«Пікнік на узбіччі»

Коли мені було 16 років, моя цікавість штовхала мене на найнеймовірніші вчинки. Саме вона примусила мене втекти на похорон Віктора Цоя зі шкільної екскурсії по Петербургу. В найближчий вихідний після повернення додому я та інші войовничі фанати вирушили записати молебень за упокій Цоя. Це був виклик. Це було чимось незвіданим і тому цікавим. Спрацював «ефект натовпу» — мені теж закортіло взяти участь з усіма в чомусь єднальному, хоча й незрозумілому.

Потай від батьків (знову виклик!) я хрестилася. Але до церкви більше так і не прийшла — мої батьки, переконані атеїсти і комуністи, викинули хрестика за вікно. Православних друзів у мене не знайшлося. Зате з’явилися вельми добрі американці з «Церкви Христа», які палко пояснили мені «неправильність» хрещення і Православної Церкви як такої.

Відтоді минуло 14 років. За цей час я аж до нудоти наїлася плодів акселерації*. Цікавість виявилася все ж таки вадою, і мене, наче щепу, кидало від одного берега до другого. На «правому березі» 8 років незмінно майоріла «Церква Христа». Добрі американці й справді виявилися добрими: вони годували, коли я була голодна, водили в піцерію, дарували подарунки і давали заробіток. Життя «на правому березі» видавалося суцільним пікніком. Майже як в миру, але тільки «за Біблією». Правильні пісні, ігри, літні табори, роздача Євангелія на вулиці — все це було веселою альтернативою диким тусовкам. Я дорослішала і, коли в черговий раз водила американських місіонерів по Лаврських печерах, цинічно насміхалася над «дурними ортодоксами», що вірять казкам про чудотворення мощей. Я твердо знала, що жодної ікони в Біблії нема. Вірила всім серцем, що всі ми святі і зовсім не сумнівалася у тому, що вже спаслася.

* Акселерация — ускоренное, преждевременное взросление.

Пікнік тривав щонеділі, коли я символічно випивала виноградний сік, закусуючи шматочком маци, а «мій друг Ісус» через численні семінари пропонував мені вирішення будь-якої проблеми.

Але час спливав, а невирішені проблеми стерли приклеєну американську посмішку і святковий настрій. Мені почало здаватися, що я проводжу час не в тій компанії. Зміна однієї протестантської общини на іншу була болючою, але безглуздою. Як то кажуть, легше не ставало.

Наприкінці травня залишки моєї цікавості водили мене історичними місцями Києва. Цілком випадково я зайшла через хвіртку з вулиці й опинилася на території Звіринецьких печер, навіть не підозрюючи про те, що вони пов’язані з Православ’ям. Послушник, який провів мене печерами, мабуть, відчував дивну суміш остраху й сміху. Я була в модних брюках, нафарбована, без хустки, а головне, не хрестилася, не прикладалася до ікон. Зате палко цікавилася історією.

В числі запропонованих брошур до моїх рук потрапив журнал «Отрок.ua», який я купила, гадаючи, що в ньому може бути цікава інформація для дитячої біблійної школи — в «Церкві Христа» немає особливої заборони на використання матеріалів із інших джерел. «Нічого собі — продвинуті православні!» — подумала я, коли прочитала «Отрок» від першої сторінки до останньої. І вирішила помудрувати — прийти і задати питання на зразок «навіщо у вас дітей хрестять та іконам вклоняються?»

Мої думки — не ваші думки, ні ваші шляхи — шляхи мої, — каже Господь. Мій «пікнік на узбіччі», що так затягся, вже лишився позаду. Залишилися на пікніку і всі мої друзі, які самі поклали край стосункам після того, як я прийняла Православ’я. «Ти обрала легкий шлях,» — сказав один з них, уникаючи дискусії на тему протиріч між протестантами та православними. Може, він по-своєму правий. Адже ще півроку тому, практично нічого не знаючи про Православ’я, я теж гнівно засуджувала легке життя монахів та наївність парафіян, що тягають кошики з яйцями. Ще три місяця тому я зверхньо жаліла тих, хто в неділю лишався за дверима протестантської церкви. А зараз мені жаль себе. Запізнілий сором і каяття змили всі рожеві барви з окулярів, а розумні семінари з книжками не дають відповіді на всі запитання.

 

Зате я приходжу в Храм. І відчуваю себе Вдома.

Опублiковано: № 6 (11) Дата публiкацiї на сайтi: 09 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 3 з 3
12:46 09.07.2009 | Наташа
Юлия, похоже, что в своем "пикнике" вы вовсе не искали Бога. Иисус всегда отвечает, когда мы по-настоящему обращаемся к Нему. Если в протестантской церкви вы искали американцев и еселья, то Бог и церковь здесь ни при чем !!!!
00:12 26.06.2008 | Terna
молодец, что нашла в себе силы переоценить свою жизнь!!!
20:57 08.06.2008 | Ксения
Душевный рассказ, не многие могут осознать и расскаяться в заблуждениях, а вы смогли. Пути господни не исповедимы, вы сввой путь выбрали, и он - верный!!! Помоги, Вам, Бог!!!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: