Режисер: Карен Шахназаров
У ролях: Володимир Ільїн, Олексій Вертков, Олександр Панкратов-Чорний, Євген Стичкін
Автори фільму переносять дію в наш час, а точніше — у 2007 рік, залишивши центрові діалоги без змін. «Палата № 6» — це не близька до тексту Антона Павловича Чехова екранізація, а інтерпретація Карена Шахназарова, окремий твір «за мотивами» повісті. Основним знімальним майданчиком фільму став діючий психоневрологічний інтернат на території старовинного Миколо-Пешноського монастиря в Московській області; ролі другого плану виконали пацієнти клініки. Основним подіям картини передує розповідь про історію лікувального закладу, що раніше був монастирем, а згодом — будинком інвалідів і туберкульозною лікарнею.
«Палата № 6» не належить до категорії фільмів, що переглядаються на одному диханні та зачаровують красою кадру. Документальні зйомки-інтерв’ю чергуються з ігровими сценами занадто явно та негармонійно. Репліки чеховських персонажів, вкладені в уста сучасно вдягнених героїв, що перебувають у сучасному антуражі, навряд чи звучать достовірно і створюють ефект колажу. Але все ж фільм варто переглянути, аби переконатися, що реалії чеховського часу, як і раніше, залишаються нашими реаліями, що грань між глуздом здоровим та хворим розмита.
Сотні екранізацій творів Чехова охоплюють, окрім радянських стрічок, роботи з усього світу. Антон Павлович — один із найпопулярніших російських класиків у США, його п’єси не сходять зі сцен американських театрів. Можливо, саме на це робили ставку під час вибору «Палати № 6» як претендента від Росії на премію «Оскар-2010» у номінації «Кращий фільм іноземною мовою».
Фільм узяв участь у численних міжнародних кінофестивалях, серед яких фестиваль в Монреалі, кінофестиваль у Гамбурзі, Єрусалимський кінофестиваль, фестивалі в Мумбаї та в Гельсінкі. Володимир Ільїн за роль лікаря Рагіна удостоєний нагороди за кращу чоловічу роль на Міжнародному московському кінофестивалі в 2009 році. Роль Громова незрівнянно зіграв молодий актор Олексій Вертков. У його вустах чеховський текст звучить найбільш органічно. Завдяки грі Ільїна та Верткова діалоги головних героїв стали однією з сильних сторін фільму.