Журнал «Наступник»

Зустрічаються у парку матусі з візочками. «Твій ким працює?» ― «Менеджером». ― «А мій ― офіс-менеджером». ― «А мій ― у маркетингу». Усе, життя вдалося. Усі влаштовані, прилаштовані, вхожі до офісного світу. Чим вони там керують, що рекламують ― це уточнювати в розмовах якось не прийнято. Головне ― менеджер.

Колись давно мені на очі потрапив журнал (не пам’ятаю назви) про те, як треба складати резюме, проходити співбесіду і т.і., щоб потрапити на хорошу роботу. Звісно, «офісну». Це була тема номеру. Статей десять. У них детально розписували, як необхідно одягтися, як себе поводити, як себе відрекламувати, щоб прийтися до смаку потенційним роботодавцям (наголос робиться на спільні та закордонні фірми).

І картина вимальовувалася дуже цікава. Зі статті в статтю проглядало приблизно однакове «офісне» обличчя, яке повинно бути одягнене строго й достатньо дорого (втім, рекламникам й іншим «творчим» рекомендувалися і навіть пропонувалися легка недбалість і помірний понт), повинно поводити себе респектабельно, але самовпевнено, щохвилини виражати властиві цьому обличчю індивідуалізм та вільнодумство, що базуються на обов’язковому наборі ліберальних цінностей, володіти такими якостями, як пунктуальність, акуратність і обов’язкове честолюбство. Ну і плюс професійні навички. Таке обличчя мало всі шанси потрапити на непильну роботу в офіс. (Пам’ятаю, начитавшись зразків «резюме» і «співбесід», мені захотілося побешкетувати: вдягтися як годиться, прийти куди-небудь поспівбесідуватись і там у середині уставної розмови видати щось невимушене.)

Людину, яка потрапила на бажану роботу, очікує відточування вже апробованого на співбесіді іміджу з подальшим проробленням і розвитком усіх вищеописаних рис. Цьому сприяють зазвичай (із власного досвіду знаю) і прокачування мізків під час спільно-обов’язкових вікендів у заміських пансіонатиках (для укріплення корпоративної етики), і дружньо-неодмінно-спільні п’ятниці-суботи (з безкоштовним пивом і безкоштовними стукачами) по нічних клубах, і ще низка подібних заходів, певно, запозичених із практики тоталітарних сект.

Таким чином скоро новачок має всі шанси влитися у широкий офісний світ, де люди цінують свої гроші (не розкидаються ними, як славнозвісні «нові руські»), цінують свій час (будь-яка відпускна хвилинка використовується для подорожей: гірськолижних узимку й купальних улітку; це неодмінний атрибут цього світу), а найбільше цінують свій комфорт (починаючи від умілого користування всіма новітніми досягненнями цивілізації і закінчуючи відкладанням народження дітей «ближче до 35-ти»). Це, загалом, дуже милі люди. Компанійські. Люблять пожити самі й не заважають жити іншим. Тільки ось не «наші» якісь. Бр-р-р.

До речі, у тому ж журналі була цікава статейка про те, що й офіс-менеджери, виявляється, теж плачуть: на Заході все більша кількість топ-менеджерів впадає у вже досить розповсюджену хворобу під назвою «втрата мотивації». Тобто зрозуміти вони не можуть, бідолашні, для чого їм далі жити і працювати? Гроші є, нічні клуби виходжені, туристичні маршрути об’їжджені (в тому числі й екзотичні), будинки і квартири придбані й об лаштовані ― що далі? Таким бідолахам журнал радить піти у дворічну оплачувану відпустку, подумати на дозвіллі про буття, ще краще ― набратися духовної мудрості десь на Тибеті й, оновленим та окриленим, знову приступати до своїх топ-менеджерських обов’язків. Може, полегшає.

Поки ж більшості нашої молоді до цих висот далеко, і вони з радістю і надією вирушають на «співбесіду» (вони ж то, думається їм, зуміють розпорядитись і своїм часом, і своїми грошима). Так що ряди офісних працівників не рідшають. Широка респектабельна посмішка новоявлених яппі стає все більш привабливою у містах і селах нашої країни. Один із популярних нині іміджів, бажаний для багатьох спосіб життя.

Зрозуміло, що сучасний західний офіс ― респектабельне протиставлення молодіжній наркотичній культурі, а нерідко і закономірний підсумок бурхливих пошуків «відгуляної» молоді. Він чистий, він діловитий, він дозволяє «вести гідний спосіб життя». До речі, цей вираз, як і слово «кар’єра» (вінець творчих офісних пошуків), є ключовим. Люди хочуть «жити гідно». Бути чесними? Добрими? Моральними? Можливо, патріотичними (гідними дітьми своєї Батьківщини; працювати на благо країни)? Нічого подібного. Жити «гідно» означає лише одне ― жити багато й уміти цим багатством розпоряджатися. Цьому офіс навчить: працювати для себе, для кар’єри і жити після цієї роботи ― для себе.

Західний офісний спосіб світогляду й існування все активніше запроваджується у нашій країні. Виникає низка серйозних питань. Питання перше: а що можна цьому протиставити? З першого питання випливає і друге: невже робота в офісі є злочином і ціла низка професій має поповнити особливий список «заборонених» православній людині? Звичайно ж, ні. Робота в офісі нічим не гірша від багатьох інших.

Та, на жаль, «робота в офісі» ― це не лише робота, але й стиль сучасного життя, який чудово проявляє її дух. «Робота в офісі» ― певна псевдорелігія зі своїм «культом» і священними текстами (типу журналу «Космополітен»). Відповідь, здавалось би, проста: не вклоняйся. Та чи так просто встояти, коли щоденно присутній на святі золотого тільця?