи, що відображали найбільш видатні споруди в Києві, збудовані за наказом імператора Миколая: Університет, Першу гімназію, Кадетський корпус і Ланцюговий міст... Статуя імператора простояла трохи більше 20 років: її скинули у 1919 році і переплавили на військовому заводі «Арсенал». Постамент зруйнували трохи згодом, використавши його частину для створення надгробку Михайлові Грушевському на Байковому кладовищі. У 1939 році на місці пам’ятника імператору встановлено пам’ятник Тарасу Шевченку.

Опублiковано: № 6 (30) Дата публiкацiї на сайтi: 21 February 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
«Дуже радий, що дотримуєтеся давнини...»

«Дуже радий, що дотримуєтеся давнини...»

Олександр Анісімов
Журнал «Отрок.ua»
Миколая І першим із Романових оцінив Київ як духовний скарб і почав перетворювати занехаяний провінційний губернський центр на справжню «третю столицю Імперії». Саме Миколай І є «хрещеним батьком» київського феномена другої половини ХІХ — початку ХХ століть.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
02:06 03.05.2013 | Евбаз
Прошу прощения за досадную опечатку -- в помещённом выше моём комментарии следует читать:
Государе Императоре Николае Павловиче.
01:49 03.05.2013 | Евбаз
Большое спасибо Александру Анисимову за собранный, как видно, по крупицам и представленный на страницах вашего замечательного журнала этот утоляющий духовную жажду "фактаж" о Государе Императоре Николае Александровиче, которого я считаю Великим царём. Николай I Великий...

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: