Північна Фіваїда

Посеред холодних вод Білого моря, серед величної північної природи розташована одна з найбільших православних обителей з дуже багатою історією й унікальна пам’ятка російського мистецтва — Соловецький монастир.

Перші люди з’явилися на Соловках дуже давно — на островах збереглася велика кількість археологічних пам’яток, що датуються III-II тисячоліттями до н.е., разом з відомими кам’яними лабіринтами, призначення яких і досі незрозуміле. У XII столітті почалася колонізація архіпелагу новгородцями, які використовували його для рибної ловлі та полювання на морського звіра, однак постійно тут не жили.

Перший соловецький відлюдник — преподобний Савватій — з’явився на острові в 1429 році. Він був ченцем Кирило-Білозерського монастиря, однак, шукаючи усамітнення, залишив багатолюдну обитель і вирушив на північ, де познайомився з ченцем Германом, котрий раніше бував на Соловках. Пізніше саме зі слів прп. Германа й були записані житія перших соловецьких подвижників — преподобних Зосими й Савватія. Але не більше шести років преподобний Савватій трудився на островах: у 1435 році, відчуваючи швидку кончину й бажаючи прийняти останнє причастя, він повернувся на материк, залишивши по собі славу засновника Соловецької обителі.

Однак початок власне монастиря поклав інший соловецький подвижник — преподобний Зосима, який прибув сюди через рік після смерті преподобного Савватія. Саме він побудував першу, ще дерев’яну, церкву й келії для братії, що швидко збільшувалася. Преподобному Зосимі вдалося домогтися, щоби влада Новгорода, якому належав архіпелаг, визнала право монастиря на володіння цією територією. Саме тоді починає розвиватися й економіка обителі, ченці активно займаються видобутком солі, землеробством і ловами риби.

Блискучий розквіт Соловецького монастиря почався в XVI столітті, коли його настоятелем став майбутній Митрополит Московський Филип (в миру Федір Количев). Святитель Филип походив зі знатного роду, дитинство провів при великокнязівському дворі в Москві. У віці тридцяти років він залишає двір і приймає постриг у монастирі, а в 1548 році стає його настоятелем. Завдяки його енергії і таланту бурхливо розвивається монастирське господарство, збільшується кількість братії, з’являються кошти на будівництво.

Саме за ігумена Филипа почав формуватися чудовий архітектурний ансамбль монастиря. Першою кам’яною спорудою в обителі стала трапезна Успенська церква, зведена в 1552-1557 рр., що збереглася донині. Надзвичайно цікава в архітектурному плані величезна — близько 500 кв.м. — трапезна палата з міцним стовпом у центрі. Через рік після освячення церкви розпочинається будівництво Спасо-Преображенського собору, який став однією з найбільших архітектурних споруд Стародавньої Русі. Стіни величезної будівлі помітно нахилені всередину, а барабан центральної голови має пірамідальний обрис, що надає собору ще більшої монументальності.

 

Активна діяльність святого ігумена Филипа була помічена царем Іоанном Грозним, і в 1566 році він був призначений — всупереч своїй волі — московським митрополитом. Однак митрополичу кафедру він обіймав недовго. Рішуче відмовившись підтримувати жорстоку й несправедливу політику царя, святитель скоро впав у немилість, був засланий до тверського Отроч монастиря, де в грудні 1569 року прийняв мученицьку смерть від рук Малюти Скуратова.

У другій половині XVI і на початку XVII століття в монастирі тривала розпочата святителем Филипом будівельна діяльність, у цей час було споруджено безліч житлових і господарських будівель, надбрамна Благовіщенська церква, проте найбільш цікавими були грандіозні стіни й вежі, зведення яких почалося в 1582 році. Унікальна пам’ятка російського фортифікаційного мистецтва, вони складені з величезних гранітних валунів вагою кілька тонн кожен. Стіни ці настільки міцні, що вже в середині XVII століття народилася легенда, ніби преподобні Зосима й Савватій змусили будувати стіни бісів, які з’явилися їх спокушати. Тоді монастир мав особливий статус «великої государевої фортеці», який окрім нього мали лише Троїце-Сергієва Лавра й Кирило-Білозерський монастир. Наприкінці XVI століття стіни захищали 68 гармат. У 1668-1676 рр., під час «Соловецького сидіння», коли повсталі ченці відмовилися визнати реформи патріарха Никона, монастирська фортеця вісім років витримувала облогу царських військ. Порослі мохом і лишайником стіни й зараз виглядають неприступними.

 

Будівельна діяльність у монастирі тривала і в наступні століття. У 1777 році з’явилася висока дзвіниця, в 1798 — церква преподобного Филипа з лікарняним корпусом, а в 1834 — Никольський храм, споруджений на місці старого, занепалого. Формування величного монастирського ансамблю завершилося в 1862 році, коли на північний схід від Преображенського собору побудували величезний Троїце-Зосимо-Савватіївський собор, куди були перенесені мощі соловецьких святих.

У 1694 і 1702 роках Соловки відвідував Петро I, про що нагадує побудована за його наказом невелика дерев’яна Андріївська церква на Великому Заячому острові.

Цікавою сторінкою в історії монастиря стала Кримська війна, що дісталася й до цих північних широт. У 1854 році до монастиря, де розміщувався маленький військовий гарнізон, підійшла англійська ескадра й поставила вимогу здатися. Отримавши відмову, англійці почали обстрілювати обитель, випустивши по ній більше 1800 снарядів. Однак валунні стіни витримали потужний обстріл, а ченці у відповідь вогнем зі старовинних гармат змогли навіть підбити англійський фрегат. Чутка про героїзм ченців поширилася всією країною, додавши слави й без того славнозвісній обителі.

Подвижницьке життя на Соловках велося не тільки в самому монастирі. На островах архіпелагу існувало безліч скитів. Серед них — скит Савватієве, що виник на тому місці, де вперше ступив на Соловецьку землю преподобний Савватій, Вознесенський скит на Секирній горі з єдиною в Росії церквою з маяком у куполі, Ісусова пустинь, заснована святителем Филипом неподалік від монастиря для молитовного усамітнення, й інші. Найбільш великі й цікаві скити розташовані на острові Анзер, другому за розміром в архіпелазі. На початку XVII століття преподобний Єлеазар засновує тут Троїцький скит, який починає бурхливо розвиватися завдяки царським пожертвуванням (преподобний Єлеазар провістив цариці Марфі народження спадкоємця, майбутнього царя Олексія Михайловича). У 1636-1639 рр. тут серед інших монахів жив майбутній патріарх Никон.

 

До теперішнього часу зберігся архітектурний ансамбль скиту, що датується XVIII-XIX століттями. Інший анзерській скит — Голгофо-Розп’ятський — виник на найвищій точці Соловків — горі Голгофа — у 1712 році. Його заснував преподобний Іов (у схимі Ісус), колишній духівник Петра I, який впав у немилість і був засланий на Соловки. До цього дня на вершині гори височіє споруджена в XIX столітті струнка Розп’ятська церква, а біля підніжжя гори зберігся маленький дерев’яний Воскресенський храм, побудований іще за життя преподобного Іова.

Окрім чудових архітектурних пам’яток, у монастирі було величезне зібрання ікон, чудова бібліотека з декількох тисяч старовинних рукописних книг, збирати які почали ще за ігуменства святителя Филипа, а також одна з найбільших у Росії монастирських ризниць — якнайбагатші зібрання російського прикладного мистецтва. На щастя, більшу частину цих скарбів після революції вдалося врятувати, зараз вони перебувають у зібраннях Оружейної палати в Москві.

Ченці були дбайливими господарями; завдяки їхнім зусиллям сувора північна земля стала цілком зручною для життя. Ще за святителя Филипа були побудовані садки — відгороджені дамбами ділянки моря, де розводили рибу, а також були вириті канали, які з’єднали багато соловецьких озер (а їх на архіпелазі 516). На початку XIX століття канальна система була вдосконалена — тепер вона об’єднувала 127 озер і могла використовуватися для судноплавства. Приблизно тоді ж будується унікальний сухий док для прийому великих морських суден. В одному зі скитів — Макаріївській пустині — упоряджується тепличне господарство, де росли кавуни, дині, персики та інші південні рослини. У 1912 році споруджується невелика гідроелектростанція, яка забезпечувала електрикою монастир і селище. Дотепер збереглася валунна дамба довжиною більше кілометра, побудована ченцями між двома великими островами.

 

Трагічна сторінка історії Соловків відкривається після Жовтневої революції. У 1920 році в закритому монастирі була створена Соловецька в’язниця особливого призначення — СВОП, яка призначалася в основному для ув’язнення священиків і ченців, звинувачених в «контрреволюційній діяльності», а також представників інтелігенції — письменників, учених та ін. Тут утримувалося кілька сотень представників духовенства, серед них 20 архієпископів та 47 єпископів, більшість із яких прийняли мученицьку смерть.

У середині 1920-х років виник так званий «Собор соловецьких єпископів», що об’єднав авторитетних діячів церкви, які опинилися у в’язниці. Їхні послання, перше з яких з’явилося в 1926 році, поширювалися за межами в’язниці й мали великий вплив на релігійне життя в країні. Ув’язнені — високоосвічені й культурні люди — організовували театральні вистави, видавали свій журнал, створили маленький музей, вивчали історію соловецьких архітектурних пам’яток.

Аж до 1929 року в монастирі залишалося небагато ченців, яким зрідка дозволялося звершувати богослужіння. У 1930-і роки порядки посилилися, і Соловки заслужили сумну славу однієї з найстрашніших в’язниць в СРСР. На Секирній горі був організований штрафний ізолятор, де виконували смертні вироки, а в Голгофо-Розп’ятському скиту — медчастина, куди відправляли вмирати змучених голодом і хворобами в’язнів.

У 1939 році табір був закритий, а монастирські будівлі передані навчальному загону Північного флоту — славетній школі соловецьких юнг. У 1974 році тут виник музей-заповідник, почалася реставрація архітектурних пам’яток обителі. 25 жовтня 1990 монастир був переданий Російській Православній Церкві, а через два роки в обитель повернули мощі преподобних Зосими, Савватія і Германа, які після революції опинилися в Олександро-Невській лаврі в Петербурзі. Зараз чернече життя на Соловках поступово відроджується. Відроджуються й чудові пам’ятки соловецького зодчества, напівзруйновані за десятиліття безбожної влади.

Опублiковано: № 4 Дата публiкацiї на сайтi: 08 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
00:12 08.11.2008 | Елена
Спасибо

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: