Всім, хто служив і готується служити, присвячується...
Чи ходити строєм?
Коли хлопцю виповнюється 18, перспектива змінити зручні домашні капці на солдатські черевики стає очевидною. Якщо ти не інвалід, то твій нежить медицина встигне вилікувати до призову. І коли вже Батьківщина вирішила, що за півтора року твоєї відсутності в нашій економіці та науці не настане повна розруха, то: «Будьте такі ласкаві захищати незалежність рідних просторів!» Можна, звичайно, і закосити. Але воно потім дається взнаки. «Закоси» бувають різні...
Через здоров’я: на все життя визнати себе хворим. Найімовірніше, через кілька років всі забудуть про причину твоєї відсутності у Збройних Силах. Проте такі речі мають неприємну властивість виявлятися тоді, коли шкода від них максимальна. Потім довго обурюватимешся, чому тебе без намордника до літака не пускають.
За сімейними обставинами: Якщо ти не основний годувальник в сім’ї, то з родичами краще не жартувати, адже вороги чоловікові домашні його (Мт. 10, 36). Взята на утримання троюрідна бабуся може легко виписати тебе з житлплощі, коли в черговий раз вирішить вийти заміж. А самому якнайшвидше оженитися і завести дітей тільки заради того, щоб в армію не йти, —це й геть безглуздо. Армія ж лише на півтора року, а сімейні цінності вічні!
Через навчання: Покласти кілька років на вивчення немилої справи? Та ти ж сам побіжиш до декана з криком: «Самі вивчайте сопромат! Я краще строєм походжу... » Якщо ж ти і справді розумний, то і в армії зможеш багато чому корисному на все життя навчитися. У всякому разі, кран у ванній полагодиш сам, а не читатимеш дружині та слюсарю лекції з гідравліки.
За «вірою»: Православна Церква служити в військах не забороняє. Багато хто з великих старців сам замолоду в армії служив. Та й Батьківщину багато хто з них під час війни захищав. А думки щодо неможливості сполучити твою «велику духовність» із армійським побутом — лише від незнання ні армійського побуту, ні істинного стану свого духу. Людина дійсно духовна залишається такою будь-де! І вже зовсім немислимо ховатися від армії «в рясі» — в семінарії, монастирі чи в свяженнослужінні. З такими речами не жартують!
За «альтернативкою»: Радше вже всю армію на «губі» просидіти! Або до Африки в рабство податися. «Альтернативна служба» — розвага для любителів довго та безкоштовно бути піднаглядним чорноробом. Щось на зразок «розконвойованих ЗК».
Більшість інших засобів уникнути армії вступають у протиріччя з Кримінальним Кодексом. Краще півтора року на солдатській койці, ніж стільки ж на тюремних нарах.
«Тепер ти в армії...»
Для того, щоб без зайвих проблем відслужити строкову в армії, буде корисно засвоїти кілька простих принципів. Простих, але життєво важливих. Це «Закони Замкненого Колективу» — нехитрі соціологічні принципи. Вони діють усюди, де тобі доводиться протягом тривалого часу бачити одні й ті самі обличчя, ходити одним і тим маршрутом. Ці принципи не є виключним атрибутом армії, або, скажімо, тюрми. В офісі чи на заводі — те ж саме, тільки не так помітно. Просто в армії відповідальність за їх виконання є дуже високою. Отже:
1. Не бійся. Адже ти — віруюча людина! Ніхто нічого з тобою не вчинить — вони самі бояться. Чи ти забув, що нічого не може відбутися з тобою без волі Бога, Який тебе любить? А коли й попускає Господь певне випробування — то все через твої власні гріхи. Просто будь чесною та порядною людиною, а «Бог не видасть — свиня не з’їсть»!
2. Не довіряй. Люди різні, часом неправду і скажуть. Ніколи не можеш знати, чого може коштувати спілкування з незнайомою людиною. Для того, щоб довіритись комусь, треба разом з ним багато пройти. Тоді й побачиш, хто поруч з тобою насправді — друг чи недруг. Тому й друзів у житті багато не буває. Приятелів та знайомих — натовпи. А друзів — одиниці.
3. Не проси. Люди корисливі. Будь-яке прохання може поставити тебе в залежність, обмежити твою свободу вибору. Навчись вирішувати свої проблеми сам — в житті це стане у пригоді. Отці-командири, мами-тата, друзі-товариші не зможуть вирішити твої проблеми. Тому що проблема, як правило, всередині тебе.
Все вищезазначене є справедливим щодо стосунків між людьми. Але понад усім — Бог! Тому:
1. Бога бійся. Бійся згрішити проти Нього, бо Він — істинний хазяїн твоєї долі.
2. Богу довіряй в усьому. Адже твоя віра — це не «благочестиві роздуми», а безмежна довіра своєму Творцю, Його божественній любові до тебе, Його благому промислу щодо тебе.
3. Бога проси. Адже Він, а не старшина, і є істинним хазяїном та подателем усіх благ. Він подає все, що є корисним для твоєї душі. Він і суворе серце може зробити милостивим. Він — Всемогутній! І не забувай про це ніколи.
Не «стучи». Це ти мав зрозуміти ще вдома, якщо ябедництво ще не стало стилем твого життя. Донощиків, як і проституток, не поважає ніхто, хоча деякі й вдаються до їхніх послуг. Відповідай за себе і не балакай про інших. Не намагайся представити своє нице бажання «підлизатися» та «влаштуватися» у вигляді «боротьби за правду». Пам’ятай, що стукачу не довіряє ніхто. Якщо ти раптом додумався, що гучноголоса «боротьба за правду» на зборах військових колективів значно краща за тихе нашіптування, то мушу тебе розчарувати. Просто є стукачництво явне, а є таємне. І те, й інше не подобається всім однаково. А засобів висловити своє незадоволення твоїм ставленням до ближніх в армії — задосить. У найкращому разі ти на півтора роки згинеш на свинарнику і жалітися зможеш лише на поросят. Ані лаври «провідного армійського дисидента», ані навіть тавро «першого стукача Збройних Сил» тобі все одно не дістануться. Тому не жалійся командирам. А ще сто разів подумай, з ким та про що говориш. Рано чи пізно про твою «довірливу бесіду про життя взводу» дізнається вся частина. Ховатися буде ніде і захищати — нікому. Самі командири ненавидітимуть тебе за те, що ти здатен наклепати на них перевіряючому зі штабу. І докладуть максимум зусиль, аби твій соціальний статус і зовнішній вигляд не викликав довіри.
Не пиши додому «жалісливих листів». І не викликай добру мамусю, аби вона розібралась із кривдником, який нагородив тебе фінгалом. Це ти ще в школі мав би зрозуміти. Інакше «матусиного синка» гнобитимуть тільки задля того, щоб подивитись, як «його мамка в комбата лютує». Після подібних візитів рідні командири вимагатимуть від тебе такого виконання твоїх статутних обов’язків, що ти забудеш власне ім’я. А будь-який твій стогін викликатиме в них лише спогад про «тяготи та злигодні» для всіх та «військовий трибунал» як альтернативу для тебе особисто.
Та й із товаришами по службі менше балакай. Якщо хтось захоче «вислужитися», то докладе зусиль аби підставити тебе.
А якщо вже хочеться комусь вилити наболіле, то для віруючого навіть військовий вихователь не підходить. Відпросився на годину-другу у звільнення, сходив до храму, що поблизу. І поплакався на сповіді. Духівник же якраз і може допомогти. Допомогти в собі розібратися, а не військову частину розігнати. Добре, що вже зараз поруч із військовими гарнізонами служить багато досвідчених батюшок. Може, колись і військові капелани на базах з’являться.
Перш ніж називати себе перед кимось православним християнином, постарайся бути Людиною. Тому не намагайся з перших днів ламати з себе «православного місіонера в країні людожерів».
Можеш почати віщувати великі істини оточуючим лише тоді, коли заробиш авторитет у колективі. Як правило, це відбувається не раніше ніж через півроку-рік служби. Бо немає нічого, що б більше відштовхувало людей від віри, ніж проповідь, виголошена нікчемою чи покидьком.
Те саме стосується і твоїх унікальних здібностей. Спроби з перших днів називатися Рафаелем і зайнятися випуском стінгазет та бойових листків можуть з тріском провалитися. По-перше, робитимеш це за себе й за того хлопця. По-друге — настроїш проти себе весь свій призов. Чи ти думаєш, їм весело в наряди та караул літати замість тебе? Потім, десь через рік, коли захочеш відпочити, твої друзі нагадають, що ти й не напружувався. Православному не личить заробити титул «шланга гофрованого». Тому намагайся спочатку не виділятися. Не лізь нікуди, треба буде — покличуть. Взагалі, від роботи не відмовляйся, на роботу не напрошуйся. Будь, як усі. Ну, може трохи кращим. Адже ти хрестик не просто так носиш. Та пам’ятай, що молодий всі команди виконує «бигом!».
Все доручене тобі виконуй в строк і, що дуже важливо, разом з усіма. Не намагайся вибитися до передовиків виробництва. Бо, тільки-но виконаєш цю роботу, отці-командири знайдуть тобі більш іншу. Загалом, ідеальний солдат — це «невідомий» солдат. Той, що його ім’я отці-командири не змогли запам’ятати за півтора року служби. Його й у наряди менше ганяють — згадати не можуть.
Всі військові статути намагайся вивчити назубок. Нічого складного в цьому немає. Зате придовбатися до тебе буде значно складніше. Найголовніший статут в мирний час — Статут Караульної Служби. Кожна літера в ньому написана чиєюсь кров’ю. І це не просто красиві слова. Зараз, звичайно, шпіонів у нас вже не ловлять. Але розвелося надто багато бажаючих обчистити армійські склади. Або забрати твій автомат. Твоя недбалість на посту може коштувати життя «старим, жінкам та дітям». Пам’ятай про це, і, заступивши в караул, пильнуй, дій рішуче й за статутом!
Тебе бентежить мат? Та багато хто з військовослужбовців матом не лаються. Вони ним розмовляють. Людині, що виросла в церковному середовищі, ця мова, безумовно, «ріже вуха». Що робити? По-перше, не виказувати свого хвилювання. Інакше лаятимуться навмисне, намагаючись тебе «достати». По-друге, не вдавати, що не розумієш, чого від тебе хочуть. Інакше покарають «за тупість». І по-третє, найголовніше, сам не вживай цих слів, як би не висловлювалися твої співрозмовники. Хоча, звичайно, коли твій товариш несподівано впустить на тебе колесо від КАМАЗу, не одразу згадаєш слова духовного напучування. Але ж і на гражданці ми інколи грішимо цим...
Тітонька з «Комітету Солдатських Матерів» якось бідкалась, що її сина діди примусили прати їхнє обмундирування. Довелося попросити: «А ви з’ясуйте, чию форму його примусили випрати першого разу». Відповідь неважко було вгадати. Першого разу бійця «примусили» прати власну форму. А щоб краще привити любов до чистоти та охайності, примусили потренуватися на чужому обмундируванні. Те, чому мати не навчила за 18 років, діди розтлумачили за кілька місяців. Боєць не деградував, не опустився. Став стежити за собою, навчився прати.
Армія навчає бути скромним та невибагливим у побуті. Солдатських черевиків від Гуччі та онуч від Версаче тобі не дадуть. Коли ти вільний від гонитви за модою та коштовним ганчір’ям, тільки чистота й охайність працюють на імідж.
— Дід-сержант примусив мого Вітєньку зубною щіткою вичистити клозет! — заявила сердобольна мамуня.
— Але ж він не змушував його потім цією щіткою зуби чистити. Ну, викинув би щітку й не журився. Карієс миттєво б не настав, це ж не інфаркт. А через кілька днів купив би нову щітку за копійки у воєнторзі. Та й годі.
— Таку б не купив! У нього була електро-вібро-щітка «Супердентамед»!
