Подарунок довжиною в життя

У дитинстві все, що оточує тебе, сприймається як належне. Затишна домівка, ніжність батьків, свята і безтурботність. Тільки з роками, коли подорослішаєш, починаєш по-справжньому цінувати дитячі роки, родину, близьких, здогадуючись, що Господь посилає нам людей, завдяки яким ми розуміємо, що таке любов.

Іще Вольтер зауважив, що замість любові до свого ближнього сьогодні віддають перевагу любові до людства. Як це актуально для нас сьогоднішніх. Ми приходимо на сповідь, і починаємо цідити з себе покаяння за незначні провини, проте покаятися у проявленій неувазі й нелюбові до найближчих людей видається нам чимось неможливим...

У дитинстві маленькій і ще зовсім несамостійній людинці дуже хочеться чимскоріше вирости і заявити про себе на весь світ: «Я-особистість!», але спробувавши доросле життя, мрієш знову повернутися в дитинство, де немає відповідальності та обов’язків, де безтурботність і радість змішані в одному коктейлі під назвою «щастя».

Людиною, завдяки якій я й донині відчуваю себе дитиною, стала моя старша сестра. Уже давно позаду всі етапи перехідного віку, забуті сварки й непорозуміння, й образи здаються такими безглуздими та марними. «Родаки» з ворогів знову перетворилися на коханих маму й тата, і я з жалем починаю розуміти, що коли-небудь, з їхньою смертю, моє дитинство безповоротно закінчиться. Але багато років назад, може і не зовсім свідомо, мої батьки зробили мені подарунок. Подарунок довжиною в життя.

Бути не єдиною дитиною в сім’ї — це безсумнівно бонус, якщо, звичайно, стосунки з братом або сестрою склалися вдало. Я опинилася в подвійному виграші, оскільки я молодша, що апріорі означає — улюблениця. На первістках, як правило, молоді батьки ставлять усілякі досліди: від глобальних — бити чи не бити, до незначних — годувати вночі чи мучити до ранку. До моменту мого народження всі дійшли до простого й мудрого рішення, що найкращий вихователь — любов. Сьогодні я теж мама, та для мене лишається таємницею, як мої батьки змогли виховати мою сестру, якій тоді було близько 9 років, без тіні ревнощів чи заздрощів до новоявленої улюблениці. Яку таємну кнопку вони відшукали в її душі, якщо вона з радістю відправляла тата й маму в гості або в кіно, залишаючись один на один з пелюшками та пляшечками? Так сестра стала мені другою мамою.

Пам’ятаю, як із нетерпінням чекала на неї біля вікна в дитячому садочку, серце завмирало від цікавості — прийде вона з санчатами чи без. Ми, діти військовослужбовця, виросли на Закавказзі, де південна зима не балувала нас снігом. Якщо він і випадав, то тримався щонайбільше кілька днів. Бажаючи зробити мені приємне, сестра намотувала зі мною, одягненою в шубу, кілометри. До речі санчата з’явилися також завдяки їй. Батьки вважали, що два-три снігових дні — це не привід для їх купівлі. Тоді сестра зекономила гроші на шкільних сніданках і зробила мені подарунок.

Пам’ятаєте, як у старому, доброму мультику про Карлсона Малюк розчаровано розводить руками і плаче через те, що собаку йому таки не подарували? Щось подібне я переживала кожного дня народження. Але «ангел-охоронець», тільки-но отримала свою першу зарплатню, здійснила мою мрію, купила мені пухнастого білого цуцика з чорним вухом, якого ми, звісно, назвали Бімкою. Батьки були поставлені перед фактом. А згодом, через багато років, коли ховали постарілого Бімку, я вперше побачила, як плаче мій батько.

Утім, не можу сказати, що ми ніколи не сварилися, зараз навіть смішно про це згадувати. Завдяки віковій різниці кавалерів ми не ділили, але через одяг конфлікти виникали постійно. Сестра навчалася в інституті, а я в хореографічному училищі. Удень ми рідко бачилися, проте вночі на туалеті можна було знайти таку записку: «Лєнка, якщо вдягнеш синій піджак,- вб’ю!!!».

Її серце першим відгукнулося на заклик Божий, і вона стрімко воцерковилася. Від напору її радості неможливо було жити інакше, і першою здалася мама, а потім і я. Тут вона з властивим їй максималізмом пустилася «у всі тяжкі». Якщо піст — ми їли одне насіння (це в неї було сухоядінням), якщо молитви — то безкінечні. У гардеробі надовго запанував чорно-сірий колір, а про довжину спідниці я краще промовчу. Сьогодні ми обидві з тугою згадуємо той період неофітства, коли душа горіла й усе так легко давалося. От би зараз хоч іскорку або малесенький шматочок вугілля від тієї віри — і душа відігрілася би від власного збайдужіння.

Пройшов час, і ми подорослішали, у кожної з нас є своя родина, діти, і різниці у віці зовсім не відчутно. Іноді я навіть намагаюся давати їй поради, а вона мене смиренно слухає. І нехай між нами тисячі кілометрів і ми живемо в різних державах, кожен її приїзд — це диво родом із дитинства. Тоді я з нетерпінням чекала на її повернення зі школи, знаючи, що знайду в її кишені цукерку, та справа була не в цукерці, а в безмежному почутті вдячності, яке наповнювало мою душу тоді й переповнює зараз. Її турбота няньчить і несе мене на руках до цих пір.

Не так багато людей ми зустрінемо у своєму житті, котрим від нас абсолютно нічого не потрібно, які нас просто люблять. Ні за що. Безумовно. Не вимагаючи, щоб ми змінилися, не чіпляючись до наших недоліків, не роздратовуючись нашою безглуздістю. Так не люблять чоловіки або жінки, або навіть власні діти. Так люблять батьки, вибачаючи й виправдовуючи нас, назавжди видаливши «я» зі своєї любові. Недарма афонський старець Паїсій кожному, хто приходив до нього за духовною порадою, бажав «стяжати материнське серце». Чи зможу я коли-небудь гідно віддячити сестрі за її серце? Та чи взагалі можна оцінити безцінне?

Опублiковано: № 2 (44) Дата публiкацiї на сайтi: 11 July 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 8 з 8
16:07 21.09.2013 | Райхан
Большая благодарность автору статьи,Виктории.Я никак не могла выразить свою любовь к сестре,описать такие простые чувства,а у вас так легко и доступно всё написано,от души. Мы рано остались без мамы,потом и папы,и мне старшая сестра действительно стала второй мамой,а когда я приболела,роднее и ближе её у меня не было,дети мои ещё маленькие тогда были.Это благодаря ей- моему "ангелу-хранителю" тогда я победила болезнь.Она живёт на юге,а я на севере Казахстана,(территория всей Европы),но расстояние никак не влияет на наши чувства,спасибо что есть телефонная связь.ДАЙ Всевышний ей Здоровья и Счастья,жалко что супруг её так и не сумел оценить её большое и доброе сердце.Спасибо всем кто прочитал мой отзыв,желаю всем вам благоденствия,здоровья и добра!
01:54 16.08.2010 | Маргарита
Спаси Господи! Очень теплая, трогате льная статья.
20:23 15.07.2010 | N.A.
Не так много людей мы встретим в своей жизни, которым от нас абсолютно ничего не надо, которые нас просто любят. Ни за что. Безусловно.
13:13 15.07.2010 | Инна
Прекрасная статья! А главное заставляет задуматься о таких семейных и теплых отношениях))))) Спасибо огромное!!!
15:17 14.07.2010 | Ira
Спасибо огромное! Очень светлая статья, побольше бы таких "воскрешающих" мыслей о настоящей любви.
14:19 14.07.2010 | Ирина
Спасибо Вам за статью, очень понравилась и вызвала теплые чувства к близким. Недаром они наши близкие: и территориально, и физически, и морально это непросто!
07:02 14.07.2010 | Ирина
И как бы человек не учился любить врагов своих, трудно это. Больше бы в наше время безусловной любви.Помоги нам Боже любить искренне, не отвергни нас за наши грехопадения, за нашу нелюбовь, и кого мы обижаем благослови,и пошли им ангела хранителя и если нас обидели прости им и нас благослови,чтобы мы всегда были во взаимной любви, чтобы никакие искушения, страсти, лукавые мысли, соблазны мира не влияли на чистую, взаимную любовь.
18:40 13.07.2010 | Алина
Спасибо.Хорошая статья, захотелось позвонить и своей сестренке)

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: