Ви пам’ятаєте «Невський проспект» у Гоголя? Всю пістряву суєту столичного міста, так майстерно прописану в небагатьох словах? Ви пам’ятаєте, як парубок, герой повісті, зустрів дивовижної краси незнайомку? Палкий юнак побіг за легким стуком каблучків, як біжить олень на джерела водні. Він вірив у кохання і шукав його. Як же можна не вірити в кохання, коли тобі років 19–20 і ти бачиш своє відображення у високих вітринах найгарнішої вулиці імперського міста?.. Стукіт підборів привів його в бордель. Власниця небесної краси жила, мов пацюк, у стічній ямі й дарувала себе всім, хто міг купити шампанського і заплатити за ніч. Та невже таке можливе? — мов грім, загриміло у душі хлопця. Невже краса нічого не значить і за її фасадом може приховуватися свинячий хлів чи навіть бісівська харя?
Я думаю про це, коли говорю про талант. Талант — це те, що дане в заставу, наперед, те, що мусимо ще відпрацювати. Краса — це теж талант. Вона подарована ні за що, але для чогось. Якщо гарне втоптується у нице чи слугує за приманку для зла, то це найгірше, що може статися з облагодіяною людиною. Для тілесної краси втоптування таланту в багнюку — це проституція (у різноманітних формах). Якщо ми це зрозуміємо, буде легше перейти до розмови про інші таланти і про інші проституції: живописну, словесну...
Уявімо, Господь поцілував вас у тім’ячко. Уявімо, що ви будь-яку дрібничку перетворюєте на витвір мистецтва. Наприклад, падає восени листок: лине вздовж стовбуру, здіймається нагору, підвладний вітрові, потім витончено обертається і, мовби у танцювальному поклоні, лягає на землю. Таких листів щороку падає на землю мільйон, і мільйон людей бачить це. Але знаходиться хтось один, хто може це гарно описати. Ми вдумуємося в рядки його оповідання і раптом розуміємо, що жодного разу за життя по-справжньому не дивилися на падаюче листя. Ми його не бачили, хоча на нього дивилися. Так мистецтво робить диво, і ми фіксуємо свій погляд на тому, що бачили завжди, але ніколи не помічали. Тепер падаючий листок буде предметом нашого споглядання.
Чи потрібно це людству? О так! Боже, як це потрібно! Хтось перший мав розчулитися від дитячої усмішки чи завмерти над розквітаючою квіткою. Хтось першим мав задерти голову і дивитися на присмеркові хмари доти, доки зірки не загорілися в небі й місяць не осяяв небосхил. Ці перші споглядачі звичайного, ті, хто у повсякденному вгадали вічне, були вчителями усього людства.
Тепер уявімо, що Той же Господь поцілував вас у те ж тім’ячко. Але погляд ваш, посилений десятикратно, мовби потужною лінзою, вашим талантом, ви спрямували не на клейке листячко, не на зелень, що лізе крізь асфальт, і не на дві пари очей, потонулих у взаємному пильному погляді. Ви, обдаровані Його поцілунком, уважно поглянули у повну вщерть вигрібну яму чотириметрової глибини. Ви все там роздивилися і вивчили. Ви безпомилково впізнали, хто і що поїв із тих, хто присів над цією ямою. Ще б пак, ви ж бо — талант! У вир творчості ви поринули без респіратора, оскільки любите життя таким, яким воно є. Спочатку сморід породив блювотні спазми, але незабаром ви звиклися (на те ви й геній). І ось уже весь світ іде за вами, наче за сопілочкою Щуролова. Весь світ нахиляється над тією ж клоакою і вдихає її сморід. Весь світ навчається розрізнювати, хто, що і коли попоїв і коли сходив сюди, над чим ви щойно схилилися. Талантом вашим і прозорливістю ви кепсько прислужилися всім тим, хто купився на красу стилю і не відчув запаху параші, але обманувся ароматом стилістики.
Талант неодмінно від Бога. Та оскільки «все від Нього, Ним і до Нього», талант дається неспроста і не кожному. Талант — це спосіб служіння. Пресвята Трійця — істинний Бог наш — поклав на всьому творінні печатку троїчної досконалості: добра, краси та істини. Людина релігійна схожа на людину, котра копає колодязь. Треба знайти місце, попотіти і потрудитися, щоб потім дати джерело життя собі й усім після себе. Талановиті люди копають колодязі для багатьох майбутніх поколінь. Мораль, естетика та боговідання — ось три царини дій талановитої людини. Світ повинен бути добрішим, гарнішим та ближчим до Творця. І хто ще займеться цим, як не ті, хто дивиться глибше, чує тонше і осягає не для всіх збагненне.
А якщо раптом прозорливий зрить не те і музичний слух обдарованого прислухається до непотрібного — що тоді відбувається? Тоді Архістратиг стає дияволом. Вождь багатьох до Неба стає вождем стількох же до пекла. Такою є сила таланту. У цій силі важливою є не лише якість, але і вектор. Талант сильний не від себе, але від Бога, котрий дав талант. А от вектор прикладення таланту, вектор сили — це наші труди і наша відповідальність. І тому як просто людина я ненавиджу талановитих мерзотників. А як людині, знайомій із правдою Божою, мені шкода їх — талановитих дурнів, що витратили небесний бісер на розвагу та звабу натовпу.
Вранці трамвай під’їжджає до зупинки навпроти твого будинку. Це видно всім мешканцям вашого кварталу. Але хто може про це написати так гарно й ніжно, щоб кожен подивився на трамвай, мовби вперше? Якщо ти це зможеш — будь уважним.
Діти малюють на каменях подвір’я смішні та типові пики. А ти раптом малюєш таке, над чим завмирають сусіди. Дорослі дядечки й тітоньки охають і знизують плечима, подейкують про те, «що буде з цього хлопчика». Будь обережним.
Усі ми співаємо іноді, хоча через наш спів в’януть квіти і розлітаються навсібіч птахи. А ти раптом років у вісім співаєш про страждання дорослих людей, про кохання, про розлуку, про вічну тугу... Так співаєш, що діди замовкають, бичкують недопалки і чмихають носом. Ти теж будь обережним.
Бог, коли дає талант, має право спитати про те, як ми його використали. Талант, що змиряється, навчить інших змирятися. Талант, що кається, допоможе іншим покаятися. Талант, що рветься до Бога, мов крізь хащі до світла, допоможе туди ж прорватися усім тим, хто його поважає.
Талант, що потонув у розпусті, відповість за всіх, хто за ним побіг по обриву. Талант, що воює з Богом, відповість за тисячі слабких та нерозумних своїх шанувальників, котрі заковтнули з гарною наживкою гострі гаки прокляття.
Напоумлювати талановитих — праця важка. Вони горді й самозакохані. Але споживачів талантів необхідно напоумлювати.
Люди повинні відрізняти вовків від пастирів, катів — від лікарів, друзів — від зрадників. Наші почуття мають бути навичкою привчені до розрізнення добра та зла. Якщо в наших християнських країнах, де переважна більшість людей обмита у святій купелі в ім’я Святої Трійці, у цієї більшості буде виховано правильний та здоровий смак, то вправні «базікали ні про що», талановиті проповідники паскудства незабаром почнуть голодувати. Народ припинить голосувати за них гаманцями: мовляв, пардон, ми відходами не харчуємось.
Паразитам на Божественному таланті доведеться перекваліфікуватися на кербудів або поїхати на Захід, доки його не розкроїли мусульмани. Ангела Хранителя.