Підземні річки Києва

Час плине. Ріка тече. Аби підкреслити миттєвість буття, часто порівнюють життя з водною стихією. «Збігти за водою», «двічі в одну ріку не вступити» — такими фразеологізмами сповнені культурні засіки кожного народу, і це не дивно. Вода — це життя. Люди завжди оселялися поруч із річками, струмками, джерелами...

Щоправда, з часом таке сусідство починало людям заважати. То вода навесні розіллється і затопить засіяні поля, то будинки почнуть гнити від сирості. А з розвитком цивілізації багато річок ставали для мешканців мегаполіса просто тягарем. Щоб вони не заважали активній забудові міста, їх брали в бетонні корсети й пускали текти під землею. Київ не виняток. Під його асфальтом тече 13 річок і приховується близько 60 водоймищ.

Хрещатиком на човнах

Прогулюючись нині центральною вулицею Києва, багато хто й не здогадується, що лише на глибині кількох метрів під ним тече давній струмок. У ХІХ столітті він завдавав столичним жителям чимало клопоту. Струмок брав свій початок з Козиного болота, що в районі сучасного Майдану Незалежності, і далі протікав прямо Хрещатиком. На відміну від інших річок міста, струмок не спрямували в канаву, він біг вулицею абияк. Неважко уявити собі, на що перетворювалася центральна вулиця під час весняних повеней. Історик Микола Закревський в «Описі Києва» розповідає, що 25 травня 1839 року після грози вода на вулиці Хрещатик піднялася на 3,5 аршини (це майже 2,5 метри!) і затопила 18 приватних садиб, що призвело до людських жертв, а на поштовій станції утопилися четверо коней.

Що й казати, жителі центра були геть не в захваті від таких весняних пригод. А коли врахувати, що в той час на Хрещатику не було не лише побутової каналізації, але й елементарної дощової, то можна собі уявити обурення городян.

Незабаром міська влада взялася до будівництва стічного каналу. Спершу його спорудили в кінці вулиці, від Бессарабської площі до Троїцького базару (нині — площа перед НСК «Олімпійський»). Та опадів було забагато, і труба часто засмічувалася. Тому взимку 1888 року було виділено 100 тисяч рублів на будівництво капітальної труби через весь Хрещатик. Русло вирівняли й заховали у величезну цегляну трубу, засипавши землею. Проте інженерні уми міста помилилися в розрахунках, і під час стикування нового колектору зі старим з’ясувалося, що рівень першого на півметра нижчий за рівень другого. Довелося городянам ще раз брязнути гаманцем і виділити грубу суму на усунення хиб. У 1889 році, на превелику радість мешканців центральної вулиці, труба була готова до введення в експлуатацію.

Зараз кілька екскурсійних бюро запрошують на незвичайну прогулянку у підземні столітній трубі. Тут так само дзюрчить Хрещатик, а на стінах можна знайти старовинні клейма компаній, які займалися будівництвом стоку. З часу відкриття він кілька разів перероблявся, та, на відміну від інших підземок, має досить високу стелю й широкі стіни, тож екскурсія в ньому цілком безпечна. Чого не можна сказати про наступне підземелля.

Кажемо «Клов», маємо на думці «вода»

З давньослов’янської «Клов» перекладається як «волога», «вода». Колись цей струмок брав свій початок від сучасної станції метро «Арсенальна», протікав через село Совське (частина нинішньої Фізкультурної вулиці) і впадав у річку Либідь.

А зараз він неквапно біжить під землею. Утім, ця неквапливість оманлива. Неподалік від бізнес-центру «Парус» Клов потрапляє в колектор «Прозорівський» і з’єднується зі струмками Хрещатик і Кловиця (останній бере початок в районі вулиці Банкової). За ясної погоди ці «три кити» мирно течуть в напрямку Либіді й жодним чином не виявляють себе на поверхні. Але в разі сильної зливи рівень води в трубі миттєво підіймається. Раптова повінь стала причиною загибелі людей уже двічі: у 2003 і 2008 році.

Серед молоді є особлива субкультура дигерів (у перекладі з англійської «дигер» означає «копач»). Ці авантюристи досліджують підземні комунікації. Для декого з них пригоди й небезпека — то синоніми. Навіть за наявності певного досвіду й знання техніки безпеки ніхто з екстремалів не застрахований від так званої колекторної хвилі. Йдеться про різке підвищення рівня води і сильне збільшення швидкості її течії в дренажному колекторі. Найпоширеніші причини появи хвилі — зливи, а також різке скидання відпрацьованої води з найближчої ТЕЦ, якщо її водостік так чи інакше з’єднується з підземною системою. У цьому разі в людини залишається лише кілька хвилин, щоб вибратися на поверхню. На жаль, не всі, хто спускається в підземний тунель, усвідомлюють усю небезпечність такої «прогулянки».

Щоправда, більшість київських дигерів намагаються не відвідувати Кловський тунель, коли існує хоч якась імовірність зливи. Багато хто з «копачів» тісно співпрацює з міськими службами: повідомляють про проблемні ділянки, допомагають розчищати завалені сміттям проходи, беруть участь у пошукових роботах.

Найбрудніша ріка Європи

Це про Либідь. Названа на честь прекрасної сестри засновників Києва, сьогодні ця річка тече в каналізаційній трубі. Міські стоки почали зливати в річку ще в 1872 році, коли збудували першу столичну каналізацію. Шанс на повернення своєї білосніжно-лебединої назви з’явився в річки в 1972 році. Тоді, відповідно до генплану столиці, передбачалося, що Либідь перетвориться на кілька ставків, які прикрасять парки і сквери. Але річці не пощастило. Міська влада вирішила зекономити на будівництві каналізаційного колектора. Річку пустили під землю, замурували в бетон і туди ж спрямували каналізаційні стоки.

У колектор замкнули навіть витоки річки (район бульвару Лепсе). Сирим підземеллям Либідь протікає до вулиці Польової, тут вона виходить на поверхню, а біля Повітрофлотського мосту знову пірнає під землю і впадає в Дніпро коло Південного мосту.

У той час коли давню річку нахабно замуровували в каналізацію, ніхто й уявити не міг, що Київ перетвориться на справжній мегаполіс. Для сучасного міста стічні стіни досить вузькі, і під час сильних опадів річка переповнюється і затоплює центр міста. Вочевидь, автори фрази «Ми річки обернемо навспак, збудуємо моря» забували додати: «...але, що з цього вийде, ми ще не знаємо».

Ось такої глибини!

Певно, річка Глибочиця для тих часів, коли отримала свою назву (а це епоха Київської Русі), і справді була широкою та глибокою. У дні своєї молодості Глибочиця протікала через Кмитів яр (район Татарки) і далі — на Поділ. Зараз вона починається в підземному коридорі біля метро «Лук’янівська». У ХІХ столітті Глибочиця не раз виручала киян. Справа в тому, що раніше весь Поділ був дерев’яним і, відповідно, часто горів. Саме води Глибочиці вирішили використовувати як «живий» вогнегасник. З цією метою у 1811 році річку випрямили у рівний канал і пустили до самого Дніпра. При цьому, застерігаючись від високої весняної води, по обидва боки річки насипали вали. Вулиці на цьому місці й нині так називаються — Верхній Вал і Нижній Вал, а між ними, правда, уже на глибині 3–4 метрів, протікає Глибочиця. Як же так сталося, що річка стала непотрібною городянам?

Спочатку мешканці Подолу не могли намилуватися тихими водами Глибочиці й прагнули її усіляко прикрасити. Дно виклали бруковим каменем, а невеликі береги засадили деревами. Та річку занапастили промислові підприємства, розташовані вище за течією. Керівникам компаній не спало на думку нічого розумнішого за злив у річку відходів свого виробництва. Що ж, століття ХХ недалеко пішло від ХІХ! Звісно, з часом жоден благоустрій вже не міг порятувати річку від огидного запаху. Втомлені від постійного смороду мешканці Подолу не дуже й заперечували, коли в 1871 році Глибочицю сховали в колектор. Останні спогади про колишню річку стер з лиця землі трамвай, пущений на Подолі в 1910 році.

«...І стежки Твої у водах великих»

А відшукати легендарну річку Почайну вам не вдасться ні в наземній, ані в підземній частині міста. Історики стверджують, що саме в цій річці, на місці, де нині стоїть пам’ятник Магдебурзькому праву, князь Володимир хрестив киян. Почайна багаторазово згадується в давніх літописах. У деяких джерелах вона навіть називається «ріка Йорданська», що підтверджує ще раз її безсумнівну причетність до історичної події.

Почайна залишилась і в літературі. Іван Нечуй-Левицький, наприклад, змалював її такою: «Сонце ховалось за межигірський бір, котрий од того став ще чорніший, а далекі озерця на оболоні під тим бором і річка Почайна горіли, наче розтоплене золото»...

А зникла річка з карт міста через забудову. Відділена від головної водної артерії Києва самою піщаною косою, Почайна простягалася від нинішньої Оболоні, впадаючи в Дніпро в районі Поштової площі. Саме забудова Оболоні звела зі світу давню Почайну. Про її існування сьогодні нагадує хіба назва вулиці на Подолі та ще чудовий вірш Ліни Костенко:

Мені відкрилась істина печальна:
життя зникає, як ріка Почайна.

Через віки, а то й через роки,
ріка вже стане спогадом ріки.

І тільки верби знатимуть старі:
киян хрестили в ній, а не в Дніпрі.

Опублiковано: № 5 (77) Дата публiкацiї на сайтi: 21 January 2016

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 3 з 3
21:36 07.08.2016 | AndreySkoriy
Слава Богу автор ошибся-Почайна жива,сейчас ее лечат.ОМ Вот докозательство http://society.lb.ua/life/2016/05/19/335446_vnov_obretennaya_pochayna.html
21:32 07.08.2016 | AndreySkoriy
Слава Богу автор ошибся-Почайна жива,сейчас ее лечат.ОМ Вот докозательство http://society.lb.ua/life/2016/05/19/335446_vnov_obretennaya_pochayna.html
11:10 02.02.2016 | Сергей
1. Можно ли верить Николаю Васильевичу Закревскому, который навсегда уехал из родного Киева в 1829 году в свои 24 года, а его 2-х-томник «Описание Киева» вышел за три года до его смерти в 66 лет?
2. "Внезапное наводнение стало причиной гибели людей уже дважды: в 2003 и 2008 году". О чём это?

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: