Настає Великий Піст. «Так, Господи Царю, даруй мені бачити мої гріхи...», — молимо ми Бога. Тема Сповіді й покаяння звучить у кожній православній душі. Неможливо зустріти Світле Христове Воскресіння нерозкаяним. Неможливо з’явитися на цей духовний бенкет у «нешлюбному одязі».

Саме в період Посту ми набагато гостріше усвідомлюємо необхідність духовної напрáви для своєї душі. Для тих, хто недавно переступив церковний поріг, саме час замислитися про те, як знайти свого духівника, свого пастиря «словесних овець Христових».

 

«Як знайти духівника? Для чого взагалі потрібен духівник? Невже я не можу просто, усвідомивши свої гріхи, попросити у Бога прощення? Для чого мені „посередник“, і хто дав йому право розпоряджатися моєю долею?» — ці запитання можна почути досить часто. Спробуємо, хоча б коротко, відповісти на них.

Духівник — не «посередник», а свідок нашого покаяння. Він буде свідчити на Страшному Суді, що ми усвідомлювали свої гріхи й прагнули виправитися. Право прощати людські гріхи дано священикам Самим Богом (Ін. 20, 22-23).

Якщо Ви хворі й хочете вилікуватися від недуги, то будете намагатися знайти свого постійного лікаря. Такому лікарю немає потреби перед кожним прийомом перечитувати Вашу історію хвороби — всі ваші недуги йому добре відомі.

Так і християнин, який прагне позбавлення від недуг духовних, намагається знайти постійного духівника. Як же його знайти?

Один семінарист, з неофітів (новонавернених), прийшов на сповідь до великого старця. Після сповіді запитав батюшку:

— Як мені знайти духівника? Хотів би, батюшка, до Вас ходити, але в мене стільки питань, що я Вас ними «задовбаю»! Що робити?

— Не сумувати й молитися Божій Матері. Щоб Вона Сама послала тобі духівника. А до мене не соромся, підходь, раптом що.

— А як молитися про це Богородиці?

— Ось так просто й молися. Коли ранкові або вечірні молитви закінчив, зітхни від усього серця і попроси Її: «Мати Божа, Пресвята Владичице Богородице, дай мені духівника!» Ходи частіше на сповідь, і незабаром серед великої кількості батюшок сам упізнаєш свого духівника.

Так незабаром і сталося. Щоб розвіяти будь-які сумніви щодо свого вибору, цей семінарист отримав від старця благословення окормлятися в обраного батюшки.

Отже:

Молися Божій Матері, щоб Вона Сама послала тобі духівника. Частіше бувай на сповіді. Шукай духівника «доступного», з яким будеш мати можливість часто спілкуватися. Шукай того, з ким буде повне взаєморозуміння, не буде недомовок. Того, якому будеш довіряти більше, ніж будь-кому. Того, кого не посоромишся перепитати, якщо щось незрозуміло. Шукай духівника не багатослівного, а багатоповчального. Щоб кожне слово було як перлина. Шукай духівника суворого найперше до самого себе, але милосердного до провинних. Того, в серці якого живе любов Христова. Шукай «лікаря своїх недуг».

Сповідаючи одну жінку, батюшка зрозумів, що всі її біди навколо неврожаю картоплі. Підкинувши їй таку «скорботу», демон постійно тягнув її у гнів і дратівливість, у заздрість і осуд. Надавши «першу духовну допомогу», батюшка зрозумів, що його власного досвіду «міського жителя» явно недостатньо для успішного лікування духовної недуги. І порадив звернутися до отця С. Оскільки отець С. і духовно досвідченіший, і городник відомий.

Через місяць жінка від щирого серця подякувала за пораду. Отець С. і духовну пораду їй дав, і щодо картоплі проконсультував. У її житті відбулося головне — вона знайшла свого духівника, слово й благословення якого були для неї авторитетними.

 

Якщо Ви вже знайшли собі духівника, то не дивуйтеся бісівським спробам перешкодити вашому духовному зв’язку. Нічого так не бажає біс, як посварити Вас із духівником.

Одному чоловіку якось здалося, що він знайшов свого духівника. З батюшкою складалися довірчі стосунки, було взаєморозуміння. Але зробити рішучий крок і прийти на сповідь до нього він боявся. «Адже цей священик добре до мене ставиться, поважає мене. Як же зможу я йому розповісти про себе всю правду, розповісти про свої мерзенні гріхи?» Сумніви мучили душу, і він усе відкладав своє покаяння. Коли ж душевний біль переповнив його, він зважився піти на сповідь. Обраний для покаяння день розпочався з телефонного дзвінка. Подзвонив один «малознайомий персонаж» і, ні з того ні з сього, став люто ганити того священика, храм, де він служить, та й усе Православ’я в цілому. Демонська злоба була настільки виразною й очевидною, що чоловік уже аніскільки не сумнівався у своєму виборі. Якщо демону таке ненависне його прагнення довірити свою душу цьому батюшці — то це точно Божа воля!

Знаючи, що в цей час батюшка має бути в храмі, наш герой вирушив туди. І завмер перед закритими дверима! Стояла негода, лив холодний дощ. «А я нікуди не піду! — сказав собі чоловік. — Буду стояти тут хоч кілька днів, доки не дочекаюся цього батюшку». І Господь не посоромив його, винагородивши прагнення до покаяння. Не минуло й трьох хвилин, як під’їхав батюшка.

А потім була сповідь, були сльози каяття. І наповнений Христовою любов’ю голос священика: «Бог простив тебе, чадо».

 

Безумовно, при сучасному дефіциті спілкування, «мешканці бетонних коробок» прагнуть до взаємної довіри, хочуть взаєморозуміння. І в духівникові дуже хочеться зустріти споріднену душу.

Один чоловік на початку свого духовного шляху шукав собі духівника. Він деколи сміливо просив Бога дати йому якусь вказівку, якесь «знамення». Варто зазначити, що захоплювався він військовою історією. І посоромився б зізнатися комусь зі священиків у подібному «мілітаризмі». Одного разу заїхав у справі до одного знайомого батюшки. Переступив поріг — і завмер від подиву. На вішалці в передпокої квартири батюшки висіли «стандартні трофеї слідопита» — німецька каска й гофрована протигазна банка. Такі ж, як і в нього самого вдома! Цей батюшка став його духівником і другом. Які ми, такі й чудеса нам: «Бог посилає диво дивакам».

...Не судіть занадто суворо про їхні захоплення. Інтерес Оптинського старця Нектарія до технічних новинок того часу сучасники теж уважали примхою...

 

Духівники, як і лікарі, бувають різні. І за досвідом, і за «спеціалізацією». Не кожен лікар однаково розбирається в усіх хворобах. Так і не кожен священик може, приміром, бути військовим капеланом або сповідувати ув’язнених. Але подібно до того, як кожен лікар може надати першу медичну допомогу, так і кожен священик може надати «першу допомогу» духовну — прийняти Вашу сповідь. А вже за порадою найкраще звернутися до фахівця, що розбирається у Вашій «недузі».

Серед духівників, як і серед лікарів, бувають свої «молоді фахівці» й свої «професори». Подібно до того, як молоді хірурги люблять різати, так і багатьом молодим священикам властива деяка категоричність суджень. Це частково виправдано — «краще перепильнувати, ніж недопильнувати». У міру набуття досвіду лікування стає більш майстерним.

Є серед духівників і своя «професура» — це ті, кого називають старцями. Вони отримали від Головного Лікаря душ і тілес наших особливий талант — дар духівництва. Як і до медичних професорів, до них зазвичай великі черги. І не варто турбувати їх через дрібниці.

Вік духовний не залежить від віку тілесного. Історія Церкви знає старців і вельми молодих роками.

Але слід побоюватися «младостарців», які від принади бісівської напустили на себе лише вигляд «благодатності». Справжня мудрість пізнається не в мудруванні, а в простоті спілкування. Усі насправді великі відрізнялися цією простотою.

 

Побувавши на прийомі у відомого професора медицини, людина отримала точний діагноз захворювання, рецепти ліків і рекомендації «медичного світила»:

— А тепер, шановний, спостерігайтеся у свого дільничного лікаря. Якщо будуть якісь питання — все до нього. До мене підійдете за рік-півтора, сподіваюся, вже цілком здоровим.

Так і до старця слід не бігати кожні п’ять хвилин, а взявши благословення, виконувати його, радячись у деталях на сповіді у свого «дільничного лікаря» — парафіяльного священика.

Скільки разів попереджали лікарі: «Не займайтеся самолікуванням! Заженете себе в могилу!»

І в духовному житті так. Не може людина сама себе витягнути за волосся з безодні гріхів. Скільки разів ми, усвідомивши свої гріхи, обіцяли собі більше цього не робити. І знову творили те ж саме. Псалмоспівець Давид порівнює це з псами, які з’їдають те, що тільки що виблювати. Ми настільки огрубіли духовно, що боїмося людського презирства більше, ніж кари Господньої. У нас вистачає «мужності» кинути виклик Небесам і вчинити гріх, чудово розуміючи, що всезнаючий Бог бачить і наші справи, і наші помисли. Мужності не вистачає лише зізнатися в цьому не собі самому, а Богу в присутності духівника. Ми соромимося людей більше, ніж Бога...

Навіть найбільш духовно досвідчена людина не в змозі допомогти собі сама. Лише якщо хтось інший «вивірить тебе Христом», зможеш з Божою допомогою виправитися. Це подібно до того, як найточніші прилади теж періодично потребують перевірки. Тому і найбільш великі старці мали духівників. А займатися «духовним самолікуванням», покладаючись лише на свій досвід, — шлях найглибшої самоомани, духовної спокуси й загибелі.

Один батюшка впав у певний гріх. Маючи вже деякий пастирський досвід, він знав достатньо про боротьбу з цим гріхом. І книг багато прочитав, і сам не раз лікував подібні немочі в інших. Але самому собі допомогти не міг. Його погляд завжди був суб’єктивним: він був то занадто суворий, то надзвичайно милостивий до себе. А то й просто чогось не помічав за собою. Коли ж покаявся перед духівником, то отримав від нього настільки просту й дієву пораду, до якої ніколи б сам не додумався.

 

«Так, мені соромно зізнатися на сповіді у своїх пристрастях. Мені соромно оголювати свою душу перед „сторонньою людиною“».

Але ж не соромимося ми оголюватися перед лікарем. Ми з готовністю показуємо йому навіть потаємні ділянки свого тіла в надії отримати зцілення. А для зцілення духовного необхідно оголити свою душу. У справі здоров’я «сторонніми» можуть бути Ваші рідні та знайомі. А лікар і духівник не «сторонні»!

Нам набагато легше розповісти про свої біди сусідам чи друзям, ніж духівнику! А сенс? Ну, поскаржаться, поспівчувають. І надають порад «в міру власної зіпсованості»! Якщо ви хворі — ідіть до лікаря!

Мимоволі пригадується одна людина, яка всім знайомим розповідала про геморой, що замучив її. Поки один із приятелів не став всенародно нетактовно жартувати на тему «хворої дупи»...

Таємниця сповіді священна набагато більше, ніж лікарська таємниця. Балакучого лікаря чекають лише «оргвисновки». Священика, який порушив таємницю, виганяють із сану.

 

Одну й ту саму хворобу можна лікувати по-різному. У кожного лікаря свій метод, і кожен метод по-своєму гарний. Якщо ж скористатися усіма порадами одночасно, то нічого путнього не вийде. Хворим уже будуть займатися патологоанатоми...

І в житті духовному так. Є люди, які «бігають по духівниках». Наберуть різних порад і благословень — часто несумісних одне з одним «духовних ліків». Це може стати причиною духовної смерті.

Якщо знайшов духівника — тримайся за нього. Пам’ятай, що демон буде всіляко намагатися вас посварити, вселити недовіру до духівника.

 

Існує небагато причин залишення свого духівника. Найоб’єктивніша — це ухилення духівника в єресь або розкол. Але навіть у цьому випадку необхідно поставити його до відома про причину свого «відходу». Відомо чимало випадків, коли духівники, що впали за намовою диявола в єресь, каялися, викриті своїми духовними чадами. Бувало й так, що священик дотримувався помилкової думки не від підступності, а через недоумство. Своєчасне умовляння допомагало йому повернутися до істини.

В одному монастирі братія почала нарікати: «Не будемо більше ні служити, ні вітатися з отцем N. — він на проповіді висловлював єретичні думки!». Так і шепотілися між собою, поки Бог не напоумив їх звернутися до настоятеля монастиря, мовляв, прожени єретика! Настоятель похитав головою: «А Євангеліє що говорить? Якщо брат твій згрішить — викажи наодинці! Хто з вас, перш ніж скаржитися мені, вказав братові на його помилку?» Напоумлена отцем-настоятелем братія вирушила до «єретика» й виклала свої претензії до його проповіді й поглядів. Брат же, який згрішив, спочатку здивувався, а після зі сльозами просив у них вибачення. Він дякував їм за напоумлення й просив молитися за нього. Бо, як з’ясувалося, згрішив не через любов до лжевчення, а від недоумкуватості й браку освіти. Так його душа була зцілена, а не загинула у вигнанні.

У жодному разі не можна залишати свого духівника без його на те згоди. Якщо ж спілкування з духівником стає вельми скрутним через зміну місця проживання або з іншої вагомої причини, то необхідно відразу з’ясувати з ним питання про Ваше подальше духовне керівництво. Чи благословить він окормлятися у когось іншого або порекомендує користуватися його порадами через листування, а сповідатися у будь-якого священика — не так важливо. Будьте певні — Господь подасть йому достатньо мудрості, щоб не кинути Вас напризволяще.

 

— Ну, що у Вас болить? — Запитує доктор пацієнта, який прийшов до нього.

— Нічого, — відповідає той.

— А до мене чого завітали? — Здивувався лікар.

Так часом буває і на сповіді. Начебто й на сповідь прийшла людина, а гріхів своїх не усвідомлює, вважаючи себе мало не безгрішною. Це лише свідчить про духовну сліпоту, потьмарення душі. Адже чим ближче до світла стоїш, тим більш дрібні порошинки бачиш на своєму одязі. Лише той, хто стоїть у темряві, не помічає, що його одяг брудний. Тому-то святі мужі вважали себе найгрішнішими з людей, бо стоячи у світлі Божества, помічали найдрібніші порошинки гріхів на «одязі душі своєї».

Не варто сподіватися на прозорливість батюшок, які «як рентгеном» побачать усі наші витівки. Жоден провидець не виправить нас, доки ми самі не усвідомимо всю глибину своїх падінь.

 

Є багато гріхів, невідомих нам через милість Божу. Є багато гріхів, у які через доброту Бога ми не впадали. Тому не варто брехливо заявляти: «Усім грішний!»

— Лікарю! Ви мені пігулки прописали, а щось не допомагає...

— А ви їх приймаєте? Регулярно?

— Ні…

— А що ж ви від мене хочете? Щоб я за вас їх приймав?

Жодні отримані від духівника поради та благословення не допоможуть нам, якщо ми не будемо їх виконувати.

Єпитимія, яку накладає духівник — не покарання, а всього лише гірка пігулка, необхідна для нашого якнайшвидшого одужання.

 

Наостанок напевно не зайвим буде нагадати в українському перекладі те напучення, з яким звертається священик до тих, хто кається:

«Дитя моє. Христос невидимо стоїть перед тобою, приймаючи сповідь твою. Не соромся, не бійся і не приховуй нічого від мене, але скажи все, чим згрішив, не бентежачись, і отримаєш відпущення гріхів від Господа нашого Ісуса Христа. Ось і ікона Його перед нами: я ж лише свідок, і все, що скажеш мені, засвідчу перед Ним. Якщо ж приховаєш щось від мене, гріх твій збільшиться. Зрозумій же, що коли ти вже прийшов у лікарню, то не вийди з неї незціленим».

P. S. Якщо у Вас уже є духівник, то Ви маєте повне право не звертати жодної уваги на наведені вище поради. Запитайте краще про це в нього, й чиніть так, як він благословив Вам.