Тихим і непомітним стало пришестя в світ Спасителя. В хліві для худоби, в яслах лежить Христос, оповитий пеленами. Мудреці-іноземці здалеку прийшли поклонитися Йому, їх привела зірка. Бідні пастухи, що пасли вночі овець, дізнаються благу звістку від ангелів і поспішають до Царя, що лежить на соломі. Де велич? Де урочиста зустріч Того, Хто є «чаянням язиків», тобто надією народів, усього людства? Христос тихий і непомітний. Велич таїни втілення Бога не потребує нашої помпезності. Сьогодні найвища слава Божа явлена в Його великому впокоренні, Його «зменшенні» до людини, до пелюшок, до слабкості немовляти. «Христос народився — славіте!» Слава Божа не потребує прихильників, від нашого славослов’я вона не зростає. Наш слабкий розум не в силах умістити, усвідомити всю велич того, що відбувається, у повноті, але ми самі потребуємо того, щоб хоча б частково зрозуміти, що зробив для нас Бог, для чого Він втілився, як потрібно нам це Немовля, що лежить у яслах.
Святитель Феофан Затворник каже, що наша радість чи відсутність її у свято Різдва Христового — випробний камінь нашого ставлення до Бога. Радіти про народження Христа ми маємо так, як радіють майже загиблі, отримавши несподіване спасіння. Висновок зі слів святителя такий: якщо нас сьогодні не сповнює радість, то ми ще не зрозуміли, що означає для нас Христос, від чого Він прийшов нас урятувати. Отже, ми ще не сприйняли Христа, котрий народився, в своєму серці, воно не чує Божої милості, як не відчуває і своєї загибелі. Цей стан по-іншому називають смертю душі. Коли людина не відчуває, чи хвора вона, чи здорова? Тільки тоді, коли вона мертва. Якщо ж ти розумієш, не розумом лише, але в самій глибині душі відчуваєш, що ти грішник, і гріхи твої важкі — радій, грішнику, веселися про втілення Бога Слова, тому що сьогодні народився твій єдиний Лікар, щоби зцілити тебе від гріховних виразок, воскресити душу твою, що ледь не загинула!
Непомітно прийшов Христос на землю: Він відкрився тільки тим, хто шукав Його. Непомітний Він і сьогодні, тому що хто шукає Його? Хто побачив свою духовну хворобу? Хто віддасть себе до рук Небесного Цілителя? Спала земля Різдвяної ночі — спить і сьогодні смертним сном, і тільки страшні потрясіння пробуджують деяких, щоб вони озирнулись і жахнулися своєї загибелі. Що заважає нам жити спокійно і радісно, віддаючи себе всім земним утіхам? Коли мертва душа, турбує лише одне — тіло. Воно хворіє, воно старіє, воно може померти. Щось можна виправити ліками, та лише на деякий час. Що робити, коли вже й самі органи тіла не в силах виконувати свого призначення, коли не допомагає лікування і вони виходять з ладу? Потрібен донор. Якщо заражена кров — потрібна чиста кров, зупиняється серце — необхідне нове серце. Де взяти? Хотілося б усе замінити, все поновити — люди з надією дивляться в майбутнє, чекають клонованих донорів, штучних людей. Але хто клонує нам нову душу, щоб замінити цю — безнадійно хвору? Що побачимо ми, коли зазирнемо в себе? Від підошви ноги й аж до голови нема цілого місця на ньому: рани й ґудзі, та свіжі порази невичавлені, і не позав’язувані, і оливою не порозм’якшувані... (Іс. 1, 6), — такий стан наш, яким його зобразив пророк Ісая. Хто замінить наше серце? Про це просив цар Давид, кажучи: Серце чисте утвори в мені, Боже. Він же просив: Нахили Своє небо, — й зійди (Пс. 143, 5), і Господь виконує це: нахиляє небо і сходить на землю, стає Людиною. Не перестаючи бути Богом, стає в усьому, як я, людиною, крім гріха. Став єдиним здоровим Чоловіком, новим Адамом, щоб усього мене поновити Собою. Старе вже не виправити — необхідно все нове. Якщо я сприймаю Христа як свого Спасителя — в серці своєму, і з вірою прошу зцілити — Він стає моїм духовним донором. Він усього Себе віддав мені, щоб усього мене — з голови до ніг — зцілити Собою, зробити мене новою людиною. Бо Дитя народилося нам, даний нам Син (Іс. 9, 5) — Син Божий нам дається! Дається в повноті. Ми без страху підходимо до Бога, тому що Він приховав Свій вогонь Божества під єством людським. У хрещенні Він зодягає нас у Себе: Ви всі, що в Христа охрестилися, у Христа зодягнулися (Гал. 3, 27). Він дає нам Своє Тіло і Кров у Причасті, і наше серце оживляється живильним струмом благодаті — схоже на те, як донор дає свою кров хворому, тільки в духовному значенні. Ми легко очищуємося в покаянні, тому що в єднанні з Ним, чистим, не зживаються наші гріхи. Як Він уміє зцілювати! Святитель Іоанн Златоуст каже, що коли рану лікує звичайний лікар, часто на тілі лишаються сліди від рани — рубці, а коли Господь зцілює душу, то жодних рубців і слідів не лишається — людина отримує повне, досконале зцілення. От навіщо прийшов Христос — усього Себе дати нам, поновити Собою людину, досконало зцілити нас від гріховних виразок. Для цього Він лежить сьогодні в яслах худоби, терпить слабкість дитинства, холод, нестатки чиєїсь допомоги. Він зменшився до Людини — заради нас.
Дай нам, Господи, відчути милість Твою до нас, дай нам усвідомити, яку повноту спасіння, зцілення Ти даруєш нам, хоч ми негідні та грішні — і ми будемо славити Тебе віки вічні! Амінь.