Воскресіння Христове як смисл життя
Один із філософів нових часів запитав: чи варте життя того, щоб його прожити? Таких запитань не ставить собі ні кенгуру, ні метелик. Ніхто з тих, хто живе інстинктами, не намагається осмислити своє буття. В людині є щось, що виводить її з кола звичайних речей та істот. Це «щось» владно вимагає від людини осмислити своє життя.
Більшість людей — слабкі. Тільки тому вони живуть, не знаючи смислу життя. Багато філософів давнини, дійшовши до розуміння, що життя їх не вкорінюється у вічності, йшли з життя самовільно. На щастя, вони завжди були в меншості. А більшість може народитися і дожити до сивин, інстинктивно втікаючи від гострих і вічних питань. Вся драма християнського життя полягає в тому, щоб пробудитися від сплячки, але пробудитися не для глухого кута і самогубства, а для прориву в вічне життя. Питання дуже серйозне.
Іоанн Кронштадтський порівнював людину з курчам. Курча народжується двічі. Спершу курка народжує яйце. Курка терпить біль, але народжене — не курча. Тепер його треба висидіти і прогріти. Лише після довгого прогрівання з-під мертвої шкаралупки прокльовується пухнасте і мокре, жовте і смішне життя.
Людина також має народитися двічі. Спершу як жабеня, як Мауглі, як людське дитинча. Потім — як особистість, як людина розумна, як син Божий по благодаті. Той, хто не народиться двічі, так і залишиться яйцем. І його доля — чекати, доки його з’їсть звареним рідко, круто або в сирому вигляді людина чи тварина. Деталі неважливі. Таких людей дуже багато. У світлі сказаного особливу красу можна побачити в обряді освячення крашанок і в усьому, що пов’язано з великоднім яйцем. В ньому, як ми пам’ятаємо, — смерть для Кощія. Таке яйце, як ми знаємо, подарувала Тиберію Магдалина. Все це, виявляється, тому, що ми на нього схожі.
Пробудження для життя свідомого і розумного можна порівнювати з воскресінням із мертвих. Воскреслий Христос виявляє своє невідступне перебування в нашому світі тим, що багато хто, почувши Його Ім’я, прочитавши Його слово, вкусивши Його Таїн, скидають поховальну пелену і, наче метелик із кокона, випурхують увись, щоб літати і жити новим життям.
Саме в цьому — смисл святкування Воскресіння Христового. Якщо ми не воскресаємо від життя мертвого і гнилого, якщо ми не підіймаємось і не починаємо ходити після довголітнього лежання в гробі (недбалості, зневіри, ненависті), то віра наша марна (1 Кор. 15, 14).
Воскресіння Христове одночасно і виправдовує людське життя, і дає йому смисл. Воскресіння стоїть посередині між вченням про загробне небуття і вченням про перевтілення. І те, й інше нападає на нас із обох боків. Одні порівнюють людину з рослиною і, оскільки вона скошена смертю, поспішають віддати її нищівному вогню, ніби її ніколи не було. Інші, відчуваючи вічність у своїх грудях, але не вірячи в Христа, оповідають про минулі й майбутні життя в тілі риб, комарів, бізонів... Милосердний Христос рятує від одного і не дає впасти в інше. Своїм унікальним, єдиним Втіленням, Своєю єдиною спокутною Смертю і Воскресінням Він відкриває нам розуміння того, що ми і вічні, й унікальні.
Христос прийняв у Свою іпостась всю людську природу. Це означає, що воскреснуть усі, і ті, що бажають цього, і ті, що не бажають; і ті, які знають про це, і ті, які ніколи про таке не думали. Христос прожив на землі одне життя. Він більше не буде втілюватися, не буде розпинатися, не буде більше воскресати. Це означає, що і ми проживаємо одне життя, пишемо його начисто, а чернеток у нас немає.
Втілившись і постраждавши, Христос здобув право судити людей. Як Бог, Він мав на це владу, але люди вважали, що Він не має на це права. Люди гадали, що Бог високо і далеко, що Він святий і чистий; а ми внизу, в бруді, в гріхах, і між нами і Ним немає нічого спільного. «Чи Тобі судити нас, якщо ми порпаємося у власних гріхах, наче хробаки?» — могли сказати і говорили люди Великому Богу, Який живе на Небесах.
Оскільки Бог благий, цей аргумент — убивчий. Але щоб вирвати його, як жало, з лукавих і марнослівних людських уст, Бог особисто, в Сині Своєму, з’єднався з людською природою, зійшов до нас і став одним із нас. Перед тим, як воскреснути, Він був Дитям, годувався груддю, плакав від голоду. Він потребував тепла і захисту. А потім ріс і трудився, втомлювався і мерзнув, голодав і ходив пішки. Його сварили земляки і хулили книжники, Його зрадив один учень і від Нього відмовився інший. Те, що можна пережити на землі, Він пережив і відчув так само, як відчуваємо ми. Він має право нас судити не тому, що Він — Бог, але і тому, що Він — Людина.
Нині на подвиг душі Своєї Він буде дивитись із задоволенням (Іс. 53, 11). Там, де двоє чи троє зібрані в ім’я Його, Він обіцяв перебувати таємно серед них, і перебуває. В Його ім’я ми нині святкуємо, і Він як Вождь і як Начальник нашого спасіння (Євр. 2, 10), веде нас у землю спокою. Тут виправдання, і осмислення, і освячення нашого тимчасового буття.
Вся Церква є фактом істинного Воскресіння Ісуса Христа з мертвих, що продовжується в історії, триває і, як промінь, пронизує товщу століть. З цього Джерела витікає мужність мучеників, мудрість святителів, терпіння преподобних, милосердя безсрібників... Усякий подвиг і всяка святиня з цього Джерела живиться. І навіть якщо ми не преподобні, не мученики і не святителі, ми все одно живемо і дихаємо цим єдино новим Фактом із життя людства. Нехай навіть цього і не усвідомлюємо.
Хоча добре було б усвідомлювати. Адже розум і серце для чогось потрібні.