— Оце так! Так він у тебе мабуть найкрутішим хотів бути. Сержанта по-людськи можна зрозуміти. Кожний захотів би побачити, як чудо ворожої техніки працює не на благо окремого «упакованого» персонажа, а на спільну справу санітарії та гігієни.
Мабуть, тільки той, хто здатен почистити за наказом зубною щіткою клозет, здатен за наказом піднятися з гранатою на танк. Справжня любов завжди жертовна.
В казарменому житті є одна особливість — ти в колективі «25 годин на добу». Кожна мить твого життя минає на очах у товаришів по службі. І, якщо на гражданці тобі легко було вдавати з себе «крутелика», то в армії це не пройде. Ти не зможеш «видавати себе за когось великого». Колектив дуже швидко розбереться, хто ти насправді, визначить ступінь твоєї порядності. Взагалі, в житті «краще бути кимось, ніж здаватися кимось». Приховувати свою неміч ти все одно не зможеш. Але слабкому, як правило, допоможуть. А от лицеміра та покидька зневажають усі. Проте, все ж таки, постарайся бути сильним. Тут я повністю погоджуся з Оперуповноваженим Гобліном: «Якщо до призову ще далеко — займись спортом. Найправильніший спорт — це бокс. Ніколи не слухай усяких там каратистів-айкідистів. Часу на всі ці тренування витратиш безліч, а результат отримаєш мізерний...»
А от байки про те, як ти вдома ефектно дриґав ніжками на заняттях по карате, краще назавжди забути. Бо відразу знайдеться купа бажаючих перевірити практичну цінність твого «мерлезонського балету». Як свідчить життя, таких перевірок «балет» не витримує. Адже бокс має більш практичний, хоча й менш видовищний арсенал, ніж медитації в залі у сенсея. Отже, бокс у сполученні з важкою атлетикою для православного пацана — то саме воно! І без усяких там східних витребеньок та китайських філософій. І душа буде в порядку, і тіло здорове.
Та головна сила — це сила твого духу. Твоя здатність стерпіти будь-який біль та навантаження — це і є практична перевірка твого шанування християнських мучеників. Отже, друже, образити себе не давай, але й поперед батька в пекло не лізь. Від кількох стусанів «в душу» та «прискорення з ноги» нічого з тобою не станеться. Навчишся в житті тримати удар. А от з найменшого приводу лізти в бійку не варто. Адже ти християнин! Часто корисніше бути побитим, але залишитися незламним. Ті твої принципи, за які ти готовий битися до кінця, можна перелічити на пальцях однієї руки. Але їх ти повинен пам’ятати завжди. Все інше — не варто журитися.
Якщо ж ти найздоровіший, то не сподівайся, що зможеш сам розігнати дідів. І не думай спонукати до цього свій призов! Адже молоді — це «випадково зібрані люди», а діди — сформований колектив. Новобранці — «деталі конструктора», ті, хто служать давно — «бойова машина». Ти ще просто не знаєш, хто з твоїх співпризовників здатен у важку хвилину на зраду. Тому бунт буде придушено швидко. У кращому разі отримаєш по голові, у гіршому — знайдуть, як зігнути за статутом. Адже замок (зам. командира взводу) та комод (командир відділення) — також діди. Ніколи не ний та не стогни. І, тим більш, не впадай в істерику. Коли істеричний молодий починає верещати: «Як ви мене задовбали!», почує спокійну відповідь, що він «задовбаним народився». І в цьому є частка правди. Просто в армійському екстримі проявилося його гниле нутро, яке йому на гражданці вдавалося приховувати. А в армії він просто полінувався, з Божою допомогою, попрацювати над собою. І це стало всім помітно. Життя може змінити людину так, що вона стає схожою на саму себе.
В армії солдату живеться як картоплі: «якщо зимою не з’їдять, то весною посадять» . Якщо першу половину служби буде проходити перевірку на міцність твоє смирення, то друга половина буде сповнена спокусами іншого роду. Ти відчуєш владу над молодими. А спокуса владою — одна з найстрашніших. Стався до молодих з любов’ю та поблажливістю. Старайся не покарати, а виправити.
І запам’ятай, діда від молодого відрізняє перш за все те, що він знає «що робити, коли робити і як це зробити правильно та швидко». Про це кажуть: «Старий робить щось цивільно — старий мочить! Потому що старий знає, старий бачив, старий був!»
Звичайно, в перші та останні дні в армії тебе мучитиме нудьга за домом. Але далі України тебе не пошлють. Заполяр’я та Каракуми стали недоступні у зв’язку з розпадом СРСР. Старайся не думати про дім, це нічого не дасть. Будь готовий просидіти на території бази всі півтора року ба навіть більше. Тому що мудреці зі штабу вигадають під твій дембель учення або якість інші форс-мажорні обставини. І тобі не вдасться дембельнутись в першій партії. Але дембель є неминучим, і додому все одно поїдеш.
Ти ж повсякчас бідкався на гражданці, що в житті забракло екстриму! Носився на мотоциклі, стрибав з тарзанки за гроші — і «не проймало»! А тут — безкоштовна екстремальна пригода протягом півтора року. Гарний спосіб пізнати себе! І не сприймай армійські будні як дещо нудне та лиховісне. Навчись радіти маленьким радостям та любові Божій. Старайся бути на позитиві. Будь не тим, кого втішають, а тим, хто втішає. І підбадьорюй собою інших, навіть якщо тобі самому тяжко. Адже «Життя — це вміння посміхатись, коли по обличчю ллються сльози» .
Радимо ознайомитися
Постарайся прочитати:
1. Зазирни сюди www.oper.ru/torture/read.php� прочитай «Служи, сынок, как дед служил...» Автор — відомий перекладач Ст. о/у Goblin. Жорстко, нецерковно, та в більшості тез цілком вірно. Там є і полеміка на цю тему.
2. Михаил Веллер «Бог войны». Прекрасне оповідання про армію як вона є. Подивись тут lib.ru/WELLER/war_god.txt
3. Роберт Хайнлайн «Звездная пехота». Зовсім не те, що нашумілий блокбастер. На відміну від фільму-бойовика, книга — не просто «бойова фантастика». В описанні життя табору підготовки, в філософських роздумах Дюбуа та Зима знайдеш багато корисного. Заглянь сюди lib.ru/HYNLINE/troopers.txt
4. Роберт Асприн «Шуттовская рота». Корисна книжка для розуміння слова «колектив». Лежить тут lib.ru/ASPRIN/phule_1.txt
5. Густав Водичка «Пространство Гамлета», в збірці «Родина дремлющих ангелов», Издательский дом «Амадей», Киев, 2002 г.
Крім того, подивись фільми:
1. «Делай раз!», (Режисер: Андрій Малюков. В ролях: Євген Миронов, Володимир Машков, Олександр Домогаров, С. Шенталінський). «Новобранець Олексій потрапляє в частину, де панують закони дідівщини. З останніх сил він намагається їм протистояти...» Доволі песимістичний фільм про армію. Не так усе й страшно — річ у тім, як ти реагуєш на дійсність. А висновки про те, хто правий і як чинити — роби сам.
2. «Кисневий голод», (Режисер: Андрій Дончик. В ролях: Тарас Денисенко, Олег Масленніков, Віктор Степанов, Олексій Горбунов). Прекрасний фільм. І кожний побачить своє. Але, за моєю думкою, найбільш вдалий кадр — це викладання дідом сержантом Кошачим слів «хочу додому» з сірників. Втома від двохрічної безнадії часів розвалу радянської армії — мотив усіх його дій. Але, «демократична» перебудовна свідомість новобранця Білика бачить лише «приниження людської гідності». В результаті, один — в домовину, другий — в тюрму. Не повторюй помилок ні першого, ні другого. Втім, це — моя особиста думка.
3. «ДМБ», (Сценарій: Роман Качанов, Іван Охлобистін. У ролях: Петро Коршунков, Станіслав Дужніков, Михаїл Петровський, Віктор Павлов, Сергій Арцибашев). Безперечно, «класика жанру». І не важливо, яка армія — «радянська», «російська» чи «українська». За відгуками багатьох — документальний фільм! «Хто в армії служив, той в цирку не сміється!» — коли розумієш це, то 1,5 року пролетять весело і легко. Не у всьому православний, проте дуже корисний фільм. А за все, що «не так», один із авторів, нині о. Іван Охлобистін, вже попросив пробачення...
Хто є хто?
Побачивши безліч людей у погонах, корисно заздалегідь знати, хто вони такі. І, хай пробачають мене отці-командири (можливо, вони читають зараз ці строки) — я нікого не хочу образити. Кожному, під чиїм началом мені довелося тягти солдатську лямку, я щиро вдячний і понині.
Командир частини — батя. Твій найголовніший начальник. Намагайся бачитися з ним якнайрідше. У крайньому разі, дивись на це «божество» здалеку, з надр строю. Суворий, але справедливий. Хоче для тебе «як краще», а виходить — «як завжди». З висоти часом не бачить істинного стану справ. Але якщо побачить та почне діяти — завиють геть усі. Молись, аби не замінився під час твоєї служби — «нова мітла» багато на що здатна. «Земний покровитель бази».
Начальник штабу — НШ. Його діяльність є загадковою та незбагненною для солдата. Життя проводить у штабі та в «секретній частині». Але якщо вийде зі штабу, то нічого доброго не жди — муштра та вчення. «Земний покровитель наказів, писарів, караулів та учень».
Військовий вихователь — замполіт. Після того, як учення дєдушки Леніна кануло в Лету, замполіт засів за книги з психології. Дуже любить задушевні бесіди та постійно робить нотатки в блокноті. Прагне дізнатися, що у тебе в душі. Як правило — не вгадує. Незважаючи на вдаване панібратство, здатний схилити до стукачництва. Просто пам’ятай про це. «Земний покровитель художників, кінокрутів, листонош та стукачів».
Замісник з технічної частини — зампотех. Відповідальний за всю техніку та озброєння бази. Головний ворог розкрадачів технічного майна, якщо сам не схильний до комерції. Більше цікавиться технікою, ніж чоловічками. Але нахабнішати в його присутності зовсім не варто. «Земний покровитель механіків, водіїв, механіків-водіїв та наводчиків-операторів».
Начальник (представник) Особливого Відділу — особіст. З цим у житті краще не стикатися. Він «хоче знати про всіх усе». Якщо ж ти надумав після служби піти в силові структури, то достатньо, щоб він вважав тебе «нормальним хлопцем». «Земний покровитель (викреслено цензурою)».
Командир роти — ротний. Той, під чиїм безпосереднім началом мине твоя служба. Реальний командир, якого ти бачиш частіше, ніж хочеться. Від нього залежить багато чого. Мріє про більше. «Земний покровитель 100 схожих чоловічків».
Командир взводу — взводний. «Ванька-взводний», як правило молодий лейтенант (летьоха) після училища. Рідше — прапорщик (прапор). Така собі нянька-недолюдок, хоча, як правило, абсолютно нормальний хлопець, тільки з портупеєю. Знає про справи у взводі все, але вигляду не подає — собі дорожче. «Земний покровитель тебе».
Старшина роти — старшина. Як правило прапор. Тобто прапорщик, і, притому, давно. Від нього залежить твій побут і зовнішній вигляд. Його, старшини, в казармі завжди більше, ніж треба. «Земний покровитель каптерки, битовки і казарми».
Замісник командира взводу — замок. Сержант, як правило з дідів. Може з рівним успіхом дати тобі в душу чи зігнути за статутом. Він завжди поруч. З ним краще не сваритися. Принаймні, він передбачуваний, його можна зрозуміти. Адже ще позавчора він був таким самим як і ти. «Земний покровитель себе, любимого».
Командир відділення — комод. Мріє стати замком. «Думає, що земний покровитель».
P.S. Можливо, високодуховний читач дорікне мені за стиль та склад оповідання. Але, згадавши свої «роки в чоботях», сказати про армію інакше не зможу. Це правда. А писати треба чесно...
