Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Звідки приходить смуток?

Звідки приходить смуток?

 

Часом без усякої видимої причини людині буває сумно. Вдома всі здорові, і нема проблем на роботі. Цвіте жасмин, щебечуть пташки, і вечір обіцяє фантастичний захід сонця — але сумує вінець природи. Неначе забув щось і ніяк не може згадати...

Смуток — де він? У крові в того, хто сумує, — або, як мікроб, у повітрі, і ним усі дихають?

Коли людина рухається, сумувати важко. Значно легше сумується, лежачи на спині, вдивляючись у небо. Або, лежачи на животі й розглядаючи мурашок у траві. Рубаєш дрова — не сумується. Перестав рубати, сів, витер піт із чола — знову сумуєш.

Одна людина мені сказала, що смуток народився від почуття втрати. Такої втрати, про яку ти забув. Тобто ти сам не знаєш, що втратив, але все ж сумуєш і не розумієш, з якого дива.

Припустимо, ти загубив ключі від хати. Хіба ти будеш сумувати й, тим паче, співати тужливі пісні? Ні. Стократ ні. Ти сваритимешся останніми словами, шукатимеш винних (дружину, наприклад), дивитимешся під ноги, наче ти — грибник, а довкола — ліс. Ти будеш злий і активний. А все тому, що предмет утрати відомий.

А от утратили ми рай. Утратили назовсім і безнадійно. Тобто так, що якби шукали самі, то не знали б навіть звідки почати. Але шукають, коли знають, що втратили. А ми забули про цю втрату. Мозком забули, але душею пам’ятаємо. Наша душа часом на собаку схожа. Скавчить щось нерозбірливе, тугу навіює, а зрозуміти нічого не можеш. От звідки смуток у людині.

Роблю висновок, що сумують усі, хоча досвід цей висновок намагається спростувати. Я все шукаю вчорашній день і натрапляю на стрункі колони оптимістів, яким тепло у світі від повного забуття своєї головної втрати. Я думав, що в них є таємниця, що вони такі бадьорі тому, що й двері знайшли, і ключик від дверей у них у кишені. Розмовляв, питав. Виявилося, ніхто нічого не знає. Навіть не розуміють, про що я питаю. Деякі, ті, що кмітливіші, розгнівано кричали: «Жени його! Він нам зараз безглуздими питаннями совість роз’ятрить і душу назовні виверне! А в нас футбол сьогодні, фінал Кубка чемпіонів».

Якби в нас, як у Середні віки, була культура публічних диспутів, я б запропонував відкритий диспут на тему вселюдського смутку. Всесвітнього смутку. «Всесвітній смуток — рушій прогресу». Або «Спроба забутись і розважитись як джерело науки й мистецтва». Було б цікаво.

 

Смуток — це не туга й тим паче не зневіра. Це — не смертний гріх. Навпаки, смертним гріхом пахне оптимізм. У восьми випадках з десяти можна підозрювати, що оптиміст щось украв, або уникнув кари, або вигадав якусь хитру капость. Оптимізмом дихає гімн Люфтваффе, той самий, де «замість серця — полум’яний двигун». Навпаки, всі закохані, тобто ті, хто не хоче дивитися на світ згори донизу й скидати бомби, сумують. Закохані, звичайно, танцюють під дощем, стрибають через паркани, ночують під вікнами. Але ще вони неодмінно сумують.

Сумує весняного вечора дівчина, відчуваючи себе порожньою й непотрібною. Соловейко щебече, черемха з акацією паморочать голову розмаїттям пахощів, а вона сумує. Вона відчуває, що колись народить нове життя. Але коли, коли? І як це буде? І де той, кому можна схилити голову на плече? Й ось природа розквітає й веселиться, а людина, та, заради кого створена природа, сумує і томиться.

Сумує і томиться юнак. Кров у його венах — як окріп у батареях. Але нащо він тут? І чому Місяць такий близький, але рукою до нього не дотягнешся? Юнак теж відчуває, що якась дівчина повинна народити нове життя. Але він не знає, яка саме, і не розуміє ще до кінця, до чого тут він. А природа продовжує свою хамську весняну радість. Це все одно, ніби цар у палаці сумував, а вся челядь, усі пажі, вся охорона й кухарчуки були безмежно щасливими.

 

Колись думали, що людина велика тому, що зуміла робити літаки. Тепер таку дурість може повторити тільки людина з вродженою психічною вадою. Людина велика тому, що їй цілого світу замало. А якщо їй його замало, якщо не для цього світу тільки створена людина, то їй доводиться втішатися віршами й піснями. Людина велика тому, що вона сумує за раєм і співає пісні. А літаки нині й безпілотні є. Ними управляють комп’ютери. Але жоден комп’ютер не заспіває «Не для меня прийде весна», і жоден комп’ютер, почувши пісню, не зронить сльозу.

Фізику розуміють не всі. Не всі можуть розібрати й зібрати автомат Калашникова. Не всі можуть плавати під водою з аквалангом. Але закохувалися всі, і сумували всі. Отже, це і є відмінною ознакою істоти людської. І саме людство — велика родина істот, які втратили рай, сумують з цього приводу і не розуміють причин свого смутку.

 

Смуток — це непевна пам’ять і не менш непевне передчуття. Це безодня, яка розкрилася в душі й нічим, окрім Бога, не може наповнитись. О душе, що сумуєш за втраченим блаженством! Із ким мені порівняти тебе? Порівняю тебе з царівною Несміяною. Чому б і ні? Будемо говорити про велике дитячою мовою. Не побоїмося відслонити завісу над таємницями за допомогою жартів і байок. Будемо поводити себе як блазні, тобто як найсумніші у світі люди, які видаються всім найвеселішими.

Царівна Несміяна плакала в палаці. Складність полягала в тому, що їй самій була невідома причина плачу. «Діагнозу нема — лікувати не можна», — говорили німецькі лікарі. А царівна все плакала й плакала так, що під її троном покрутився паркет, а по кутках кімнати почала відволожуватися штукатурка.

Цар-батько був людиною прогресивною. Він вірив у силу пігулок і мріяв про міжпланетні подорожі. Дивися, донечко. Я тобі новий мобільний купив. У нього три гігабайти пам’яті«. А вона ще більше сльозами заливається. «Ходімо, донечко, до мене в палати. Подивимося новий фільм Стівена Спілберга». А вона ще сильніше скиглить, і сльози течуть без найменшого натяку на вичерпність ресурсу.

Далі ця казка по-різному продовжується. Але головна лінія — скрізь одна й та ж. Усе новомодне, все блискуче, дороге, заморське посилювало нерозгадані страждання царівни. Так вона й убила б себе стражданням, так би й втратила зір від сліз, якби не кохання до людини, котру через її пересічність і непоказність ніхто й не хотів помічати. Він її розважив, він її втішив, він їй слізки витер і до життя повернув. Він став їй другом і чоловіком назавжди.

Це, друзі мої, образ Христа, який проник у казку. Це натяк на Христа, Якого не бачать ті, хто від щоденних клопотів осліп, і Якого через Його простоту й смирення не сприймають серйозно мудреці віку цього.

Ну а царівна, що плаче, це, звісно, душа наша, яка скиглить безутішно й страждає, нібито безпричинно, поки Небесний Наречений у простому одязі не погляне на неї мудро й лагідно.

Он воно як.

Опублiковано: № 3 (45) Дата публiкацiї на сайтi: 05 December 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 15 з 15
21:25 15.01.2019 | Елена
Нам Небеса Любовь даруют,
А мы грустим, печаль творя.
Смотри, как голуби воркуют -
Здесь и сейчас их жизнь не зря.
21:58 10.01.2018 | Ден
Грусть это когда в душе скучно и одиноко,когда ты один постоянно скучаешь по маме и тебе становится грустно потому что тебе хочется чего-то внимания,а когда тебя кто нибудь утешит ты не будешь грустить, ты будешь радоваться
18:07 18.03.2012 | 4333
привет мне грусно и почему?мне 16 лет я уже взрослый я каждый день не смеюсь =( я пытаюсь улыбнуться ну моя улыбка как грусная схема как нарисованная улыбка я вот когда со своей девушкой болтаю по телефону и она опять спрашивает ну у тебя же опять настроение нету ну пожалуйста помогите мне я вас очень прошу! я первые так сталкиваюсь с этой проблемой я просто не в состоянии улыбаться у меня толи давление ну всё такое ну уж только помогите мне! если у вас есть контакт то пишите мой id156903973 может вам пригодится чтобы со мной связатся!.
12:03 19.12.2011 | Аркадий
Спасибо. На душе Светло и Грустно...
00:18 15.12.2011 | Татьяна
Какое же прекрасное чувство грусти! Восхищена! Благодарю!
12:06 12.12.2011 | Антон
Спасибо!
02:57 10.12.2011 | Татьяна
Отец Андрей, как всегда, "не в бровь, а в глаз" попал. Спаси вас Господи!!!
01:52 07.12.2011 | Kseniya
Spasibo!
21:44 06.12.2011 | Юлия
Спаси Бог! :))
13:30 06.12.2011 | Елена
Спасибо Вам!Каждая ваша статья, как глоток воздуха для меня..Я читаю многие ваши статьи, именно ваши, т.к. они находят отклик у меня в душе, я полностью с вами согласна, фрагментами это даже как будто "мои же мысли" только не просто "вспышкой", как это у меня, а имеющие правильное углубленное продолжение,как раскрывающийся цветок..С удовольствием слушую вас
10:45 06.12.2011 | Александра
Думаю, что это, как никогда, актуально. Спасибо Вам.
10:43 06.12.2011 | Саша
Спасибо большое за статью! Очень интересно, впрочем, как и всегда, читать произведения протоиерея Андрея Ткачева.
00:00 06.12.2011 | kornelikka
Простите за вторжение, но дело очень серьёзное... В Пакистане приговорена к смертной казни христианка Ася Биби. Если наберётся миллион подписей, то приговор возможно будет отменён.
Подписать петицию можно на сайте www.callformercy.com Это нужно сделать срочно, пожалуйста, разошлите эту информацию всем христианам и
неравнодушным людям.

Казнить собираются за отказ сменить христианство на ислам, а также обвиняют в богохульстве.
На текущий момент собрано 515,378 голосов. Мало!

На странице надо написать Имя (Name), Фамилия (Last Name),
Адрес (можно один), Почтовый индекс (Zip), E-Mail (почтовый ящик)

Чуть правее из списка Страна (Country) можно выбрать страну. Важны голоса!
Речь идет о жизни!
17:44 05.12.2011 | Анна
Спасибо!
13:11 05.12.2011 | Светлана
не поверите.. влюбиться всем сердцем тоже дано не всем.. рассудком - да. но разве это любовь?

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: