Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Паньківщина: дивовижний берег

Усе почалось із річки Либідь. Колись існувала така річка у Києві, притока Дніпра. Була вона широкою і повноводою, своєю невпинною течією обертала млинові колеса, гостинно приймала вітрильні судна й вантажені баржі. Зараз побачити її складно, бо лишився від неї самий брудний потічок. Утім, київський рельєф назавжди закарбував слід зниклої річки Либеді у її високих крутих берегах.

Чи помічали ви, що від червоного корпусу Київського університету вулиці розходяться на три боки донизу, часом надто стрімко донизу? Цей крутий схил і є колишнім берегом річки Либідь. Ось на цій береговій кручі й розташувалася історична місцевість під назвою Паньківщина.

Досі передмістя

Із давнини ці береги належали київським митрополитам. У ХVІ ст. їхніми маєтками правили управителі, котрими у 1516–77 роках були батько й син Паньковичі. Від їхнього прізвища й пішла назва місцевості — Паньківщина.

Тоді на тутешніх річкових схилах у буйних травах випасалися табуни коней і свійська худоба, а все довкола, неначе килимами, було вкрите залишками лісів, смугами косовиць, городами і, звісно, родючими садами. Починаючи з ХVІІ ст. митрополити мешкали в Софіївському монастирі, а Паньківщина перетворилася на маєткове господарство цієї святої обителі. Збереглися свідчення щодо краси десятикімнатного «софіївського будинку з галереєю на Паньківському подвір’ї», звідки відкривалася чудова панорама на долину Либеді та на невелику слободу монастирських поселень, що там виникли.

Так було до 1964 року, доки Катерина ІІ не забрала обительські землі у власність держави. З тих пір Паньківщина буйно розвивалась як сільська околиця Києва. Тоді спекотними днями на луки вздовж Либеді почали вибиратися сім’ями київські міщани, прилаштовуючи самовари просто під вітами столітніх дубів, насолоджуючись плаванням, катанням на човнах і цілковито віддаючись лінощам. Важко у це повірити, адже зараз на цьому місці поблизу вокзалу і вздовж залізниці безліч трамвайних колій та індустріальних підприємств, хоча останніми роками вони потроху зникають.

Тепер майже Париж

Абсолютно нове життя для Паньківщини почалось у 1840-х роках — після забудови величезної будівлі Університету святого Володимира, що знаходилася поруч. Колишня приміська слобода одразу перетворилася на місцевий «Латинський квартал»*. Практично в кожному будинку здавалися внайми кімнати або пропонувалося щоденне «столування» для студентів і викладачів. Один із студентів пізніше опише ось такими словами типову садибу київського «Латинського кварталу» 1850-х років: «довга дерев’яна загорожа з навстіж розкритими ворітьми», «невеликий старий тривіконний будиночок з високою почорнілою від часу і де-не-де порослою зеленим мохом дерев’яною покрівлею», «китайські троянди й герань» у віконцях, господиня — вдовиця псаломщика з 15-літньою донькою, що тісняться у передній кімнатці за ширмою, а поруч — трійко студентів, що займають усі три кімнати від осені до літа«. Зрозуміло, що студентський район враз прославився на весь Київ неймовірними витівками й хвацькими пригодами своїх молодих і гарячих мешканців.

* Латинський квартал розташований у Парижі поблизу університету Сорбонна і відомий як студентський і професорський район. За аналогією такі самі райони інших міст називають «Латинськими кварталами».

Тоді ж через Паньківщину провели вулиці Тарасівську, Паньківську та Микільсько-Ботанічну, що об’єднувала їх. А через півстоліття виникла байка, наче вулиці отримали назву в студентському середовищі, від тих, хто симпатизував Кирило-Мефодіївському братству — мовляв, тут згадані «братчики» Тарас Шевченко, Панько (Пантелеймон) Куліш, Микола Костомаров. Розповсюджувачі цієї байки зазначають, що у миколаївську добу закарбувати прізвища бунтівників було неможливо, тому довелось обмежитися лише іменами. Що ж, гарна приповідка — ба, навіть шкода, що не відповідає дійсності.

На старій одноповерховій Паньківщині винаймав собі житло майбутній великий художник Микола Ге — у Києві він був студентом, як не дивно, математичного факультету. Саме тут мешкали молоді члени народницького руху «Громада» — Володимир Антонович і Михайло Драгоманов. А незадовго до від’їзду Драгоманова до Європи звідти саме повернувся і мешкав на Паньківщині в останні місяці свого життя інший «наблагонадійний» — засновник вітчизняної педагогіки Костянтин Ушинський.

Життя, Медицина, Милосердя, Любов

З 1980-х років Київ стрімко зростав, а Паньківщина у цьому значно його випереджала. Адже тут поблизу з одного боку розташувався вокзал, а з іншого — Хрещатик, остаточно зробившись центром міста. Звісно, головними магістралями Паньківщини одразу стали вулиці, що з’єднували ці два полюси тяжіння — Жилянська (що отримала назву на честь давньоруського урочища Желань) та Маріїнсько-Благовіщенська (тепер Саксаганського).

Друга частина назви Маріїнсько-Благовіщенської вулиці була пов’язана із домінантою Паньківщини — Благовіщенським храмом. Цей величний храм у невізантійському стилі був повністю збудований на власні кошти трьох благодійників (зокрема, відомого мецената Миколи Терещенка) й проіснував півстоліття. З 1935 року на його місці стоїть школа, що збудована з цегли зруйнованого собору. Свою першу частину назви Маріїнсько-Благовіщенська одержала завдяки громаді сестер милосердя, що тут працювала і була однією з перших таких спільнот у Росії. Пізніше для громади звели чудовий будинок-палац, який зберігся і досі. Простору будівлю для надання допомоги пораненим збудували дуже вчасно — у 1913 році. Вже через рік Маріїнська громада була «перевантажена» роботою. Навіть мати-імператриця Марія Федорівна — на честь якої отримала назву громада — чимало місяців провела тоді у Києві як сестра милосердя. Ще й після революції у цьому палаці на Паньківщині працювали медичні заклади, а у них — такі вчені-медики світового рівня, як академік Микола Стражеско.

Саме приміщення Маріїнської громади досить примітне, хоча тисячі людей його не помічають, щодня проїжджаючи повз нього. А між тим, згори його чотиривіконного портика можна на власні очі побачити Життя, Медицину, Милосердя й Любов. Бажаєте знати, який вони мають вигляд, — їдьте на Саксаганського, 75.

Із медициною була пов’язана назва ще однієї вулиці цього району — Караваєвської (тепер Льва Толстого). У цьому випадку було вшановано родоначальника вітчизняної офтальмології, засновника і лікаря першої у Росії клініки хвороб очей (при Київському університеті) Володимира Караваєва. Зауважимо, що, попри зміну назви вулиці й площі, на карті Києва все-таки лишилося прізвище талановитого окуліста у назві місцевості Караваєві Дачі.

Цікавим є також те, що вулиця отримала назву Караваєвська ще за життя на ній самого лікаря. Схожа ситуація на Паньківщині склалась і пізніше, коли теперішню назву отримала вулиця Саксаганського, де поблизу неї ще не один рік мешкав сам видатний актор.

Чорніє лід біля трамвайних колій

А ось інша жителька Паньківщини (котра лише в цьому районі змінила з півдесятка квартир, а за весь час проживання у Києві — близько двадцяти адрес) мала б за щастя можливість позбутись усіх лікарів і самої медицини, які так щільно заповнили її стражденне життя. Проте спекатись тяжкого ярма хвороби, що докшуляла усе життя, їй не судилося. Втім, Лариса Косач — а йдеться саме про неї — можливо, і не стала би славнозвісною Лесею Українкою, класиком нашої драматургії та поезії, якби не її власна щоденна боротьба з тяжкою недугою.

Прихильність Лесі до цього району не випадкова. На Тарасівській мешкали її брат із жінкою, Лесиною товаришкою Олександрою Судовщиковою (знаною як українська письменниця з чоловічим псевдонімом Грицько Григоренко). Поруч на Маріїнсько-Благовіщенській жили і мати поетеси — відома письменниця Олена Пчілка, і нерозділена любов Лесиної молодості — громадський діяч Євген Чикаленко, і такі метри української культури, як Михайло Старицький і Борис Грінченко. Насамкінець, на цій самій вулиці мешкав і композитор Микола Лисенко, чий внесок не лише до скарбниці музичного мистецтва, а й в історію українського національного руху величезний. Якщо взятися перераховувати всіх видатних людей, які відвідували Миколу Лисенка на Маріїнсько-Благовіщенській, усі заходи та явища культури, що там відбувались і виникали, забракло б місця.

Утім, одне ім’я слід згадати. Максим Рильський — корінний «паньківчанин», котрий народився на Тарасівській і мешкав після батькової смерті в сім’ї Лисенків, змінивши потому чимало помешкань на вулицях Паньківщини. Цей чудовий поет-неокласик, на жаль, недостатньо поцінований сучасниками через деякі його радянські кон’юнктурні тексти. Однак це абсолютно хибний підхід до оцінки його творчості, адже у М.Рильського є величезна кількість високоталановитих, яскравих та гармонійних ліричних творів. У деяких його поезіях згадується місцевість, що межує з Паньківщиною, її наче бачиш із вікна — Батиєва гора, Ботанічний сад університету...

Саме тут протягом багатьох років мешкав ще один поет-неокласик — Микола Зеров. У своїх чудових сонетах він досить часто звертався до рідних місць Паньківщини, де взимку «чорніє лід біля трамвайних колій», а навесні цвітуть сади:

Крізь цеглу й брук пульсує кров зелена
Земних рослин, і листя чорноклена
Кривавиться у листі ліхтарів.
І між камінних мурів за штахетом
Округлих яблунь темний кущ процвів
Таким живим розпадистим букетом...

Мешканці прибуткових будинків

На межі ХІХ—ХХ століть Паньківщина остаточно перетворюється на фешенебельний район із великою кількістю магазинів і прибуткових будинків. Один із них належав відомому історику і майбутньому політику Михайлові Грушевському. Окрім самого Грушевського тут також мешкали відомий поет Олександр Олесь та видатний діяч українського мистецтва Василь Кричевський. Тут, у квартирах Кричевського та Грушевського, зберігалася солідна колекція творів українського та світового мистецтва, збірка стародруків і манускриптів, багатотисячна бібліотека — словом, вдома розміщувався справжній музей.

Та ось прийшов 1919 рік. Червоноармійський бронепоїзд, що увірвався до міста і наблизився до вокзалу, своєю великокаліберною гарматою вцілив у семиповерхову власність «буржуазного націоналіста» Грушевського, перетворивши на купу брухту будинок і поховавши у тих руїнах колекції власників.

Ще один будинок на Маріїнсько-Благовіщенській належав багатому крамареві Хаїму-Беру Гронфайну. Згадуємо ми про нього лише у зв’язку з іншим євреєм, талановитим російським письменником Ісааком Бабелем. Однак найкраще про всі пригоди, що з ним сталися на Паньківщині, розповість його близький товариш, ще один видатний письменник-«паньківчанин» (що кілька років мешкав на вулиці Микільсько-Ботанічній) Костянтин Паустовський:

«Батько Бабеля мав в Одесі невеличкий склад сільськогосподарських машин. Бувало, старий посилав сина Ісаака до Києва аби той закупив необхідну техніку на заводі у київського промисловця Гронфайна. Одного разу, завітавши до крамаря, він познайомився з його донькою, гімназисткою останнього класу Женею. Як це буває, молоді люди закохалися. Однак про одруження годі було і думати: Бабель, студент не найкращого київського інституту, „голодранець“, аж ніяк не пасував до багатої спадкоємиці Гронфайна. Закоханим не лишалося нічого іншого як тікати до Одеси. Так вони і зробили. Розлючений батько дівчини прокляв увесь рід Бабеля до десятого коліна і позбавив доньку спадщини. Минув час. Відбулася революція. Більшовики відібрали у Гронфайна його завод. Якось дійшла до крамаря приголомшлива звістка про те, що „цей хлопчисько“ Бабель став великим письменником, що він отримує великі гонорари, і що всі, хто читав його твори, шанобливо промовляють: „Великий талант!“ А дехто відверто заздрив Женечці, котра так вдало вийшла заміж. Тут старі Гронфайни зрозуміли, що настав час миритися...»

Творчий берег

Інший одесит і київський студент Бенедикт Лившиц мешкав під дахом високого прибуткового будинку на Тарасівській. Сюди до нього завітають київська художниця-конструктивіст Олександра Естер та художник-початківець із Херсонщини Давид Бурлюк. З того часу почнеться відлік історії такого цікавого самобутнього явища, як російський футуризм. Недарма в одному із своїх віршів ідейний засновник футуризму нас закликає:

За золотые, залитые
Неверным солнцем первых лет
Сады, где выею Батыя
Охвачен университет.

Побіжно зауважимо, що сімейне щастя випало на долю не лише Бабеля. На Маріїнсько-Благовіщенській знайшов своє Кохання і письменник-киянин Ілля Еренбург. Саме сюди він ходив до своєї майбутньої дружини Люби Козинцевої, саме звідси почалися їхні п’ятдесятилітні радощі, скорботи і поневіряння. Звідси ж почав свій творчий шлях і брат еренбургівської Люби — Григорій Козинцев — відомий кінорежисер.

На цій самій вулиці протягом довгих років мешкав ще один режисер, Леонід Луков, котрий у 1942 році на евакуйованій Київській кіностудії зняв шедевр радянського кіномистецтва «Два бойца». На Маріїнсько-Благовіщенській народився і провів дитячі роки надзвичайно талановитий дитячий письменник Микола Носов (шкода, що столітній ювілей автора «Незнайки» залишається в його рідному місті поза увагою!) На Тарасівській народився і прожив половину свого короткого життя чудовий поет-фронтовик Семен Гудзенко. Саме тут мешкали видатний історик Євген Тарпе, відомі українські художники Анатоль Петрицький і Григорій Нарбут; нарешті, на Тарасівській протягом року свого студентського життя винаймала квартиру Анна Ахматова.

Як бачимо, лише перелік імен видатних «паньківчан» дивує неймовірними заслугами цього невеличкого київського району в історії української, російської та світової культур.

І тут приваблюють не лише імена. Наприклад, згадаймо, що на Паньківщині чверть століття тому існував колосальний попит на трамвайну колію вздовж Ботанічного саду (кияни і досі тепло згадують трамвайний тупик біля університету і романтичний узвіз у мереживі паркового затінку). А ось Маріїнсько-Благовіщенська вулиця, тобто Саксаганського, — то вона ще десять років тому була однією з найбільш «трамвайних» у місті. І звивисті трамвайні колії, і звуки трамвайних колес і гальм — усе це так надзвичайно пасувало цьому районові.

Трамваї звідси зникли. Але скільки ще й досі тут романтики, незважаючи на захмарні ціни та безліч авто! Карколомні узвози вулиць Тарасівської і Паньківської! Шляхетна смуга вулиці Саксаганського — з її ледь помітними (на рівні другого і вище поверхів) шедеврами ліплень, які наче нам докоряють — як, невже ви цього не помічали? Тінисті навіть узимку вулиці вздовж «старої Ботаніки». Дивовижна вулиця Микільсько-Ботанічна з її таким чудернацьким загином! Виникає бажання все кинути і податися до Києва, щоб пройтися затишною і водночас такою загадковою і привабливою Паньківщиною!

Опублiковано: № 2 (32) Дата публiкацiї на сайтi: 23 June 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Паньківщина: дивовижний берег

Паньківщина: дивовижний берег

Олег Кочевих
Журнал «Отрок.ua»
Через Паньківщину провели вулиці Тарасівську, Паньківську та Микільсько-Ботанічну, що об’єднувала їх. А через півстоліття виникла байка, наче вулиці отримали назву в студентському середовищі, від тих, хто симпатизував Кирило-Мефодіївському братству — мовляв, тут згадані «братчики» Тарас Шевченко, Панько (Пантелеймон) Куліш, Микола Костомаров.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 5 з 5
00:56 09.12.2008 | Анна
Про свящ. А. Жураковского см.:
http://www.krotov.info/libr_min/07_zh/zhur/akovsky.htm
00:49 09.12.2008 | Анна
Уточнение со стен исторического факультета Университета: целились не в дом Грушевского, но в помещение Центральной Рады (совр. Дом Учителя), а поскольку дом Грушевского был самым высоким зданием (семь этажей да на пригорке, а не в долине), то он стал ориентиром. А так как целились непрофессионалы, то сумерках они "немного" промахнулись.
12:17 27.06.2008 | Катерина
Очень интересно и познавательно. спасибо.
Хотелось бы поделиться вот такой ссылкой с теми, кто интересуется историей Киева.
http://www.interesniy.kiev.ua/
17:47 26.06.2008 | Анна
Ага..
А на глу Паньковской и Никольско-ботанической находится старый особнячок. Размещается в нем Институт психологии им. Костюка АПН Украины. А до революции там был, кажется, приют для дворянских сирот. В книге "Меценаты Киева" упоминается, кто его построил и перестроил, но книга была чужая. и держала в руках ее недолго. А еще видела в чужом журнале "Синопсис" статью про нвмч. свящ. А.Жураковского, и что-то запомнилось, что он в этом приюте тоже служил.
Жаль, негде почитать об этом....
14:14 24.06.2008 | Наталья
Спасибо! Заставили мыслить.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: