Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Ода мудруванню премудрих

Чоловіки полюбляють хизуватися своїм розумом, своєю здатністю мислити логічно. І таких більшість, принаймні я такий та ще багато хто з тих представників сильної статі, яких я знаю. Ми хизуємося своїми аналітичними здібностями відкрито або пишаємося ними потайки, протиставляючи себе — таких розумних! — іншим смертним, не надто щедро обдарованих цим талантом. Хто не сміявся над жартами про горезвісну жіночу логіку, нехай перший кине в мене збіркою анекдотів! Але часом мені здається, що Господь учинив нерозважливо, наділивши більшість чоловіків холодною та відточеною логікою...


Мені пригадується образ мавпи з гранатою: чого лише не коїли приматоподібні мудреці всіх часів і народів, керуючись найкращими та найрозумнішими мотивами. Від вельми логічного «відняти у багатих і віддати бідним, аби всім було добре» — до створення ядерної зброї для забезпечення миру в усьому світі.

Прагнення до логічної несуперечливості дуже багатьом заважає вирватися за межі звичної системи координат у сферу надлогічного. Простіше кажучи, стає перепоною на шляху до Бога. Адже якщо подивитися на євангельські тексти очима математика або програміста, можна знайти в них безліч суперечностей. Ще більше невідповідностей виявляється при співвіднесенні релігійних принципів і постулатів із реальним життям. За всіх часів такі логічні неузгодженості ставали болем для людей, які мислять і намагаються примирити розум із вірою.

Хіба просто дати відповідь на запитання, як може милосердний Бог допускати страждання взагалі й страждання невинних зокрема (відома тема «сльозинки дитини» у Достоєвського)? Скількох людей відштовхнула від Церкви нездатність це осмислити й просто довіритися Богу?

Або як усвідомити, що людина вільна у своїй волі та виборі, але при цьому все охоплюється Божим Промислом і напередвизначеністю? Скільки забобонів народжується через те, що люди погоджуються лише з однією з двох частин цієї антиномії? І не тільки забобони — навіть цілі релігійні течії засновані на логічному, за людськими мірками, прочитанні цієї надлогічної таємниці. Таким є, наприклад, кальвінізм. Можна пригадати Лютера, який оголосив підробленим послання одного з апостолів на тій підставі, що воно суперечить посланню іншого. І справді, як вибудувати логічний алгоритм спасіння — вірою чи справами ми рятуємося?

Пробуємо розв’язати Лютерову задачу. Дано: в апостола Павла йдеться про те, що Авраам виправдався через віру (Рим. 4, 1–12), а в апостола Якова — що ділами (Якова 2, 21). Шляхом логічних міркувань робимо висновок: послання апостола Якова хибне й слід терміново організовувати свою, «правильну» церкву. Адже до сьогодні безліч протестантських організацій йдуть тим самим шляхом і переконані, що, повіривши Богу й «прийнявши Ісуса як свого особистого Спасителя», вони вже отримали перепустку до раю. Як правильно зауважив князь Є. М. Трубецькой, здійснюють банківську процедуру переведення «заслуг» Христа на рятованих Ним людей. Тягар конфлікту між вірою та розумом стає каменем спотикання для багатьох, породжуючи туман сумнівів навіть у людей, які мають релігійне почуття і сповідують християнство.

 

Нещодавно мені довелося протягом кількох годин відповідати на запитання мого давнього приятеля. Ми не бачилися років десять. За маскою благополучного та веселого жартуна ховався біль — біль людини, яка давно втратила фундамент віри, але все ще намагається якось склеїти розкидані уламки, схопитися за рятівну соломинку.

Мого приятеля можна назвати прикметним з двох причин. По-перше, це людина з надзвичайно високим IQ та аналітичними здібностями (фізик-ядерник з науковим ступенем, який працював у найбільших вітчизняних і зарубіжних дослідницьких центрах). По-друге, він з діда-прадіда представник наукової та культурної інтелігенції. Мабуть, багато хто пам’ятає старий анекдот: «Скільки потрібно дипломів про вищу освіту, аби вважатися інтелігентом»? Відповідь вірменського радіо: «Три! Ваш, вашого батька й вашого діда!» Мій приятель цілком відповідає цим критеріям, а також володіє значним культурним і загальноосвітнім багажем. І хоча його з дитинства виховували в традиціях віри, пізніший шквал сумнівів і неможливість знайти прийнятні відповіді завели його в такі хащі, звідки знову повернутися до Церкви дуже нелегко.

Які тільки запитання його не мучили! Як можна вірити Євангелію, коли воно містить стільки суперечностей? Як можна повірити, що Бог справді хоче врятувати всіх, якщо Він залишив таке заплутане й суперечливе вчення, котре допускає безліч тлумачень і, отже, відпадання від єдиної Церкви? Як можна повірити, що Бог всемогутній і досконалий, якщо Він створив таку недосконалу систему як наш світ узагалі й людей з Ангелами зокрема? (Якщо вже створював Ангелів, то слід було усунути можливість їхнього падіння і подальшого спокушання людини!) Як можна довіряти Богу й виконувати Його заповіти, якщо Він Сам їх ігнорує — нам заповідано не вбивати, а Собі дозволяє карати смертю і, більше того, дає вказівки Своїм служителям убивати ближніх — наприклад, Авраам отримав наказ убити сина (Бут. 22, 1–19), пророк Ілля власноруч убив 450 пророків Ваала мечем (3 Цар.19, 2), Господь після вчиненого апостолом Петром суду умертвив Ананію і дружину його Сапфіру (Діян. 5, 1–10).

Таким запитанням не було краю. Я намагався давати пояснення, апелюючи й до історичних фактів, і до чистої логіки, і до святоотецького досвіду розв’язання цих важких суперечностей. Наприклад, святитель Іоанн Златоуст про покарання Ананії смертю пише: «Але слід було, скажуть, виправити його. Проте він не виправився б, тому що хто бачив такі чудеса й не мав від них користі, той тим більше не мав би користі від чогось іншого. Отже, не можна було залишити цю справу без уваги, а слід було відсікти винного, як гнилий член, аби не заразилося все тіло. Тепер і він має користь, як той, що не досягає більше успіху в злі, й інші зробилися більш ревними; а тоді сталося б навпаки. Тому апостол спочатку викриває і показує, що ця справа не прихована від нього, а потім і засуджує».

І далі святитель додає, чому такий суворий захід був необхідний і корисний: «Оскільки те, що відбулося, могло видатися вельми тяжким, то він чинить страшний суд і над ним, і над його дружиною. І якби він не віддав їх обох, котрі непробачно согрішили, під суд, то хіба від цього не була б зневага до справ Божих? А що саме тому він так зробив, видно з того, що він не відразу взявся за покарання, а наперед виявив їхній гріх. Ось тому ніхто не плакав, ніхто не ридав, але всі убоялися. І не дивно, що коли віра їхня поширювалася, то й знамень було більше, і великий страх був поміж своїми, — тому що не стільки турбує нас стороннє, скільки своє».

Аналогічно й у випадку зі жрецями Ваала. Навіть у рамках людської логіки це можна пояснити: якщо неможливо досягти благої мети без жертви, то така жертва є необхідною. Як гамбіт у шахах — ми жертвуємо однією фігурою заради блага інших. Адже якщо неупереджено подивитися на старозавітну історію, то це просто безперервна низка падінь, відступів і зрад. Не встиг Мойсей піднятися на гору, як євреї вже створили ідолів і вклонялися їм (але ж вони щойно на власні очі бачили неймовірні чудеса від Господа, про які ми зараз лише в книгах читаємо)! Не встигли покаянні євреї відбити напад одного ворога, як одразу ж масово поринули в нову єресь і стали робити ритуальні жертвоприношення, впали в блуд та іншу мерзоту, за що їх уражає для напоумлення нова кара! Адже ж Богу потрібно було із цих людей виростити тих, хто був би здатний сприйняти євангельську звістку, — без цього було б неможливе Христове благовіщення й спасіння людства. І якщо хірургу доводиться видаляти заражені тканини для порятунку всього організму, то й Богу довелося видалити жреців, котрі (як було очевидно для Нього, Який знає всі наші думки й справи наперед) не могли вже покаятися і до Нього звернутися.

 

Наша бесіда проходила вкрай тяжко. Усі аргументи знецінювалися тим, що для мого співрозмовника практично не існувало доведених речей, аксіом. Кожне слово, яке наводилося як доказ, слід було так само у свою чергу доводити. Ми наче борсались у болоті, де не було твердого дна, на яке можна було б спертися. Спробуйте, наприклад, довести теорему, якщо у вашому уявленні паралельні прямі запросто перетинаються скільки завгодно разів, а інших аксіом геометрії також не існує! Виходить гра в одні ворота: аби довести щось розсудливій людині, потрібно використовувати правила логіки, а вони вимагають згоди в аксіомах, яка в даному випадку відсутня.

Але ж у сфері релігії багато такого, що є таємницею і не може бути доведене в принципі. Адже не дарма апостол Павло дав таке визначення: «Віра ж є здійснення очікуваного і впевненість у невидимому» (Євр.11, 1). І невипадково ми стверджуємо, що й старозавітна, й новозавітна релігія — це релігія Одкровення: ми не можемо вдертися до Бога з чорного ходу й осягнути таємниці світобудови, доки Сам Господь нам не відкриє.

Іноді віру потрібно ставити попереду звичайної людської логіки, міркувань, прихильностей і понять. Чи не тому Господь такому страшному випробуванню піддав Авраама для перевірки його віри, що тому належалося стати «отцем усіх віруючих» (Рим. 4, 11)? І хіба мало мав Авраам чисто людської, батьківської любові до Ісаака? Адже навіть його попереднє ім’я «Аврам» («він великий по батькові») Бог змінює на Авраам («отець безлічі народів»). Багато було в Авраама батьківської любові, але віри — більше! Проте якщо дивитися на вчинок Авраама лише з людського боку, не беручи до уваги Божий Промисел на благо й самого Авраама, й усього людства, то, звісно, можна жахнутися дітовбивству як жорсткому злочину.

Уявімо ситуацію. Хлопець з нормальної середньостатистичної родини спостерігає за життям своїх ровесників-мажорів або захоплюється телепередачами про життя богеми. Поступово в нього з’являються уявлення, що і його батьки повинні жити, «як усі нормальні люди»: заробляти купу грошей, мати власну нерухомість у Альпах, мати всесильний «дах» для вирішення будь-яких питань. Адже вони мусять забезпечити свого нащадка «найнеобхіднішим», тому що він «цього вартий». Та оскільки його батьки хабарів не беруть (можливо, їм і не пропонують) і не знають, де вкрасти перший мільйон, аби потім заробити ще кілька, то прості прояви любові й піклування хлопця не влаштовують. А заборона їсти морозиво кілограмами або ночами грати в комп’ютерні ігри взагалі розглядається як вияв жорстокого батьківського деспотизму. Ось і виникає конфлікт: хлопець упевнений, що його батьки — «не такі»; вони не досконалі, злі, не люблять його й таке інше.

Чи не тому й ми часом не віримо в досконалість і милосердя Господа, що намагаємося «підігнати» Його під наше власне уявлення про добро й зло? Докоряючи Богу в непослідовності й «аморальних» учинках, ми тим самим маємо на увазі, що ми самі ж куди моральніші й значно краще за Нього знаємо всю послідовність причинно-наслідкових зв’язків у Всесвіті. Дещо самовпевнено, чи не так?

І я сказав співрозмовнику: «Знаєш, твоя ситуація чимось нагадує ту, в якій опинився Авраам. Ти так старанно будував, виношував, плекав свою систему сумнівів і релігійних переконань, що тепер вирватися за її межі і, зрештою, зустріти живого Бога зможеш лише тоді, коли зусиллям віри принесеш у жертву це дітище свого розуму. Тобі залишається лише сказати: „Господи, Ти — такий, який Ти є! І я ВІРЮ, що Ти — милосердний і що Ти любиш мене, хоч я зовсім Тебе не розумію і не знаю. Просвіти мене й допоможи прийти до Тебе, чого б мені це не коштувало!“ Це нагадує „стрибок віри“ над безоднею зі знаменитого фільму „Індіана Джонс і останній хрестовий похід“ — спочатку здійсни подвиг віри, а вже потім отримаєш докази».

Після цієї розмови я став по-новому розуміти слова Христа: «Славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що Ти втаїв це від мудрих і розумних і відкрив те немовлятам» (Мф. 11, 25).

 

Але ж яка мораль цієї байки? Невже будь-яка наука й премудрість стають нездоланною перепоною між мудрецем і Богом? Невже заради спасіння потрібно відкинути знання й ученість? Звичайно ж, ні. І холодна гордовита логіка, і невігластво — дві крайності, які відводять людину із серединного шляху розумного служіння Богу: Співайте Богу нашому, співайте розумно (див. Пс. 46, 7–8). Багато святих Православної Церкви — той самий Василій Великий, Григорій Богослов і чимало інших — були найосвіченішими мужами свого часу. Простота й невігластво — це все-таки різні речі.

Певно, багато хто чув вираз Декарта: «Я мислю, отже, я існую». А чи хто знає релігійне підґрунтя філософської системи? Адже він, так само як і мій співрозмовник, сумнівався в усьому — сумнівався обґрунтовано й послідовно. А заперечити можна практично все: від достовірності наших пізнавальних здібностей (раптом ми живемо в Матриці й відчуття нас обманюють?) до існування і зовнішнього світу, і себе самого. І єдине, у чому Декарт не сумнівався, — це те, що він узагалі сумнівається. Сумнів — це мислительний процес, неможливий без суб’єкта. Отже, якщо Декарт мислить, то Декарт існує! Але ж як довести, що при цьому існує і зовнішній світ, який Декарт бачить і сприймає за допомогою відчуттів, що викликають сумнів у своїй вірогідності? Тут приходить віра: Декарт твердить, що Бог — правдивий! Він не почне обманювати Своє творіння! І на цій аксіомі віри можна будувати решту світоглядної системи.

Добре було б узагалі не мати релігійних сумнівів! Цей тяжкий хрест натирає на мозку криваві мозолі... Але якщо сумніви є, слід шукати відповіді, озброївшись «святим безумством», дитячою довірою до благого Творця, не кидаючись у крайнощі — ні в гордість чистої логіки, ні в сором невігластва. І потрібно бути готовим до того, щоб зі смиренням прийняти й суперечності, які неможливо розв’язати нашому обмеженому розуму, і відсутність відповідей на деякі важкі запитання. Суперечності будуть розв’язані лише за межею земного життя запитувача — при особистій зустрічі з Істиною.

Опублiковано: № 4 (76) Дата публiкацiї на сайтi: 20 October 2015

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Ода мудруванню премудрих

Ода мудруванню премудрих

Андрій Євков
Журнал «Отрок.ua»
Чоловіки полюбляють хизуватися своїм розумом, своєю здатністю мислити логічно. І таких більшість, принаймні я такий та ще багато хто з тих представників сильної статі, яких я знаю. Ми хизуємося своїми аналітичними здібностями відкрито або пишаємося ними потайки, протиставляючи себе — таких розумних! — іншим смертним, не надто щедро обдарованих цим талантом. Хто не сміявся над жартами про горезвісну жіночу логіку, нехай перший кине в мене збіркою анекдотів! Але часом мені здається, що Господь учинив нерозважливо, наділивши більшість чоловіків холодною та відточеною логікою…
Розмiстити анонс

Результати 1 - 3 з 3
12:45 29.10.2015 | Александр
Автор пишет: "всё охватывается Божиим Промыслом и предопределением?" Скорее не предопределением, а предвидением, иначе получается некое отрицание свободы. Бог, существующий в вечности, видит всю линию сотворённого Им времени от начала до конца. Но наши поступки в этом течении времени свободны.
В целом статья правильная. А по поводу попыток основать веру на понимании, дескать, не поверю пока не пойму, есть замечательное выражение блаженного Августина: "Слово человеческое надо понять, чтобы ему поверить, а слову Божьему нужно поверить, чтобы его понять". Однако как это трудно: отказаться от собственного разума, как от мерила истины.
09:25 22.10.2015 | Анастасия
Очень полезная статья! Спасибо! Распространенная проблема во все времена!
20:17 21.10.2015 | Михаил
Но временами Вам кажется, что Господь поступил опрометчиво?
Вы похоже много думаете и, как философ, строите сложные версии. Понятно, надо о чем-то написать.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: