Під покровом Різдва

Волхви російської поезії

Ми сидимо під гіллям могутнього дерева і тримаємо на долоні насінинку. Ми — не біологи і не садівники, і нам невідомо, що в нашій долоні насіннячко цього ж дерева. Насінина, що стала деревом, шумить над нами своїм листям, і дерево, сховане в насінні, лежить у нас на долоні. Цей образ приходить до мене, коли наближається Різдво.

Ми живемо у світі, де на кожному кроці видно сліди Бога, Котрий став людиною. І це не обов’язково свічки і куполи, ікони, книги і дзвони. Наприклад, образ матері й дитини. Картини з цим сюжетом переповнюють галереї світу. Деякі з них просякнуті ідеєю родинного щастя, інші зображують тривогу чи підкреслюють крихкість земного життя. Деякі сповнені розчулення і ніжності. Але всі вони родом звідти — від іконографії Богородиці з Немовлям. А самі ікони — від Вифлеємського дива, від перших дотиків людських рук до Бога, Який воплотився, до Бога, Котрий став беззахисним.

Як зауважує Честертон, Нова ера, новий світ почалися не на землі, а під землею. Адже Христос народився у печері.

Земля багата. Вона дає для людини і тварин їжу, вона зберігає у своїх надрах всі мислимі та немислимі скарби. У її глибини треба вгризатися, щоб знайти сіль, нафту, воду, золото. З часів Різдва у земній печері можна знайти Небо.

У Пастернака в «Рождественской звезде» є такі рядки:

За ними везли на верблюдах дары,
И ослики в сбруе, один малорослей
Другого, шажками спускались с горы.
И странным виденьем грядущей поры
Вставало вдали все грядущее после.
Все мысли веков, все мечты, все миры,
Все будущее галерей и музеев,
Все шалости фей, все дела чародеев,
Все ёлки на свете, все сны детворы.
Весь трепет затепленных свечек, все цепи,
Все великолепье цветной мишуры...
...Все злей и свирепей дул ветер из степи...
...Все яблоки, все золотые шары.

На вбогому вифлеємському ландшафті, в одній із його печер, почалося те, що ми сьогодні оглядаємо з висоти двох тисячоліть і, незважаючи на високу точку огляду, так і не можемо охопити поглядом. Почалася Нова ера і довга низка Anno Domini — літ Господніх.

«Виденья грядущей поры», «все грядущее после», — так називає поет весь трагізм майбутнього і всю майбутню розкіш християнської цивілізації.

Ченці переписують книги, складають абетки для неписьменних народів, засновують школи, котрі згодом стануть університетами. Будуються міста, бродить молоде вино богословських ідей («Все мысли веков, все мечты, все миры»).

Музиканти переплавляють віру та любов у звуки, художники пишуть картини, зодчі примушують камінь молитися («Все будущее галерей и музеев»).

Діти в пам’ять про Миколая шукають під подушкою дарунки, чекають першої зірки у Святвечір і мріють про диво. У багатих і бідних родинах дорослі й діти моляться разом («Все ёлки на свете, все сны детворы... Все яблоки, все золотые шары»).

І в романі «Доктор Живаго» Пастернак вкладає одній із героїнь такі слова про Різдво: «Щось здвинулося в світі. Закінчився Рим, влада кількості, закінчився обов’язок жити всією поголовністю, всім населенням, що був нав’язаний зброєю. Вожді та народи відійшли в минуле. Їх заступили особистість та проповідь свободи. Окреме людське життя стало Божою повістю, сповнивши своїм змістом простір Всесвіту».

Так, уся література християнської цивілізації — це занурення у людську душу, відкриття її бездонності. Її тема — вже не просто опис військових походів і не літописи царів. Ці жанри ще залишаються за інерцією, але вони вже не головні. Те, що відбувається у хижі рибалки стає не менш важливим, аніж життя дванадцяти цезарів. Шинель Акакія Акакійовича може бути такою великою, що з неї, як із казкової рукавички, виходить уся російська література більш пізнього періоду. Під збільшувальним склом християнського світогляду сам Акакій Акакійович стає помітним. І все це тому, що високий Бог став смиренною людиною.

Естафету пастернаківської «Рождественской звезды» підхопив Йосиф Бродський. Не сповідуючи ніякої релігії, Бродський багато років поспіль намагався на кожне Різдво писати по одному віршу про свято. Ці вірші з часом склали збірку. Поет, котрий усе життя відчував себе вигнанцем і борцем із долею, співчуває Христу і в Його образі знаходить для себе розраду. Те, що образ Христа і Його життя захоплюють і невоцерковлених людей, говорить багато про що. Це Немовля настільки дивовижне, і слід, залишений Ним, настільки яскравий, що, за словами Розанова, «после Сладчайшего Иисуса весь мир прогорк».

Ось кілька рядків із вірша, датованого 1992-м роком.

Родила тебя в пустыне
Я не зря.
Потому что нет в помине
В ней царя.
Привыкай, сынок, к пустыне,
Как к судьбе.
Где б ты ни был, жить отныне
В ней тебе.

А ось, мабуть, і найвідоміше у Бродського з різдвяного циклу:

В холодную пору, в местности, привычной скорей к жаре,
чем к холоду, к плоской поверхности более, чем к горе,
Младенец родился в пещере, чтоб мир спасти;
мело, как только в пустыне может зимой мести.
Ему все казалось огромным; грудь матери, желтый пар
из воловьих ноздрей, волхвы — Бальтазар, Каспар,
Мельхиор; их подарки, втащенные сюда.
Он был всего лишь точкой. И точкой была звезда.
Внимательно, не мигая, сквозь редкие облака,
на лежащего в яслях ребенка издалека,
из глубины Вселенной, с другого ее конца,
звезда смотрела в пещеру. И это был взгляд Отца.

Звісно, не лише Пастернак із Бродським надихалися Різдвом Спасителя і творили на цю тему. Біля печери Різдва знайшлося місце не тільки для волхвів і пастухів. До її входу із трепетом наближалися богослови і філософи. До неї прагнуло чимало тих, чий подвиг пов’язаний із чорнилами і папером. Діккенс і Честертон, Гофман і Андерсен, а до і після них ще чимало обдарованих талантом і не позбавлених релігійної чутливості оспівували земну Матір і небесну Дитину. Лютий Ірод і лагідний Йосиф стали персонажами колядок і народної драми. Утеча в Єгипет і дари волхвів були відомі кожному селянину задовго до епохи загальної грамотності. Кожна зима, затягуючи вікна морозяними візерунками і проникаючи холоднечею у щілини дверей, з року в рік та зі століття в століття приносила відчуття дива і душевне тепло, яке не можна було переплутати ні з чим іншим.

Ми живемо у світі, котрий Христос вже завоював любов’ю. Та ми все ще наближаємось до того, щоб навчитися любити.

Ми сидимо в тіні могутнього та розкішного дерева, і насінина цього дерева лежить у нас на долоні.

Опублiковано: № 1 (31) Дата публiкацiї на сайтi: 07 April 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237254938.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
16:49 08.04.2008 | А.Анастасий
Дуже приємно,коли вельми шановна редакція друкує такі файні статти
23:03 07.04.2008 | Анатолий
Спасибо вам за статью в предверьи величайшого празднования Пасхи. Для меня это наиболее почитаемый праздник, потому как считаю его тем самым вликим Рождеством нашего Спасителя. Воскресшого и вернувшись в небесный покой, Господь родил Христианскую веру, за что свет и излучает звезда его имени.
Душевного вам равновесия в Господе нашем, аминь.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: