Помилки юності

Або Сон розуму породжує чудовиська

Кажуть, що розумні люди вчаться на чужих помилках… Виховуючи своїх дітей, які безповоротно дорослішали, я зрозуміла, що мені необхідно навчити їх аналізувати життєвий досвід людей навколо. Найважливішим завданням стало правильно сформувати в їхній свідомості чіткі орієнтири – що робити можна, а чого точно робити не можна. Інакше трагічних наслідків не уникнути.

На жаль, сумним прикладом для нашої родини стало життя однієї дуже близької нам людини. Його доля – наочний посібник того, як помилки юності впливають на всі наступні роки. Я давно спостерігаю за крахом його життя, хоча дієслово «спостерігати» тут не дуже доречне. Уболівати всією душею за таких людей удвічі важче – як би не намагався допомогти, все одно залишаєшся безсилим.

У 16 років він став наркоманом, зараз йому 42. На моїх очах від нього йшла дружина з дитиною. Ця героїчна жінка багато років боролася за свій шлюб, але зрештою зламалася й здалася. Потім був період ремісії, цілих вісім років… Він створив нову сім’ю, влаштувався на роботу, мав прекрасний вигляд, словом, ніяк не відрізнявся від звичайних людей. Хоча ні, він уже був ВІЛ-інфікованим.

Можливо, тому його друга дружина, яка так мріяла про дітей, не змогла їх мати. Вочевидь, Господь дивовижним чином оберігав її від вірусу, але й від спадкоємців також…

Одного дня все повернулося. Від горілки до дози виявилося недалеко. З будинку потроху зникло все більш-менш цінне; для нього це було не вперше – бідолашні батьки прожили дуже скромне життя, не купуючи нічого коштовного, оскільки «синуля» виносив усе. Але ось що цікаво – після декількох років боротьби з собою і з наркотиками він воцерковився. І не тільки він. Похрестився батько, повінчалися батьки, прийшов до віри молодший брат, який згодом став священиком. І все завдяки йому – наркоману. Зараз усіх його колишніх товаришів по голці вже давно немає в живих. А він бореться досі, маючи єдину надію на Бога та Його Таїнства, то випливаючи на декілька місяців, то знову потопаючи. Вся наша родина щиро молиться за нього і сподівається, що його зусилля не будуть марними й «зарахуються» в Небесній канцелярії…

Зараз у світі вступають у реальні права проекти й закони, які явно суперечать не тільки християнській моралі, але й елементарній людській етиці. Багато процесів не зупинити, нерозумно наслідувати Дон Кіхота, який воював з вітряками. Але я відчула справжній шок, дізнавшись, скільки церковних та навколоцерковних людей погодилися з проектом про так звану замінну терапію (ЗТ) для наркозалежних, який намагаються проштовхнути західні «благодійники».

Що це значить – ЗТ? Це значить, що будь-який наркоман буде мати можливість прийти до якого-небудь спецпункту й отримати безкоштовно синтетичний наркотик, якість якого досить сумнівна. Нібито тепер йому більше не треба красти, вбивати, словом, бути соціально небезпечним елементом. Усе легально, доступно – гріши без докорів сумління. Для чого страждати й прагнути звільнитися від цього жаху?

Люди, які обстоюють замінну терапію, відверто зізнаються – якщо ми погодимося на це легальне вбивство наших співгромадян – Захід буде спонсорувати інші, дійсно дуже важливі проекти. Можна, звичайно, відмахнутися від цієї проблеми, адже це політика.

Біда тільки в тому, що вона спрямована на знищення нації, як би пафосно це не звучало. Адже відбувається реальна підміна в свідомості наших дітей. Наркоман – це асоціальна особистість, у якої розірвані всі зв’язки з реальним світом, немає родини, роботи, грошей, а наркотики – дороге задоволення. Не маючи можливості їх придбати, людина відчуває жах перед своїм майбутнім, у такі важливі моменти життя вона приходить до тями й мимоволі стає перед вибором – чи хоче вона так жити далі. А ЗТ буде тримати її у стані ейфорії до останнього подиху, тим самим позбавляючи шансу на покаяння.

Ті, хто виступають за ЗТ, помилково вважають, що задоволений наркоман не становить загрози. Очевидно, вони ніколи особисто не знали таких людей. Ми пам’ятаємо, як декілька років тому в Англії одна цигарка марихуани, яку викурив машиніст потяга, призвела до загибелі багатьох людей. Наркоман у будь-якому випадку неадекватний і непередбачуваний, незалежно від того, який наркотик у нього в крові – крадений, куплений чи законний. А не дай Бог стануться перебої в постачанні безкоштовної «дурі»? Звичайному наркоману ця ситуація знайома: розплющуючи вранці очі, він уже перебуває у стані пошуку. А ось його двійник, зрощений у комфортних умовах, виявиться до цього не готовим, і ми не знаємо, що він буде робити.

Виходить, що саме поняття «наркоман» для здорової людини буквально означає «зворотного шляху немає», «крах усього життя». І тут спрацьовує природний механізм захисту особистості – страх. Але ЗТ заспокоює: «Не бійся, ми тебе любимо й допоможемо, забезпечимо всім необхідним».

У давнину римляни обпоювали своїх рабів вином і потім показували їх своїм дітям, щоб викликати в них відразу до пияцтва. Нова програма спрямована не на те, щоб навчити молодь правильному ставленню до наркозалежності, а, навпаки, на те, щоб знищити головне – совість.

Відомо, що ті, хто потрапляє до в’язниці й не має можливості знайти згубне зілля, прозрівають і розуміють, що Господь прийшов урятувати і їх, що вони не є безнадійними. Знайомий священик, який проводжав в останню дорогу такого розкаяного розбійника, розповідав мені, що ув’язнений, який помирав від СНІДу, анітрохи не жалкував за життям. Хвороба принесла йому довгоочікуване звільнення від пристрасті, а смерть стане радісною зустріччю з новим життям, де він не буде постійно боятися впасти. На лікарняному ліжку він зустрів Живого Бога. З ним сталося те, чого зовсім не хочуть винахідники нової, нібито гуманної та милосердної до пропащих, ідеї. Коли намагаєшся з ними сперечатися, вони заганяють тебе в кут завченою фразою: «Ти не маєш права розмірковувати про ЗТ, бо в тебе немає особистого досвіду». Невже лікар не має права лікувати хворобу, якщо сам нею не перехворів? Я знайома з багатьма «колишніми», які не вживають наркотики багато років... з допомогою Божою. Не треба позбавляти всіх можливості тужити за втраченою душею, за милістю Божою та любов’ю своїх близьких. Дорогу здолає той, хто йде, і нехай це вдасться не всім, але ж головне – якість, а не кількість. Всюди й у всьому Його Промисел. Треба тільки вірити, а значить, сподіватися.

Думка спеціаліста

Чи є шанси перемогти наркотичну залежність?До кого звертатися по допомогу? Як поводитися родичам наркомана? На питання, які ставлять найчастіше, ми попросили відповісти Анну Ключку, старшого соціального працівника зі споживачами ін’єкційних наркотиків.

Чому люди вживають наркотики, якщо всі знають про наслідки і про неминучість смертельного кінця?

Тому що хімічна речовина заморожує відчуття, змінює світогляд, самосприйняття, ставлення – і все за одну мить. Не треба працювати й розвиватися духовно, засвоювати досвід та переживати біль. Для досягнення ілюзії повної гармонії потрібна тільки одна доза. Але, як свідчить досвід наркоманів, однієї дози ніколи не вистачає. Наша психіка має такий захисний механізм як заперечення, котрий активізується за умов сильного стресу чи психологічної травми. Ось чому залежний «не бачить» наслідків вживання – він їх просто не усвідомлює, бо речовина посилює це саме заперечення.

Але деградація неминуча. Люди, які вживають хімічні речовини, такі як наркотики та алкоголь, стають повністю залежними від хвороби. Їхні думки та дії спрямовані на вживання, й навіть приналежність до соціального середовища, скажімо, до родини чи до роботи, є способом підтримувати та виправдовувати свою пристрасть. Залежність – це біо-психо-соціально-духовна хвороба, яка руйнує абсолютно всю систему цінностей.

Як відбувається перехід від ейфорії – до деградації?

При вживанні будь-яких хімічних речовин спочатку приходить «рожевий період», коли зміна свідомості приносить лише задоволення, проблем немає, соціальне життя в нормі. Далі йде період деградації. Особистість не розвивається, настає етап зміни мислення в бік більш підступного, яке ґрунтується на брехні щодо інших людей та й самої себе, неправомірні дії, пік егоїзму та егоцентризму. Це початок кінця. Речовина більше не приносить задоволення, її завжди мало, замість ейфорії приходить відчай, нагромадження зовнішніх проблем, бо людина залежна цікавиться тільки пошуком та своєчасним вживанням дози й зовсім не живе в соціальному світі, а тим більше в духовному. Нові принципи існують тільки для того, щоб «сидіти на голці» було комфортно, вони давно витіснили основні цінності, всередині порожнеча, яку можна заповнити тільки наркотиком, але ефект уже мінімальний, вживання саме по собі починає приносити розчарування. До всього – величезний ризик зараження смертельними інфекційними хворобами, такими як СНІД та гепатит, ну і, звичайно, такі наслідки як тромбофлебіти, абсцеси, сепсис.

Що робити, якщо близька людина потрапила в залежність?

Помилка багатьох рідних, які перебувають поряд із залежним у цей період, у тому, що вони починають рятувати й витягати людину зі вживання. Цими діями родичі тільки допомагають вживати, позбавляючи наркомана можливості зустрітися з наслідками свого вибору. Наприклад, відкупляють від міліції чи просто дають гроші, щоб залежний не крав, ще тягнуть на реабілітацію силоміць (хоча тут питання спірне: дослідження показали, що з тих, хто пройшов курс лікування за своїм бажанням, і тих, кого відправили на лікування примусово, одужує приблизно однакова кількість). Краще в таких випадках відпустити людину з любов’ю, поклавшись на волю Бога, припинити марні спроби керувати чужим життям, приймати рішення за інших і нести за них відповідальність. Справа в тому, що наркоман буде вживати доти, доки є можливість, навіть якщо наркотик давно не приносить задоволення. Тільки в того, хто залишився наодинці зі своєю хворобою, є шанс, що заперечення ослабне й він звернеться по допомогу. Ось тоді допомога й буде ефективною, в інших випадках можна тільки нашкодити.

Що таке замінна терапія?

Відомий і популярний метод, розроблений на Заході. Він полягає в тому, що залежній людині пропонують метадол або бупренорфін (еднок) замість наркотику вибору. Поступово лікар, знижуючи дозу, виводить його зі вживання, при цьому пацієнту надається соціальний супровід, психоемоційна підтримка. Насправді, це теорія й одиничні вдалі випадки. На практиці ж наркозалежні отримують легальний наркотик, одночасно вживаючи нелегальні. Суть у тому, що доки людина продовжує вживати будь-які хімічні речовини, поведінка й мислення не змінюються, не відбувається зростання й розвитку. Замінна терапія – це тільки спроба держави знизити ризик, який залежні завдають соціуму своїм способом життя.

Куди піти одужувати?

На сьогодні існує багато програм, і кожна з них має свої плюси та мінуси. Є програми детоксикації, де відбувається медикаментозне лікування фізичної складової залежності – це просто усунення абстинентного синдрому (ломки). Для отримання більш якісної допомоги можна звернутися до неурядових громадських організацій, де докладно розкажуть про види реабілітації (drug free). Існують психотерапевтичні програми, де глибоко опрацьовуються першопричини, тобто те, що призвело до вживання, - несвідомі процеси, які керують нашим життям. Ефективність таких моделей є високою, бо людина свідомо може спробувати змінитися, руйнуючи заперечення, яке й віддаляє від вирішення проблем, призводячи до їх накопичення і збільшення. Існують християнські центри. Але здебільшого вони протестантські. Людина залишається тверезою, але психологічно намертво прикутою до общини. І спроби адаптуватися соціально, взаємодіючи зі звичайними людьми, призводять багатьох до зриву. Існують програми працетерапії, куди можуть привести силоміць, ще й закувати в наручники на перший час для «напоумлення». Відсоток одужання там мінімальний, адже залежність – це перш за все духовна хвороба, а тілесний фактор другорядний, до того ж переборний.

Що є найбільш необхідним для одужання?

Хімічна залежність – хвороба невиліковна! Це хронічне захворювання, яке прогресує і призводить до смерті. Можна позбутися фізичного потягу, але психологічний – закріплюється намертво у свідомості, тому людині необхідно постійно змінюватися в поведінці, мисленні для того, щоб залишатися тверезою. Якщо ж вона припинить вживати наркотики, а жити буде як і раніше, виходячи зі старих принципів і сприйняття, то лише питання часу, коли вона почне вживати наркотики знову.

Але є можливість жити тверезо й щасливо. Для цього необхідно звернутися по допомогу, зломивши гординю,- тоді є шанс! Одужати або позбутися залежності неможливо, можна лише одужувати, утримуючись від вживання будь-яких речовин, які змінюють свідомість, керуючись у всіх справах духовними принципами, такими як чесність, неупередженість, мужність, смирення, терпіння, готовність визнавати свої помилки, розвиватися щоденно, діяти, спрямовуючи свою енергію та силу на благо інших. Це й дає звільнення від егоїзму, який є коренем залежності.

Якщо у вас є індивідуальні питання за порушеною темою, ви можете поставити їх Анні електронною поштою: antyaneta@i.ua

Коментар священика

Архімандрит Іоасаф (Перетятько), психолог, координатор волонтерського руху «Молодість не байдужа»:

Коли Господь створив людину, Він вклав у неї ті дари, які за первісним задумом повинні були привести до святості. Це сукупність духовних, душевних та тілесних здібностей. До тілесних здібностей належить фізична праця та утримання, інакше кажучи – піст.

Душевні здібності – це інтелект, вміння відчувати та співчувати. Серед основних духовних здібностей можна окремо виділити прагнення до свободи.

Гріх перевернув усе з ніг на голову, зруйнував людину зсередини, замість духовної свободи вона почала прагнути свободи в земному, гріховному її розумінні. Є один цікавий приклад з історії нашої Церкви. Соловецький монастир до революції був одним із найбільших духовних центрів Русі, де подвизалися тисячі іноків. Після революції радянська влада вирішила зробити з обителі табір. Монахам було наказано шукати собі інше місце проживання. Багато хто пішов шукати новий притулок, але були й ті, котрі, перебуваючи в Бозі, мали такий ступінь духовної свободи, що їх не страшили стіни в’язниці, не лякала неволя в земному її розумінні. Монастир обгородили колючим дротом, а брати, які залишилися, стали в’язнями Соловецького табору.

У Писанні є прилад того, як Господь зрощував в ізраїльському народі прагнення до духовної свободи. Багато років євреї перебували в полоні у єгиптян і стали переймати психологію рабів. Саме тоді Господь послав Мойсея вивести народ з Єгипту. Просяклі духом рабства ізраїльтяни при перших же труднощах стали дорікати Мойсею й говорити про те, як добре їм жилося в Єгипті. Саме тому Господь не пустив відразу ізраїльтян до землі Обітованої й попустив їм блукати сорок років пустелею – щоб за цей час народилися й виросли люди, які не знали рабства; покоління, виховане серед труднощів вільного буття, яке має надію не на правителів єгипетських, а тільки на свого Бога. Тільки таке плем’я могло прийняти дар Божий – землю Обітовану.

Світ змінюється, але духовна сутність залишається такою ж – люди як були залежними, так і залишаються. У пошуках свободи людина обманюється й намагається себе переконати, що право вибору й свобода – це одне й те ж. Проте самостійний вибір марки автомобіля й продуктів у супермаркеті – ще не свобода. Свобода – це стан духовний, і знайти її можна тільки в Бозі. Православна Церква на прикладі життя святих показує, як подвижники, відмовляючи собі навіть у необхідному, ставали по-справжньому вільними.

Безперечно, батькам важко спостерігати за тим, як їхня дитина робить помилки, вибирає не завжди, на їхній погляд, правильний шлях. Але через пошук власної свободи людина вчиться бути відповідальною за свої вчинки, а це і є перша сходинка до духовної свободи. Придивимося до педагогічних методів Господа щодо ізраїльтян: Господь, поважаючи вибір Свого народу, спрямовує його до спасіння, але дозволяє робити помилки й відповідати за свій вибір. Євреї страждали в полоні єгипетському й вавилонському. Чи міг Господь одним помахом звільнити їх від страждань? Міг. Але тоді не було б того болісного досвіду помилок, який зробив ізраїльтян народом, гідним стати родоводом Христа. Виявляється, що до свободи духовної не можна прийти без скорбот.

Я запитував православних матерів: чи благословили б вони своїх синів стати на захист Батьківщини? І майже всі вони відповіли «ні». Але як же заповідь про те, що немає більшої любові над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх (Ін. 15:13)? Навіть православні батьки хочуть тримати дітей біля себе й для себе. Згадаймо приклад мучеників Маккавейських, коли мати бачила, як сімох її синів, одного по однім, вбиває мучитель, і підтримала їх у рішенні залишитися вірними Богу. Коли віддаємо себе повністю Богу, ми тим самим відновлюємо в собі здатність і прагнення до свободи, яка була дана нашим прабатькам.

Поставити запитання архімандриту Іоасафу можна за електронною поштою: miloserdie@ukr.net

Опублiковано: № 3 (45) Дата публiкацiї на сайтi: 27 September 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 7 з 7
10:02 03.05.2011 | Михаил.
Могу помочь избавиться от Спида
Но не могу построить клинику
Смогу организовать ее при храме
Михаил- доктор.
14:43 11.10.2010 | Таня
очень хорошая статья, прямо к моей ситации - "не в бровь, а в глаз"...
к сожалению, бывших наркоманов и алкоголиков не бывает... совсем недавно я оказалась в ситуации 2-й жены такого реабилитированного человека, к-й внешен от нормального человека не отличался, даже очень успешный и респектабельный..., но по реакциям неадекватности, раздражения, злобы и ненавсити к миру, измененного мировозрения, эгоизма и эгоцентризма равных не было... сначала думаешь, что исправишь ситуацию и человека, потом себя винишь, потом наступает психологический тупизм, зажатость, страх... ненависть и злоба, неадекватность реакции, к-е исходят от человека в наркозависимости достигают такой силы, что человеку, к-й рядом, ни физически, ни психологически выдержать данное не возможно... результат - расставание... спасибо за статью, я нашла ответ как отнестись к данной ситуации - отпустить человека с любовью...т.к. в любом случае с болью уходила от мужа - не по своей воле, меня гнали, унижали, хамили, пренебрегали... всё доброе, что было сделано обозначили жёстко "показуха и тебе просто надо быть замужем"... при всем ужасе, к-й был в семье у меня всё равно была надежда, что он исправится... пусть ему Господь поможет прийти к правильному решению, начать с себя и бороться...буду этому только рада... только человеку такое горе и зависимость исправить не возможно... девочки, крепко думайте, когда связываете свою жизнь с мужчинами, к-е ранее принимали наркотики и алкоголь... это сильнейший сигнал для принятия решения о замужестве и всегда негативные последствия...
21:46 01.10.2010 | Вовик
…так,і на останок… Брат мій в Афгані служив…не було на кого надіятись про допомогу,даже елементарну допомогу,що повинен був надавати мамі військомат – тільки посміялись на це над нею…помилуй їх Боже, бо кажуть «..не можна обіжати вдову і сироту…»..Мати вимолила повернення брата - скільки віїздила в монастир,виходила в церкву…Бог чує,Бог все бачить і надасть допомогу, хоч і не спішить це робити, випробовує нас…
21:38 01.10.2010 | Вовик
З архімандритом солідарний!Особливо, що стосується останнього. А вам, Nino, скажу що я не є батьком, але в армії служив - ВДВ, школа прапорщиків, контрактна служба, все це на розвалі Союзу. Всякого люду довелось побачити..Я - за «дідовщину», тому що знаю що таке, тому що в казармі, дякуючи їй, стає видно хто завтра з тобою буде в бою навчальному а післязавтра в реальному, хто він – чмо, боягуз, слабак чи МУЖИК, Остап – син Тараса, який не дасть «задньої»…Я їхав з прекрасними хлопцями у частину, веселими, «на понтах»… а потім,через 8 місяців, зістрів їх – зачмирили їх так, що не могли мені відповісти як їх звуть…шкода, що їх не відкупили мама і тато. Я нікого не суджу-виказую свою точку хору, тому що це пройшов, лайно чуже не прибирав, але й по морді доставав, а потім мені той «дєд» довіряв взводом керувати, бо напевно знав що можу справитись…. На останок(майже), здається що багато залежить від виховання – якщо не матріархат, а нормальний, з могами мужик-батько – не страшно буде відправити сина хоч до Африки! Звісно – з Господом!!!
22:19 28.09.2010 | 11
"Только у оставшегося наедине со своей болезнью есть шанс, что отрицание ослабнет и он обратится за помощью."

или выпрыгнет из окна
09:49 28.09.2010 | Nino
2/ На жизнь нашим детям всегда есть где посмотреть. Мой сын 6 лет жил сам, пока учился, насмотрелся на все типы отклонений, и, к счастью, обошел. Еще и осталось духовное и душевное, необходимое к лечению, уврачеванию. Продвигаемся потихоньку. Не всех котят учат плавать, бросая в воду. У Кучерской есть рассказик про крещение белочки, которую окунать с головой в воду нельзя было – на третий раз захлебнулась – зачем тогда крестили? Если бы архимандрит Иосаф поделился воспоминаниями, рассказал о своей жизни: подъемах и падениях, можно было бы понять его упрек православным родителям. Обычно, православные родители бывают страшней армии, это, вряд ли он учел. У всех своя проблема в голове.
Если архимандрита интересует проблема Отечества – но его и в хвост и в гриву продают. Появилось во многих городах Родительское собрание, к ним стали прислушиваться, кое что меняется к лучшему. Заочного и прямого упрека не принимаю. Других проблем в данном высказывании не касаюсь. ЗТ не поддерживаю.
09:47 28.09.2010 | Nino
Очень много поднятых проблем, которые стоило бы разделить:
- Армия и православные дети – необходимо уточнить, когда появилась альтернативная служба и статистика как убивали наших детей. Моего племянника в 1983-м – списали на Афган, где он даже не был. Всем известно, что армия хуже тюрьмы. Искалечат законным образом без единого моргания (дедовщина от начальника части). Сына приятельницы в учебке так избивали и издевались, что в итоге сошел с ума с временными ремиссиями, отслужил в другом месте, начал учиться и повесился (1995).
Я так лично рада, что моего в армию не взяли по здоровью. Будем решать проблемы постепенно. Он еще не отец, Но уже духовный отец. Я очень рада. И в той семье пытаются решать советские наслоения. Думаю, что наших детей нужно использовать в лучших целях. Разве они рождены (часто в муках) для возможности снять фильм «Чистилище»? Почитайте рассказ «Дежурный ангел» у Сергея Козлова в одноименной книге (Москва, Сибирская многозвонница, 2008, 448с. Малый формат), мама убитого чечней солдата сошла с ума, а потом и ее убили по месту проживания камнем, хулиган.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: