Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Основа життя

Людина не схильна цінувати те, що має. Коли нас люблять, ми не боїмося втратити любов, коли добре себе почуваємо — не дуже піклуємося про здоров’я. І тільки втрачаючи щось важливе, готові хапатися за ниточку, щоб повернути втрачене. Проте буває надто пізно...

У людини можна багато що забрати. Але є дещо, що можна втратити тільки через свою провину. Через лінощі, гордощі, через нудьгу або злість можна одного дня втратити найголовніший скарб серця — віру.

Розанов сказав, що народ-богоносець, тобто руський народ, зрікся віри так швидко й так легко, ніби в бані вимився. А Чехов, навпаки, вважав, що між «вірю» та «не вірю» лежить велика відстань. Її, як поле, не можна перейти швидко. Ось людина за звичкою продовжує казати «вірю», а сама, мало не підстрибуючи, несеться полем до протилежного краю. Інша ж, навпаки, бурмоче «не вірю» й підшукує аргумент, але сама вже дійшла до тієї межі, за якою співають «Осанну».

Утім, Чехов говорив це на противагу тій легкості, з якою люди кидаються словами про віру та безвір’я. Тобто він таки вважав, що сучасні йому руські люди в більшості своїй відстані між двома полюсами не відчувають і про надскладні речі говорять як про щось буденне.

Когось у вірі тримає побут і земля. Раніше, коли вся імперія була селянською, таких могла бути більшість. Антея, щоб задушити, треба було від землі відірвати. Інакше він із землі силу всмоктував. Селянин, відірваний від землі, є той же могутній Антей, що його підняв у повітря і задушив Геракл.

У Короленка в одній із повістей селянин з Волині приїжджає до Америки й там спершу ще згадує Бога. Усе дивно для нього й усе лякає: будинки до хмар, поїзди метро, що мчать над головою по естакаді. «Свят, свят, свят Господь Саваоф», — раз у раз говорить він, хрестячись. Проте земляки, які вже освоїлися на новому місці, посміхаються на його молитви. Вони теж молилися спочатку. Вони знають, що скоро він перестане хреститися й молитися, як і вони. Якщо будуть в нього діти, то діти знову почнуть молитися, тільки англійською, і не в храмі, а в молитовних будинках.

Так зміна культурного середовища вбиває звичну віру в тих, для кого віра — не головне в житті, а додаток, культурне тло. Таких завжди більшість. І незворотній злам сільського, землеробського побуту потребує нового рівня віри, глибшого, стійкішого до перепадів духовного клімату.

Сільський побут зламаний усюди, крім рідкісних оазисів. Зламаний він де революцією, де еволюцією, але й там, і там — урбанізацією й індустріалізацією, що настали згодом. Тепер з’явилася вже й інформатизація, і не стукіт коліс заважає читати псалми, а забита сміттям голова не запам’ятовує Символ віри.

Повернутися до селянських прикмет, до освяченого побуту, до святкового церковного циклу, що щасливо збігся з циклом польових робіт, можна лише у вигляді екологічного туризму.

Якщо за віру не боротися, то зникає вона непомітно. Іще тепло нещодавньої присутності зберігається, ще запах не вивітрився, а самої віри вже немає. Як страшно!

У Хармса в одному з божевільних оповідань є персонаж — віруючий чоловік. Так ось заснув він віруючим, а прокинувся невіруючим. Але була в нього звичка перевіряти перед сном і після пробудження свою вагу на медичних вагах. Перевірив. Виявилося, що в той ранок, коли він прокинувся невіруючим, він важив на двісті грамів менше, ніж коли засинав. Я не гарантую точність обчислень. Там це все у фунтах, у пудах. Але висновок: віра важила рівно стільки, скільки склала різниця між зважуваннями.

Як страшно!

Адже Хармс нікого не смішив. Він дивився своїми божевільними очима на вулицю, де снували люди і їздили трамваї, і коли він крутив своєю божевільною головою, жодна муха його не боялась і не летіла геть, злякавшись. Мухи вважали його за свого.

Страх посилюється буденністю. Ось так просто, буденно людина втратила віру. Ніби їй випадково відрізали голову, і ніхто не злякався. Навіть не ойкнув. Як там у Достоєвського: «Ми тоді обідали... — Так, ось ви тоді обідали, а я от віру й утратив!»

Хоча, що це я все від самих тільки письменників приклади беру? Я ж особисто чув сотні похоронних проповідей. Один священик так і говорив: «Учені всього світу довели, що душа людська важить три грами!». Слово «грами» він вимовляв так, що розкотисте «р» було чути виразно. Проповідь завершувалася так: «Спи, наш любий. Спи спокійно. Спи тихим, безтурботним, безпробудним християнським сном». Ось так. Не більше й не менше. І безпробудним, і християнським.

У такі хвилини сам Хармс міг заглядати витріщеними очима у вікна за нашими спинами й посміхатися божевільною посмішкою.

Непомітно втрачається найголовніше. І грім не гримить над головою тієї ж хвилини. Усе статечно, охайно, скатертина крохмальна, підлога блищить. З якого переляку все має змінитися на гірше? Невже тому, що хтось сказав: «Я в Бога більше не вірю»? Ось гімназист Міша Булгаков якось сказав ці слова татові — професору Духовної академії під час обіду. І життя покотилося далі, немов діти — з гірки на санчатах. Покотилося весело й безтурботно, сито, комфортно, із заливчастим сміхом. А те, що потім було — і революція, і Громадянська, і голод, і липкий невідчепний страх на довгі роки — так невже це якось пов’язано?

«Ми не знали, що в пляшці — джин. Ми не хотіли його випускати. Просто відкоркували і все. Ми не думали, що це серйозно. Що нам тепер буде?»

Це лепечуть ті, хто оплесками зустрічав світанок нового життя. Бідні й нерозумні. З в’язниць вони тепер виходитимуть без мученицького ореолу, але з відбитими нирками й без зубів. На будівництвах нового життя вони не зможуть читати книжки, як колись революціонери на засланнях. І забирати їх будуть посеред ночі з теплого ліжка без санкції прокурора. Розстрілювати теж будуть без суду.

Це раніше треба було для заспокоєння сумління «народити, посадити, побудувати». Тепер — дзвін відлити, храм відновити, навчитися читати часи перед літургією. Ну а після цього, чи паралельно з цим — син, дерево, будинок.

Якщо першого не буде, хтось знову прийде і зруйнує друге. Пограбує будинок, забере сина в окопи, порубає дерево на дрова холодною зимою.

За віру треба боротися, за віру. Все інше додасться.

Опублiковано: № 4 (46) Дата публiкацiї на сайтi: 08 March 2012

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 13 з 13
22:18 07.04.2012 | Петр
За веру бороться нужно, прежде всего в своей душе, а затем и в душах других. И не нужно бояться войны - если ты борешься за веру, а не против чужой веры, то ты войну не породишь; а если война и произойдет то не потому, что ты борешься за веру, а потому, что кто-то борется против твоей веры. И не стоит, пан Микола, путать толерантность с равнодушием и религиозной всеядностью. А то, может, и от патриотизма стоит отказаться - вдруг война возникнет от того, что ты решишь защищать свою страну от захватчиков?
11:31 02.04.2012 | Аня З
Часто задумывалась,как возможно, чтобы в православной России вдруг массово люди перестали верить... Был разрушен определенный государственный строй. Может быть та зависимость церкви от государства сыграла свою роль...
14:04 01.04.2012 | МИКОЛА Київ Троєщина
Пока за веру будете бороться, будут войны. Научитеь быть толерантными, в глобализованном мире живем ведь.
14:07 12.03.2012 | Анна
Спасибо!
14:01 12.03.2012 | Надежда
Спаси Вас Господь, отец Андрей, за Ваши статьи, проповеди, книги! Впервые прочитала Вашу книгу "Письмо к Богу", была потрясена и обрадована... Сейчас очень редко так пишут, что когда читаешь, становится больно и неуютно: это про тебя. С тех пор стараюсь найти и прочесть Ваши статьи на Православном сайте. Храни Господь Вас, Вашу семью и паству!
12:47 12.03.2012 | Светлана
Все верно написано, только и священников прежней закваски встретить практически невозможно. Зачем трудится с прихожанами, если есть спонсоры и меценаты.Моя бабушка всегда ездила в один храм и говорила, что там старый батюшка, теперь я её понимаю.Новичкам непросто, только на это не надо обращать внимание, посещайте храмы - это нужно вам и вашим близким. Другого способа гармоничной жизни я не вижу. Спаси, сохрани и помилуй нас Господи!
09:32 12.03.2012 | Дмитрий
Эта статья как раз про меня... и сразу как то страшно стало, грустно но зато не розово и не "скатерть крахмальная"... Спаси вас Господь за то что открываете нам глаза!
19:35 11.03.2012 | HARRY
Неопровержимые исторические факты(мгновенное признание Синодом временного правительства, послания патриарха Тихона, написанные после его ареста, "деятельность" митрополита Сергия Старгородского и т.д) свидетельствуют о предательстве монархии и полной поддержке священноначалием РПЦ большевистской власти. Рассуждать о слабости веры мирян, многие из которых принимали смерть за свою веру, мягко говоря, некорректно. Только попробуйте представить чувства пришедшего в храм православного, когда там не поминают царя, а молятся о безбожных "властех и воинстве ея"
13:42 11.03.2012 | Татианна
Благодарю! Спаси Вас Господи!
19:46 09.03.2012 | Светлана
Аминь.
09:07 09.03.2012 | Наталья
кто построил жизнь свою на камени веры..при бурях скорбей не падет..по Сирину!
Как верно все, батюшка, как верно..когда родилась наша третья дочка, муж сказал: "Любви мы не теряли, Надежда у нас всегда была..а вот Веры.."
Третью дочку (первая Зинаида, вторая Василиса) назвали Верой..
20:06 08.03.2012 | Игорь
Истинно так!
16:19 08.03.2012 | Ирина
Спасибо!!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: