Потрапити до Севільї

Об’єктивно Севілью здатний описати тільки землемір. Проте якщо ви маєте бодай крихту уяви, ви неодмінно потрапите виключно до власної Севільї. Це неймовірно багате місто щедро обдаровує кожного гостя найголовнішим, а саме — тим, що ви вважаєте найголовнішим для вас. І мандрівники швидко погоджуються з іспанською приказкою: «Хто не бачив Севільї, той не бачив... світу!». Можливо, тому, що родовід Севільї — столиці іспанської провінції Андалусія — це дивовижний монтаж доль чотирьох континентів — Європи, Азії, Африки й Америки.

Африканська Севілья

У Севільї навіть на кінець вересня так спекотно, що зразу зрозуміло — Африка не за горами. Звідси до Гібралтарської протоки, що розділяє барвистий європейський килимок і розпечену африканську плиту — дві з половиною години їзди або два дні бадьорої ходи. Використовуючи ноги як найпоширеніший транспортний засіб VІІІ століття, до околиць Севільї, яка на той час була столицею вестготів, дуже швидко добулися війська африканських арабів і берберів, коли їхня держава переросла в імперську систему. Германцям-вестготам довелося глобально потіснитися. Захоплені землі араби назвали — «білад ал-вандалус» — «країна варварів». Мусульманська Іспанія майже п’ять століть зі смаком і розмахом облаштовувала території своєї Аль-Андалус, сучасної Андалусії — Альмерії, Кадіса, Кордови, Гранади, Уельви, Хаена, Малаги та Севільї.

У ХІІ столітті династія Альмохадів зробила Севілью своєю столицею. Будівництво мавританських шедеврів архітектури було розгорнуто настільки масштабно, що до визначних рис Севільї, та й усієї Андалусії, назавжди увійшов цей арабесковий, зніжений, щербетовий стиль. Ісламський палац-фортеця Алькасар красується в самому центрі, на самій маківці Севільї, наче зберігаючи мавританські права на формування культурних цінностей андалуської провінції. Араби не були тимчасовими правителями — не більше, не менше — вони залишили на пам’ять Європі втілене мусульманське уявлення про рай.

Але не тільки в архітектурі Андалусії закарбувався арабський вплив. Десять відсотків слів іспанської мови мають арабське коріння. А ще чудово вкорінилися у дворі при головній мечеті в центрі Севільї апельсинові саджанці, завезені з Африки. З того часу апельсинові дерева, апельсинові аромати, апельсинові кольори — стали знаковою кучерявою шевелюрою севільських вулиць. А мода на апельсинові дворики поширилася по всій Андалусії.

У більшості випадків арабсько-мусульманське правління народами Іберії було доволі апельсиновим. Усі піддані халіфа — і християни, й іудеї — оголошувалися «громадами людей Писання» і здебільшого не зазнавали утисків. Лише правитель Кордови Абдеррахман ІІ залишив після себе абсолютно суперечливі спогади. Деякі джерела говорять про нього, як про покровителя мистецтв, будівничого і людину високої віротерпимості. Але тоді чому дати загибелі кордовських великомучеників збігаються з роками його правління в середині дев’ятого століття? Святий Перфек, кордовський священик, прийняв мученицький вінець на Пасху 851 р. Святий Санчо у 851 році був закатований посадовленням на палю за відмову стати мусульманином. Святі Петро, Валлабон, Сабініан, Вістремунд, Хабенцій та Ієремія були закатовані в Кордові у 851 р. за всенародне викриття несправжності ісламу. Святий Ісаак у 852 році викрив нечестя Мохаммеда, беручи участь у публічній суперечці в Кордові, і був закатований у віці 27 років. Церква вшановує майже півсотні іспанських святих, які з 835 по 864 р. загинули за віру в Христа! Схоже, що все ж у «мусульманському раю» не було місця для християн...

Але будь-яка імперія має кінець. Арабські династії перегризлися між собою, їхня могутність дала тріщину, і до кінця ХV століття занепав останній, Гранадський, емірат.

Європейська Севілья

Севілья визволилася від мусульманського домінування раніше, 1248 року, коли Фернандо ІІІ Кастильський, після довгої облоги, приєднав її до своїх володінь. Європа прибрала чудове місто до рук — і піднесла їх високо до неба. Мусульманський мінарет був значно збільшений — і ось на висоті 116 метрів, на шпилі католицької дзвіниці Хіральда, здійнявся бронзовий Ангел. Відновлення папського впливу трансформувалося в архітектурне суперництво з розкішшю арабсько-мусульманських споруд. На місці мечеті рада духовних осіб при єпископі ухвалила «побудувати настільки гарну церкву, щоб її ніколи не можна було перевершити. Нехай нащадки захоплюються нею після завершення і скажуть, що ті, хто насмілився задумати цю роботу, були божевільними».

Через сто років наполегливої праці зухвалі слова матеріалізувалися в білостінний, гордовитий, аристократичний Севільський Кафедральний Собор.

«Усеєвропейське» Відродження збагатило Севілью колекціями майстрів живопису Мурильо, Веласкеса, Гойї. Місто освіжило в пам’яті легенди про те, що Севілья заснована легендарним Гераклом, що декілька значних римських імператорів — Адріан, Траян і Марк Аврелій — народжені в Іспалісі — так звалася Севілья в Римській імперії. Тепер усі мармурові фрагменти пам’яті про римське «дитинство», що були розкопані в околицях Севільї, зберігаються в археологічному музеї, який вважається одним із найбагатших у світі.

У пам’яті міста почали відроджуватися перші подвиги християнського духу, здійснені уродженцями тутешніх місць. Свята мучениця Руфіна, обезголовлена за римського намісника Діогеніані, стала небесною покровителькою Севільї.

Побожні сестри — Хуста й молодшенька Руфіна — після смерті батьків відкрили гончарну лавку, допомагали злидарям, усамітнено молилися й жили життям Церкви, проповідуючи Ісуса Христа. Одного разу під час ходи язичницької церемонії, на якій урочисто й велично вулицями міста проносили глиняного ідола богині Саламбони (Венери), до лавки сестер зайшли кілька жриць з вимогою данини й поклоніння їхній богині. За рішучу відмову сестер послужити безглуздим ідолам, за сповідування єдиного Бога, Який створив Всесвіт, служителі культу розбили весь гончарний крам лавки, примовляючи: «Ага, так наш бог нічого не може? Дивіться, що він може». Хуста й Руфіна у відповідь викривали язичників і розбили Саламбону зі словами: «Ваш ідол — це всього лише шматок глини, як і наші глечики та горщики». Сестри були схоплені й піддані щонайжорстокішим катуванням. Свята Хуста відійшла до Бога першою. А вісімнадцятирічну Руфіну поспіхом, доки вона ще не знесилилась, повели до переповненого глядачами цирку. Трибуни кричали: «Випускайте лева!» Голодний звір вискочив на арену, у два стрибки опинився поруч із пораненою, безпомічною Руфіною.

І раптом лютий лев схилився перед юною християнкою, як вірний пес. Це чудо дуже багатьох навернуло до християнської віри, а багатьох ще більше розлютило. «Вона відьма і заслуговує на страту!» — кричав натовп. Святій Руфіні відтяв голову кат.

Мощі святих мучениць були збережені християнами, і сьогодні їм можна вклонитися в севільському храмі в честь Діви Марії Помічниці. Поза сумнівом, Свята Руфіна молиться за своє місто — і безліч християнських монастирів і храмів Севільї здійснюють молитви Єдиній Трійці, Пресвятій Діві Марії й усім святим.

Видовища всередині амфітеатрів з часом змінили градус жорстокості, бо замість людей стали винахідливо вбивати биків. Андалусія — батьківщина кориди. Ритуальне заклання бика давніми іберами трансформувалося католицьким світом у вишукане, урочисте й відчайдушне мистецтво. Кориду намагаються заборонити, але до сьогодні деяким бикам, як сказали б захисники кориди, надається можливість «гідно вмерти» від руки матадора на Пласа-де-Торос-де-ла-Маестранса — на старовинній севільській арені, одній із найбільших в Іспанії. «М’яса й видовищ!» — кодові імпульси цивілізації можуть змінюватися, але не зникають.

А в Севільській традиції вшанування святих з невмирущою силою живуть і процвітають елементи тих самих язичницьких містерій, за викриття яких, по суті, загинула покровителька міста Свята Руфіна. Громада кожного храму, що має святиню, регулярно влаштовує на її честь яскраву, пишну ходу, проносячи на плечах платформу зі скульптурним зображенням святого по довколишніх вулицях. Кажуть, що між справжніми шанувальниками різних реліквій, як між клубами фанатів, бували неабиякі бійки, щось на зразок, чия святиня святіша... А найпомпезніша й наймальовничіша релігійна хода в Севільї відбувається... у Страсний Тиждень, коли кожне релігійне братство шикує свої шеренги, усі вдягнені у барвисті високі конусоподібні ковпаки з прорізами для очей, розігруються сцени останніх днів життя Спасителя, усі рухаються по місту й ридають... Православній людині легше сприйняти зовнішній бік цього дійства як костюмований карнавал. Дуже важко відгукнутись душею на нього, піднести молитву Богородиці, дивлячись на оздоблену в гіпюр і фольгу Макарену — так у Севільї називають одне із зображень Діви Марії...

І лише молитовна тиша севільських соборів і неземні, щирі погляди тутешніх парафіян, спрямовані вгору, оживляють у душі голос Господа: «Не судіть».

Севільська Америка

Яким же чином із Севільєю пов’язана Америка? Пояснити легко:

звідти, де Піренейський півострів витягує своє обличчя до океану,

звідти, де його кам’яний профіль викликає на поєдинок п’яні від морських просторів вітри,

звідти, де Античність встановила межу відомого світу і розмістила Атланта,

який підпирає небесне склепіння,

звідти, «Отряхая ударами трости Клочья пены с высоких ботфорт»*, починали свій шлях великі першовідкривачі Нового Світу.

* Микола Гумільов. «Капітани»

Звідти — із Севільї, у серпні 1492 року, від берегів її глибоководного Гвадалквівіра, судноплавного для морських кораблів, стартувала перша експедиція Колумба. Сюди ж уперше привезли американське золото, з якого був відлитий хрест для Кафедрального Собору. З того часу два століття поспіль Севілья володіла монополією на торгівлю з іспанськими колоніями, відплачуючи тим культурною експансією, католицтвом, сієстами та карнавалами. У відповідь багатства Латинської Америки текли крізь Атлантику, і Севілья, немов через трубочку, втягувала у свої надра через русло Гвадалквівіра навантажені добром кораблі й «добрішала» ушир і вгору.

Сьогодні в севільському «Арківо де індіас» — в Архіві Америки — зберігаються десятки мільйонів рукописів, карт і креслень — свідоцтва становлення Іспанської імперії за океаном. Серед них є аркуші, списані почерком Христофора Колумба під час смертельних сутичок із сумнівами душі й підступами стихій. У Севільї Колумб вимовив і свої останні в житті слова: «У Твої руки, Господи, я вручаю мій дух».

Дух боротьби зберігає Севілья для кожного, хто за покликом капітан-першовідкривач невідомого. А будь-який мешканець Америки, а особливо Південної, приїжджаючи до Севільї, повертається до своєї пра-пра-пра-пра-батьківщини...

Азіатська Севілья

З історії про те, як у родовід пристойного міста із західної Європи, пещеної аристократки Севільї, втрутилася справжня гримуча Азія, почалася моя особиста «севільська історія».

Свій перший крок великої подорожі до Севільї я зробила з порога однієї з київських студій школи фламенко. Так хотілось навчитися чудовому танцю — цього вимагав і хребет, занепалий від пози комп’ютерника, та й душі хотілося... приміряти чудові довгі сукні. Але лекція для новачків «перевернула картину світу» — виявляється, фламенко... це не танець. Це синтез, синергія, «оркестр» музикантів, співаків і танцюристів... Танцівниця, іспанською bailadora, у цій зв’язці має стати ще й перкусіоністом, використовуючи свої руки й ноги як музичний інструмент.

Другим відкриттям було те, що батьківщина фламенко хоча й Іспанія — конкретно Андалусія, а ось родоначальники — циганські племена... з північної Індії! У ХІV столітті, під тиском Тамерлана, хвилі індуських циган пішли по світу, і коли різними шляхами опинилися в Європі, спочатку притулилися у Фландрії, але, мабуть, там підмерзли й відкотилися до міст Андалусії, відігріватися. Умілих ремісників — ковалів, кожум’як та ювелірів — прийняли нормально, використали по-господарськи й почали називати «фламенко», тобто фламандські хлопці. Чутливі цигани перебрали серцем культурні цінності численних укорінених в Андалусії традицій — мавританської, іудейської, іспанської — і дипломатична зустріч індуської всеїдності, католицької піднесеності й усього чудового, що прийшлося циганам до душі — дало хід розвитку мистецтва фламенко. І так до сьогодні — кочівля цієї народної творчості по культурах і землях продовжується, а крона дерева стилів фламенко все зростає й зростає.

Минув рік, і я опинилася в Севільї — у класі аутентичної школи фламенко, бажаючи якомога щільніше й усвідомленіше зануритися в ці творчі світи. Разом з нами, дівчатами з України, у танцювальному залі опинилися китаянки, японки, німкені, італійки, росіянки, американки й навіть перуанки. Виявляється, не тільки «у хлопця іспанська туга». Очевидно, як і способи мислення німецької філософії належать не лише Німеччині, так і світогляд, який несе в собі фламенко, належить уже не тільки громадам андалуських циган, але усьому світу.

На початку свого становлення фламенко не виходив за межі ритуального життя зайшлого смаглявого племені. Музикою, співами й танцями супроводжувалися у цього народу й весілля, і похорон, і уславлення Бога. Особливість темпераменту південної крові — виявляти свої релігійні почуття в танці — змальована на сторінках Біблії. Цар Давид стрибав і танцював перед Ковчегом Завіта. А Мелхола, яка принизила Давида «в серці своєму» за «нецарську поведінку», розплатилася за свій осуд безпліддям (2 Цар, 14–23).

У ХІХ століття фламенко став висуватися на площі, сцени, ресторанні майданчики, перетворився на доволі популярне видовище. І балаган мало не згубив душу фламенко. Та великі поети й музиканти Іспанії заступились і зберегли це чудо. Федеріко Гарсія Лорка та Мануель де Фалья відшукали в нетрях Андалусії народних виконавців «канте хондо» — глибинного співу, влаштували в 1922 році перший фестиваль фламенко і — «А-а-а-а-а-ай! Еліпс крику пронизує навиліт мовчання гір, і бузкової ночі над зеленими купами дібров спалахне чорною райдугою він».

І вірші, присвячені явищу фламенко, і книга Лорки «Канте Хондо» стали, сподіваюсь, на століття рятувальним маяком для розвитку фламенко — маяком, який допоможе цьому мистецтву вільно подорожувати, збагачуватися, рости й не розбитися об рифи вульгарності.

Моя Севілья

Фламенко вплетений у портрет Севільї, як квіти у вбрання циганки. Якщо ви вже пройшли повз афіші, що запрошують на вечірки фламенко, якщо ви вже повернули за ріг і залишили ряди вітрин, з яких рвуться на волю віяла, мережива, шалі, оборки фламенкових нарядів і каблучки туфель, то майже напевне ви почуєте вигадливі ритми, які вибивають ці каблучки, оскільки студій фламенко в Севільї — видимо-невидимо. А головне — чутно!

Ось уздовж площі Аламеда їде на велосипеді чоловік років п’ятдесяти. Їде дуже рівно, він точно не п’яний. Але йому так класно — мабуть, сьогодні його севільська історія склалася — що він на все горло, протяжно й невимовно гарно співає канте хондо! Ось так, чесно, там, де захопило, без зволікань — переживають у Севільї у мистецтві фламенко і захват, і сум, і розчарування, і просто бажання поспівати. Ні, поки живі імпульсивні цигани, «позитивістські тренінги» не переможуть світ своєю фальшиво-нудотною радістю!

Не вмовкаючий навіть уночі циганській табір, — викладений бруківкою, оторочений зеленими апельсинами вересня, майоліками Макарени й мавританськими візерунками,— по яких ходять коні, собаки й професори мистецтв, добросерді зірки фламенко — це моя особиста Севілія. Місто, в якому о пів на дев’яту вечора практично всі сувенірні крамниці зачиняються, байдужі до туристів, які тикаються туди з мішками євро. Бо для кожного мешканця столиці Андалусії перед заходом сонця починається час фламенко. Який може бути бізнес? Хочете заплатити нам гроші, шановні туристи? Ласкаво просимо на «пеньї»! Немає чого тішитися своїм шопінгом, коли в Севільї відбувається найвизначніший фламенківський фестиваль bailadora.

На жаль, іспанські цигани, які називають себе кале`, на відміну від китайців або індусів — не сервісна нація. Це нація, яка століттями проникала в таємниці людських стосунків, настроїв, поведінкових схем. Це нація, яка досягла успіхів в обслуговуванні гідних потреб людської душі. У севільських світах не буває контактів по дотичній. Навіть випадкова зустріч з незнайомцем — це привід обмінятися емоціями, дотепними зауваженнями, торкнутися до руки, поговорити про родину... Тому що, коли ви потрапляєте до «мезокосму» севільянця, для нього найголовнішим, найважливішим і найзначнішим у ці хвилини стаєте — ви.

Опублiковано: № 1 (61) Дата публiкацiї на сайтi: 15 February 2013

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237254938.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 6 з 6
15:40 19.02.2013 | максим
До кришнаитов слово "мезокосм" имело и обычное значение: любая система больше, чем микрокосм, и меньше, чем макрокосм.
15:24 19.02.2013 | Галина
Александру от Иларии/Галины (нижний комментарий тоже мой, почему-то не отправлялся вторично коммент.- пришлось логин поменять)

Так вот, ув.господин: где Вам привидилось, что я автора причислила к кришнаитам? Зачем все уродливо переиначивать? Если по существу не можете ответить, почему использовано это слово, то и молчите. Автор сама в состоянии ответить свою задумку.
13:36 19.02.2013 | Александр
Получается, что слово "вселенная" - тоже из учения кришнаитов? Они вообще, нормальным людям слов оставили? а то человеку страшно и рот раскрыть, чтобы Вы, Илария, его в кришнаиты не записали)
11:29 19.02.2013 | Галина
Смутило слово "мезокосм", оно из учения кришнаитов: явл. третьей аллоформой вселенной (из лекции А.Ч.Бхактиведанты Свами Прабхупады)...простыми словами это промежуточное пространство между вселенной и индивидуальным живым существом-социумом.
09:19 19.02.2013 | Галина
Прекрасно написано!!! Все четко, понятно и с прекрасным юмором!!! "Приз - в студию!" :-)))
11:36 16.02.2013 | максим
Молодец!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: