Паломництво до віри

Фото: В. Харченко

Для мене поворотною миттю стала одна безсловесна зустріч у Троїце-Сергієвій Лаврі.

Того разу — а це було десь на початку 1982 року — я опинився там ще в якості студента кафедри атеїзму та комсомольського активіста. Треба було супроводжувати групу угорських студентів, що приїхали за обміном у наш МДУ. Служби я не запам’ятав, архітектурою та історією цікавився мало.

Проте коли ми виходили з Троїцького собору, трапилося «звичайне чудо». Попереду мене йшов якийсь юнак не з нашої групи. І ось, коли до порогу лишалося два кроки, він раптом різко обернувся та став до мене обличчям. Дивився він кудись не на мене.

Він дивився на ікони у глибині храму, щоб востаннє перехреститися та взяти благословення перед виходом. Але між іконами й ним цього разу опинився я. І я вперше зблизька побачив очі віруючої людини... Ні, в них не було нічого «таємничого» або «загадково-експресивного» (такий вираз своїм очам чомусь намагаються надавати актори, що грають священиків у фільмах).

Це був просто живий, світлий, осмислений погляд. А мене пронизала думка — чому ця людина, мій одноліток, чому тут він у себе вдома, а я — в російському монастирі ходжу, наче іноземець? Чому цей хлопчина, якого в школі вчили тому ж, що й мене, знає щось таке, що для мене (незважаючи на всі мої «релігієзнавчі штудії») зовсім закрито?

Адже він знає все те, чому вчили мене, проте він сам — тут! Отже, щоб стати віруючим, треба знати дещо таке, чого не знають атеїсти?!

Потім я повернувся до Москви — до міста, в якому в мене не було ніяких віруючих знайомих (потім, після того, як я пішов до семінарії, виявилося, що це не так, і люди віруючі відкрилися навіть серед моїх викладачів), але був доступ до книг російської Атлантиди. І саме з них я зрозумів, що є речі, про які людина не має права говорити, доки сама їх не пережила.

Уся «наукова» критика релігії заслуговує на таку ж пошану, як і спроба написати про виставку ніколи не бачених картин, базуючись лише на її каталозі. «Що це в нас тут — „Догмат про Трійцю“? — авжеж, це нудно, незрозуміло та абсурдно!» Адже будь-який каталог є нудним. І богословські догмати отець Сергій Булгаков досить точно назвав «бухгалтерією релігійного досвіду».

Власне бухгалтерія, звичайно, не дуже приваблива. Проте за нею стоїть життєвий досвід... А людина, що не поділяє віру та намагається її «вивчити», за словом того ж отця Сергія, подібна до євнуха, що стереже чужий гарем... А що може зробити людина, яка одного разу зрозуміла, що вона — не перша, хто живе не землі, та що до неї люди шукали й отримали такий духовний досвід, який їй ще не довелося пережити? Вона може лише знайти цих людей, стати поруч із ними у храмі та сказати про себе: «Дозвольте й мені спробувати»...

Адже нам не дано власноруч, за своїм смаком створити Церкву апостолів. Ми можемо лише приєднатися до неї. І прийняти — як дар та спадок — те, що за суттю своєю нерукотворне: радість Причастя.

Я не хочу розповідати про щось містичне.

«Містика» — це ж від грецького «таємниця», і в православ’ї не заведено казати про духовний досвід від першої особи. Скажу лише одне — слова Христа «блаженні ті, що не бачили, та повірили» нас не стосуються.

Як можемо ми зарахувати себе до «тих, що не бачили Бога», якщо ми наважуємося приступати до Причастя? А дорога кожного з нас до цієї Чаші з Кров’ю Христа починається так несподівано і так по-різному.

Що стосується мене — той мій приїзд до Лаври, який я описав на початку, був уже другим у моєму житті. Вперше я був там чотирирічним хлопчиськом. Від богослужіння та монастиря в моїй пам’яті не залишилось нічого.

Запам’яталось інше — вперше в житті я помітив жебраків. І вперше в житті мені довірили купляти квитки в московському автобусі, й лишили мені кілька копійок здачі. Це були перші гроші в моєму житті. І коли я почав чіплятися до батька, щоб він розповів мені про цих людей, які сидять при дорозі, він просто запропонував мені віддати їм мої перші копійчини...

Можливо, за їхніми молитвами через півтора десятка років і привів мене Господь до віри й допустив кілька радісних років прожити поблизу лаврських святинь

Опублiковано: № 1 (31) Дата публiкацiї на сайтi: 27 March 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237254938.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 3 з 3
15:15 29.01.2010 | Христина
Спасибо, очень хорошая статья. Понравилось, что в ней нет ничего "притендующего на чудо", а все просто и понятно.
15:23 02.04.2008 | р.Б.Ксения
У мене також був свій шлях до Чаші з Кровію Христа, але до цих пір не знаю, по чиїм молитвам привів мене Господь до церкви. Шкода,що не в дитинстві,а тепер, коли майже 40. Як багато я втратила, як багато не зробила... А могла б!
20:07 27.03.2008 | Михаил С-Пб
Спаси Вас Христос , Ваше Преподобие !

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: