Чому Бог так ченців любить?

Тонка, точна у спостереженнях, світла за духом та іронічна за стилем, книга Олесі Ніколаєвої «Нічого страшного» викликає справжню читацьку радість. Це почуття виникає при знайомстві з сучасною літературою не так часто. Особливо у випадку з сучасною православною літературою. Взагалі, словосполучення «православний роман» вимогливого читача швидше насторожить, оскільки найчастіше релігійна прив’язка сприймається як виправдання, індульгенція недосконалому тексту, його рятівне «проте», як кажуть психологи. Чудові проза та поезія Олесі Ніколаєвої цього виправдання явно не потребують.

Ніколаєва ― поет, прозаїк і публіцист, лауреат багатьох престижних премій, викладає в Літературному інституті імені Горького.

І в православному світі вона теж своя: була на послуху в Пюхтицькому монастирі, згодом ― читала і співала в підмосковному храмі, викладала давньогрецьку мову іконописцям Псково-Печерського монастиря, багато допомагала московському Новодівичому монастирю, навіть була водієм його ігуменії Серафими. Зараз Олеся Ніколаєва (у побуті ― Ольга Вігілянська) ― матушка, дружина дуже відомого у Москві священика о. Володимира Вігілянського. Може, тому Православ’я у її творах ― це не штучно притягнутий формат, а природне дихання, повітря, яким дихає автор. «Мені здається, що „православне“ все, що свідчить про людину, поставлену перед лицем істини, навіть якщо вона від істини відвертається; про людину, котра носить у собі образ Божий, навіть якщо цей образ спотворений у ній», ― каже письменниця.

Про чернецтво вона також знає не з чуток. І все ж чернеча тема, обрана автором, з усіх церковних тем, ймовірно, найбільш складна, художньо небезпечна. Вона вимагає надзвичайної творчої і духовної рівноваги: з одного боку, ― як не впасти у трафаретність, стереотипність образів, аби не змалювати їх засушеними і картонними, а з іншого ― як змалювати священиків, ченців живими людьми і якою мірою можна дозволити стосовно них авторську іронію або жарт?

Олесі Ніколаєвій вдалося впоратись із цим завданням блискуче. Герої її книги вийшли дуже різними і справді живими людьми: священики, архієреї та прості ченці, а також миряни, котрі вірять і помиляються. Описані вони чудовою, легкою, зовсім не пафосною мовою, без улесливості та надмірної багатозначності. Проте веселий і простий, часом навіть лубочний, цей стиль не заважає побачити висоту й часто драматизм духовних шукань. Можливо, така наївно-іронічна авторська манера робить якраз більш явним, більш рельєфним щось дуже важливе, про що зазвичай говорять серйозним богословським тоном. Це можна порівняти з вишивкою золотом і коштовним камінням по дещо незугарній і зворушливій рогожці.

Події роману та дотичної до нього повісті пов’язані з провінційним Свято-Троїцьким монастирем (назва, звісно, умовна). У центрі оповіді ― стосунки оповідачки та її духовного отця, ігумена Єрма, талановитого іконописця, естета й ерудита, особистості масштабної та непересічної, яка часом занадто захоплюється та бентежиться. Із запалом він кидається то в старообрядництво, то у візантинізм, то в ідею об’єднання Православної та Католицької Церков. Прикметною є реакція його духовної доньки, котра із завмиранням серця спостерігає за ваганнями дорогого духівника: ані слова критики або свавілля, тільки турбота й довіра при тверезому розумінні його проблем.

Інші образи не менш колоритні та об’ємні. Ієромонах Филип, котрий відвойовує монастир у сектантів, ― і незламний борець, і слухняний учень старця.

Начебто жорстокий намісник ігумен Нафанаїл «відбиває поклонці» за тих, кому ці поклони сам дав як єпитимію. А потім, усунений і переведений на роботу в курятник, не озлоблюється, а змиряється надзвичайно.

Смиренний чернець французького походження Гавриїл-Габриель у найглухішій глибинці піднімає жіночий монастир, словами і справами проповідує християнську любов, а оскільки занадто наївний, то потрапляє у різноманітні комічні ситуації.

Молодий ієродиякон Діонісій, учень Єрма, ― улюблений, як зізнавалася Олеся Ніколаєва, герой автора. Це йому в романі старий схимник каже чудові слова: «Чому Господь ченців так любить?.. За одне лише тверде волевиявлення Йому служити. Він покликав ― ти пішов не роздумуючи. За те, що хоча б раз у житті мав рішучість безповоротно відмовитися від світу заради Нього. А там далі ― всяке з ченцем може статися: крутить його, вертить, трясе, мне, гне, ламає... А без цієї рішучості ми, ченці, хто? Так лише ― хороші хлопці, парубки...».

Цілком реалістично та яскраво в романі показано драматичні події, пов’язані з общиною священика Петра Лаврищева, що перетворилася на секту.

Сюжет книги (особливо у повісті «Нічого страшного»), часто розвивається за законами пригодницького жанру, тому що гумор, іронія тут ― не лише літературний прийом, але й підґрунтя незвичайних причинно-наслідкових зв’язків, багатьох абсолютно серйозних вчинків героїв.

Олеся Ніколаєва каже про це так: «Справжній гумор насправді завжди дуже серйозний. Часом він балансує над страшенною безоднею, виявляючи різницю між людською претензією та справжністю, личиною та обличчям: гордовита, улеслива, марнославна, бундючна, жадібна людина ще й смішна. Ти кажеш: я багатий, розбагатів і ні в чому не маю потреби, а не знаєш, який ти нужденний, і мізерний, і вбогий, і сліпий, і голий (Об’явл. 3, 17). Часом той сміх, що викликає у нас потуги до значущості та незламності, буває більш витверезним та цілющим, ніж грізне викриття та моралізаторське повчання». Проте загальна веселість оповіді зовсім не означає легковажності або спрощення авторської думки. Широка ерудиція, особистий духовний досвід та глибоке осмислення життя Церкви дозволяють письменниці абсолютну свободу у виборі художніх засобів.

Головні й не головні персонажі Олесі Ніколаєвої за всієї іронічності стилю не висміяні за свої помилки, не розподілені за однозначними розрядами «поганих» та «хороших», вони різноликі, надзвичайно цікаві своєю багатомірністю. А головне, написані з великою любов’ю та співчуттям.

За дійовими особами легко вгадуються прототипи, та все ж переважно образи збірні, як наполягає автор у своїх виступах.

Культура духу ― це, передусім, абсолютно правильна тональність у головних, стрижневих ідеях художника, та й будь-якого смертного. Вона не дає взяти фальшивий псевдовисокий тон й ухилитися в навіжену істерію, в оману ― і в житті, і в творчості. Вона ж не дозволяє знизити тон до сухої, злобної пародії, котра з провокаторського світогляду перетікає в літературу. Утримувати такий точний звук серця можна тільки любов’ю. Любов’ю до Бога і людей, любов’ю Бога до людини.

Чудова книга Олесі Ніколаєвої за великим рахунком саме про це ― про любов. Герої в ній духовно зростають або падають, твердо стоять на ногах або помиляються, хиблять або міцнішають ― у прагненні до Бога, Котрий є любов. Тому і в читацьких душах ця пронизлива, зворушлива, сповнена сердечності та глибоких роздумів книга пробуджує сердечне хвилювання, викликає радість, сподівання, бажання рухатися до храму і не пробачати собі забагато.

Опублiковано: № 5 (29) Дата публiкацiї на сайтi: 24 January 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
22:10 16.04.2009 | Ириныч
Вся семья ( в количестве 3 человек) прочитала случайно приобретенную книгу О. Николаевой. Всем очень понравилось. И художественно, и злободневно (относительно проблем современного православия), и просто захватывающе.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: