Різдво на порозі, і незабаром ангельська пісня сповістить пришестя у світ Христа Спасителя. Думки тих, хто любить Його, у ці дні прикуті до моменту, коли земне життя чудесного Немовляти лише починається...
Хотіли б ви, забираючи новонародженого з пологового будинку, отримати на додаток книгу з описом його майбутнього життя? Страхіття, чи не так? Ось де страх справжній і непідробний.
Книга була б чималою у випадку, якби мовою Толстого, або Тургенєва, або Джойса в ній описувалися дитинство, отроцтво, юність. Перипетії дорослішання, звички, пристрасті, мрії, друзі... Плани досягнуті, ідеї реалізовані; плани, що розтанули, немов Снігуронька; ідеї, що відлетіли, неначе сон... Не всі доживають до старості, але якщо старість і не була б передбачена, — все одно книга була б грубою, можливо, багатотомною. Важко було б утриматися від того, щоб не прочитати зміст або не погортати останні сторінки! Що там? Як там? Останній подих, підпис на заповіті, а можливо, «пропав безвісти», «братське поховання»...
Але книга могла би бути й тоненькою. Навіть не книгою вже, а так — благеньким зошитом або папкою з двома аркушами. Це у випадку, якщо життєпис був викладений у вигляді сухої біографії, на кшталт тих, що пишуть при прийомі на роботу або в некролозі. Народився, учився, одружився. Дружина, діти, майно. Перебував на обліку, лікувався від... Помер у N віці.
Ця жалюгідна версія земної біографії, мабуть, страшніша за чималу книгу. Усе ж, коли горбок насипаний, хрест установлений і літія проспівана, краще залишити по собі щось подібне до роману, аніж щось на зразок жалюгідного меню в дешевому ресторані.
Життя кожної людини — це матеріал як для багатотомника, так і для єдиного аркуша з сухими датами. Але, погодьтеся, яке це все-таки млосне щастя — залишатися в невіданні! І яке милостиве чудо те, що, беручи в пологовому будинку з рук санітарки дорогоцінний конверт з п’ятиденним скарбом, ми не отримуємо на додаток точне знання про майбутнє життя новонародженого! О любі! Хай як ми ліземо іноді в майбутнє, як прагнемо відсунути завісу на вікнах земної темниці, — краще не заглядати далеко, краще не знати, що буде завтра.
Та ось тепле Свято холодної пори року знову звично наближається до нас. Різдво наближається до нас, і ми через Різдво наближаємося до Бога. Адже ми йдемо до колиски, чи не так? Ми йдемо до Новонародженого та Його Матері. І ось тепер нам знадобиться все, що було сказане трохи вище.
Ми йдемо до колиски Немовляти. Життя Якого нам відоме. Тут не варто гадати й запитувати: що ж із тебе виросте, Маленький? Не варто розкладати перед Дитям книгу, машинку, робочий інструмент, сподіваючись, залежно від того, до чого дитина потягнеться, угадати його долю і рід занять. Усе вже відомо. Розклавши перед Сином Марії багато речей зі світу дорослих, ми ризикуємо побачити, як він потягнеться до рубанка чи пилки, котрими зароблятиме на хліб поруч із Йосипом. А потім, можливо, Він візьме в ручку цвях, і ніхто з нас не помилиться з відповіддю на запитання «чому»?
Він прийшов страждати, умирати — і потім розривати смертні кайдани. Тому в Символі віри зразу після слів про те, що Він став людиною, йдуть слова «і страждав, і був похований. І воскрес на третій день». Але страждати доведеться у віці здійсненої Жертви, у зрілості. Тому потрібно буде спочатку рости, проходити послідовно дитинство, і отроцтво, і юність, наповнюючи Собою людську природу.
Якщо люди в грубих книгах описали докладно й захопливо своє та чуже дитинство, а Він Своє дитинство від нас приховав, то не тому, що Його дитинство було менш цікаве за наше. Навпаки, саме увірувавши в Нього, люди стали здатними створювати те, що називається дитячою літературою. У дитинстві, в якому довгими століттями люди бачили тільки слабкість, дурість і зайвий рот, зовсім не так давно навчилися бачити свіжість, святість і зворушливу наївність. Посольством інших світів стали діти в Новий час. Тільки в Новий. І лише тому, що Він сказав: «Таких є Царство Небесне», і ще тому, що Сам Він був дитиною.
Ось уже багато століть для всіх християн Ісус — це Немовля, додатком до святкування Різдва Якого людям видається книга про Його життя — Євангеліє. І треба йти до Немовляти, пам’ятаючи про все, що буде. Буде надзвичайна простота в дитинстві та юності, буде повна нерозрізненість зі світом звичайних людей. Адже діяти потрібно вчасно — не пізніше й не раніше. А потім, коли Іоанн проповіддю дасть знак, підніметься вихор подій — від Хрещення на Йордані до самої Голгофи, і далі до слів «Я з вами по всі дні аж до скінчення віків».
Ніхто не дарував і не обіцяв людству більше, ніж Ісус Христос. Своїм Воскресінням Він окрилив людство надією на остаточну перемогу й справжнє вічне життя. Закваску безсмертя Він уже вклав у рід наш. Але він і розтривожив багатьох, збентежив, змучив загадками, стомив тяжкістю вічних питань. Люди будуть вагатися щодо Нього, сперечатися, сердитися, сумніватися. Вони будуть гортати старі книги, роздумувати ночами, питати Небо, впадати у відчай. Вони будуть приходити до віри і відпадати від неї, будуть воювати з Ним і потім схилятися перед Ним, коли благодать розтопить лід упертості. Так буде і за Його життя, і після Його Вознесіння навіть до кінця історії. О, Великий Цар народився для нас у місті Давида! Це такий Цар, який навіть у дитинстві не гратиметься м’якими іграшками. Чи вірите, що Він — Цар і навіть більше ніж Цар?
Не беручи до рук зброї, Христос оголосить і очолить таку війну в історії людства, яку не до снаги вести звичайним володарям і полководцям.
Не покидаючи протягом земного життя Палестини, Він після Воскресіння, дориносимий Своїми служителями, у Тайнах і книгах, у чудесах і знаменнях відвідає всі континенти, допомагаючи проповідникам і підкорюючи вірі всі народи. Сьогодні всюди на Землі є сліди присутності Христа й віри в Нього.
Він міг народитися в царській палаті й у будь-яких розкошах, але народився в печері, бо Царство Його не від миру сього. «На землі — мир!» — проспівали Ангели над головами пастухів, однак Він додасть потім: «Не мир, але меч!» — адже любов Його зряча. Вона не змішує добро й зло, але розрізняє і розділяє, благословляє одне та проклинає інше.
Ми зворушуємося дитинством, пристрасно залюблені в сильну та здорову молодість і боїмося старості. А Він? Він не може постарішати. Це не Його чаша. Він має померти молодим і воскреснути. Що ж стосується дитинства, юності й зрілості, то всюди Він — Цар. Простий, хоч і не втрачає величі; іноді непомітний, як повітря, але так само необхідний; сильний, хоч і не оточений страхом.
