Є люди, говорити з якими — щастя. Зустрічі з ними чекаєш, як десерту, і навіть якщо доведеться посперечатися, ніхто зі співрозмовників не буде засмучений і ображений. Їхньому почуттю такту, вмінню вибрати тему й здібності уникати порожніх розмов і пліток можна позаздрити. А краще — повчитися.
Слово «бесіда» — затишне слово. Бесіда передбачає неспішність, сердечну прихильність один до одного, брязкіт чайної ложки об горнятко, миттєвості тиші, подібні до плям світла крізь листя. «Тихий янгол пролетів»...
Доброю також є гаряча суперечка, можлива, по-перше, тому, що існує істина, вона тут, серед нас, і ось-ось вийде на світло, зрима для всіх; а по-друге, ми знаємо, що не посваримося. Ми будемо гарячкувати, шукати вбивчі аргументи, але не вб’ємо при цьому доброго ставлення один до одного, тому що суперечка наша — бенкет думки й захист правди. «У суперечці народжується істина», — ще одна добра приказка про добрі речі.
У цій суперечці ніщо не важливе, крім аргументу. Скористаюсь іронічною стилізацією під частівку, яку колись чула:
Мой милёнок Фейербах Поругался с Гегелем: Разорвал ему рубаху И ударил мебелем.
Не тільки бійка поважних філософів в камзолах малоймовірна, — головне в тому, що, крім доказів, у суперечці немає інших методів переконання.
А якою важливою в суперечці або бесіді є тема! Ви пам’ятаєте, як утікав у селі Онєгін від сусідів, що з’явилися з візитом.
Сначала все к нему езжали; Но так как с заднего крыльца Обыкновенно подавали Ему донского жеребца, Лишь только вдоль большой дороги Заслышит их домашни дроги, — Поступком оскорбясь таким, Все дружбу прекратили с ним.
А чому Онєгін так уникав гостей?
Бежал он их беседы шумной. Их разговор благоразумный О сенокосе, о вине, О псарне, о своей родне, Конечно, не блистал ни чувством, Ни поэтическим огнём, Ни остротою, ни умом, Ни общежития искусством; Но разговор их милых жён Гораздо меньше был умён.
А чому Онєгін обрав собі в співрозмовники Ленського?
Меж ними всё рождало споры И к размышлению влекло: Племён минувших договоры, Плоды наук, добро и зло, И предрассудки вековые, И гроба тайны роковые, Судьба и жизнь в свою чреду, Всё подвергалось их суду.
Про що розмовляв сам Пушкін у дні своєї молодості, наприклад, з ліцейським другом Вільгельмом Кюхельбекером? Відповідь на це питання ми з легкістю знайдемо у вірші «19 жовтня»:
Приди; огнём волшебного рассказа Сердечные преданья оживи; Поговорим о бурных днях Кавказа, О Шиллере, о славе, о любви.
Бесіда й суперечка у дружньому колі — прояви нашого душевного життя, в яких немає гріха. Це задоволення, від яких людині треба час від часу відмовлятися, як від ласощів та видовищ, щоб спробувати більш ретельно розмовляти з Богом. Також є безумовно рятівні для людини бесіди, в яких дають добрі поради, втішають, підтримують, наставляють, місіонерствують.
А тепер, застерігши себе від крайнощів, поговоримо про без сумніву гріховні пустослів’я, багатослів’я й плітки.
Непотрібні звуки — різновид засмічення світу. Гучна музика з машини, наприклад, схожа на розкидання обгорток від морозива чи сигаретних пачок. Люди ж, які займаються марнославством, начебто кладуть вам камені й у сумку, і в кишеню, і за пазуху. Хочеться кинути все й утекти, а ви з ввічливості притискаєте ліктями до живота відомості про незнайомих вам людей і непотрібні факти. Коли ж доходить до переказування серіалів, ввічливість зберегти вже неможливо. Це одна з найбільш витончених тортур, відомих мені.
А вже якщо при вас почнуть пробуравлювати пліткою знайомого — несподівано голосно скрикуйте й тікайте, посилаючись на невимкнену праску, оскільки щось менш екстремальне неможливо просунути між словами базіки.
На жаль, нам загрожує не тільки роль слухачів, які страждають, а й власне марнослів’я й осуд, убраний у слово. Якщо я пишу зараз про те, як важко терпіти базік, то роблю це не з висоти власної непогрішності, а для наочності того, яким важким є цей гріх для інших.
Сьогодні дуже легко стати тим, хто борсається в морі надрукованих, сфотографованих, розтиражованих пліток. І це не тільки жовта преса або телепередачі про те, яка «зірка» з ким розлучилася і який будинок побудувала. Про солідні новині можна сказати те саме. Пошлюся на отця Димитрія Смирнова, проповіді якого попутно порекомендую читати й слухати тим, хто з ними ще не знайомий. Ось фрагмент інтерв’ю з ним.
«А подивіться, як сьогодні фабрикуються новинні програми: сюжети СNN перекладають своєю мовою, і свіжий сюжет готовий! Дивишся новини європейські, американські, російські — скрізь одне й те саме: народилося біленьке тигреня, помер помаранчевий орангутанг, вибухнув пташиний грип, почав діяти вулкан. Ось і всі новини. Це нікому не цікаво, це типові плітки, проте ми змушені дивитися й слухати».
А море брехні, що становить неодмінний атрибут політичних технологій! А дикий галас реклами з бігбордів і екранів!
Увесь цей дев’ятий вал розробленого психологами хижого багатослів’я й багатослів’я просто порожнього народжує тугу за тишею й тією цнотливою обережністю у поводженні зі словом, яку висловив поет Мандельштам у віршах, названих ним «Silentium» *.
Останься пеной, Афродита, И, слово, в музыку вернись, И, сердце, сердца устыдись, С первоосновой жизни слито!
* Мовчання (лат.).
