Що означає бути дорослим?
Абсолютно відсутня заздрість до молоді. Щиро дивуюся, коли чую від дорослих людей мову про те, що вони заздрять молодому поколінню. Чому заздрити? Гормональним бурям, сліпому блуканню в темряві, збиранню помилок і повільному накопиченню досвіду? За Феофаном Затворником, хто пережив час юності, — той перейшов бурхливу ріку. Він обертається назад і з вдячністю благословляє Бога.
У європейській думці є таке банальне переконання про те, що побут, котрий змінився до непізнаваного, має бути пов’язаний із мораллю, так само зміненою. Мовляв, якщо їздимо не на волах, а на Фольксвагені й перуть білизну не руки, а машина, то й інші сторони життя мають так само радикально змінитися. Дуже небезпечна брехня. Звісно, нове в житті є, та воно лиш на поверхні. У глибині — добре забуте старе. Паломник не ходить пішки, а летить на літаку. Письменник не пише пером, а відстукує на клавіатурі. Але той, хто бажає спастися, виправитися, примиритися, зобов’язаний докладати такі ж зусилля, які докладалися для цього і в І, і в Х, і в XVII століттях. Це ясно, як білий день, та кожному новому поколінню, боюся, ця думка здаватиметься все більш незбагненною.
З одного боку, ніжність душі та свіжість сприйняття можна забрати із собою в доросле життя. Це частина того, що називається «будьте як діти». З іншого боку, є небезпека, що молодь так і не подорослішає. Дорослість — це не вік, не сліди бритви на щоках, не розмови басом. Дорослість — це відповідальність. Відповідальність за свої вчинки, слова, думки, зрештою, за інших людей, котрі від тебе залежать.
Можливо, я пристрасний або неточно поінформований, та мені здається, що про почуття відповідальності у сучасному світі можна говорити із наростаючою тривогою, так само, як ми говоримо про небезпеки тероризму та забруднення довкілля. Ідеал сучасного суспільства є гедоністичним, тобто спрямованим на отримання насолод. Задоволення в ньому — це товар, і його купують. Таким чином ідеальне життя — це хороші статки, що дозволяють купувати якомога більше задоволень. У цю щільну схему шило не встромиш. Для вдумливості, жертовності, самообмеження, самовиховання просто не залишається місця. І слова про це звучать, як набір звуків у невідомій іноземній мові. Не життя, а просто якийсь коник-стрибунець у масштабі всесвіту.
У житті особистості й суспільства є місце для свого роду інерції. За інерцією люблять батьківщину націоналісти чи комуністи, хоча тієї батьківщини, котру люблять, або ніколи не було, або сьогодні вже немає. За інерцією приречено оре землю селянин, котрий не отримує за це нормальних грошей. За інерцією борються за класичну моральність люди старших поколінь, частково тому, що грішити пізно, частково тому, що не «можуть мовчати». Інерційна діяльність у світі людей цінується невисоко. Справжню ціну дають за осмислені та вольові дії. А молодь нічим не керована у світі розірваних зв’язків та зруйнованої спадкоємності. Тому вони такі «відірвані», ні на кого не схожі. Не тому, що гірші за всіх, а тому що ліси зняли і з’явилася сама будівля. Як вони будуть жити, якщо станеться голод чи лихо національних масштабів? Чи підуть вони воювати, якщо Батьківщина скаже «треба»? Чи є в них таке поняття — Батьківщина?
Найдивовижніше, що люди в миру — неначе дерева взимку. Усі замерзлі, всі без листя, всі скрючені. І не зрозуміти, котре з них навесні плодоноситиме. Може, хтось із нинішніх байкерів чи растаманів у критичній ситуації виявиться не юнаком, але чоловіком, буде здатний і на хоробрий, і на великодушний вчинок. Судити за одягом завжди небезпечно. Формальний пошук — у зачісці, в одязі, у музиці — можливо, і вирізняє саму душу, що шукає, душу збентежену, незадоволену дійсністю. Адже якщо прийняти буржуазні цінності, то потрібно акуратно зав’язувати краватку, слідкувати за зубами, щоб усміхатися сліпуче, вчасно приходити на роботу і робити кар’єру. Серед людей з такою інтуїцією складно з’явитися ченцю, подвижнику. І ходити на проповідь у різні офіси буде приємно, та малоуспішно. Послухають уважно, поведуть себе ввічливо, чаєм напоять, але вдруге йти не захочеш. Краще ходити до тих, хто хоче іншої дійсності, кому затісно у великому світі, як людині, що виросла зі старого піджака.
Є молодь, загрузла у розпусті й неподобстві. За них треба молитись. Є молодь, яка знайшла себе і робить гроші. Ці другі нічим не кращі за перших, тому що теж потопають у розпусті й неподобстві, лише культурно і потай. За них теж слід молитися. І є молодь, яка не знаходить себе у заданих координатах. І в розпусту кидатись соромно, і грошам поклонятися не хочеться. Ці — релігійно талановиті. Ці — наші. Тільки до них треба під’їхати на якійсь розцяцькованій козі, якось купити їхню перебірливу увагу, сказати їм щось відоме, але так, щоб вони відповіли: «Це — нове». Загалом, молодь — це поле молитовної тривоги та місіонерської активності.
Христос завжди має що сказати молоді. Бо Конфуцій — старий, і Лао-Цзи — старий. У похилому віці Магомет, і Мойсею 120. На їхньому фоні Христос — це Юнак. І в Його словах, у Його особистому прикладі стільки революційної енергії та свіжої сили, що можна губитися в здогадках, чому в храмі більше бабусь, ніж дівчат. Якщо молоді люди не знаходять у Христі відповідей на болючі питання, то або молоді люди не знають Христа, або слухають Його крізь вату і розуміють неправильно. У будь-якому разі, потенційно ми маємо майбутнє. Адже кінець XIV століття на Русі був жахливим лихоліттям, а православна Візантія по всіх усюдах називала свою епоху останніми часами. І треба ж у цей час у холодній Русі знайтися юнаку на ім’я Варфоломій (майбутній Сергій Радонезький), котрий особистим подвигом забарвив усю епоху в зелений колір свого преподобства* і дав усій країні поштовх до духовного відродження.
* У богослужбовій практиці зелений колір убрання священнослужителів і вбрання священних предметів використовується у свята на честь Пресвятої Тройці, Святого Духа й преподобних.
Юнаком безвусим був Іоанн Богослов у період свого учеництва, юнаком відчув потяг до інакшого непорушного життя Прохор — майбутній Серафим. В 11 років відчув непереборний потяг до чернецтва Іоасаф Білгородський. Немає перешкод вважати, що здійсненне у XIV, XVIII, XIX століттях не може повторитися у ХХІ. Тільки варто повернутися до початку нашого розлогого слова про молодь.
Треба більше відповідальності, зрілих думок, обдуманих вчинків. Крізь густий цивілізаційний накип треба пірнати вглиб смислів (так пірнають ловці за перлами). Світ від того став пістрявим і гамірним, мов вулична жінка, що хоче закликати до себе свіжу кров і молоду недосвідченість. ...Бо я визирав був у вікно свого дому, через ґрати мого вікна, і приглядавсь до недосвідчених, розглядався між молоддю. І юнак ось, позбавлений розуму, проходив вулицею коло закутка... Аж ось жінка в убранні блудниці назустріч йому, із серцем підступним, галаслива та непогамована... Прихилила його велемовством своїм, облесливістю своїх губ його звабила, він раптом за нею пішов, немов віл, до зарізу проваджений, і немов пес, що ведуть його на ланцюгу до ув’язнення, як той птах, поспішає до сітки, і не знає, що це на життя його пастка... А тепер, мої діти, мене ви послухайте, і на слова моїх уст уважайте: хай не хилиться серце твоє на дороги її, не блукай ти стежками її (Прип. 7, 6–25).
Не блукайте стежками розпусниць духовних і плотських, тому що ви молоді й сильні, гарячі та безкомпромісні. Тому що ви можете послужити Христу, і Він дивиться на вас пильно. Так само пильно дивиться на вас і споглядач у командному штабі супротивника.
Біжіть до Того, Хто любить вас, біжіть до Воскреслого з мертвих. Йому потрібні ваші сяючі очі й сильні руки. І Він вам потрібний більше, ніж в’язню свобода, більше, ніж спраглому вода.
