Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Прорватись до Бога

Мікеланджело та його час

Геній Мікеланджело приголомшує, і, коли стоїш перед його витвором, здається, що за всю історію жоден з художників не зрівнявся з великим флорентійцем. І навіть не можна сказати, що комусь із тих, хто жив після нього, вдалося принаймні осмислити всю глибину його творів. Очевидно, однак, що ключ до розуміння Мікеланджело — у його особистих стосунках із Богом. Про це чудово пише отець Георгій Чистяков у своїй книзі «Римські нотатки», главу з якої (у скороченні) «Отрок» пропонує читачеві.

Микеланджело в образе Гераклита Эфесского. Фрагмент фрески «Афинская школа». Рафаэль Санти

«Io coll’arco. Michelangelo» — так написав Мікеланджело у незавершеному вірші про свого «Давида». Davitte colla fromba — «Давид з пращею». І далі: «Я — з луком», і підпис: Мікеланджело... Чому він зобразив себе у вигляді людини з луком? Поміркуємо...

Народжений у Флоренції в березні 1475 року Мікеланджело працював майже виключно в Римі. Двадцятирічним він потрапив до Вічного міста і одразу ж повідомив Лоренцо Розкішному: «Кардинал спитав, чи відчуваю я себе здатним створити щось видатне, прекрасне. Я відповів, що не маю настільки великих амбіцій, але він побачить, що я можу зробити».

Минуло два роки. Французький кардинал Війє де ля Гросле виплачує молодому художнику 450 дукатів і вимагає від нього, аби статуя, яку він створить, була piu bella opera di marmo che sia oggi in Roma, тобто «найпрекраснішим витвором із мармуру серед усього, що є сьогодні в Римі». Минає ще два роки, і художник завершує своє «Оплакування Христа, або П’єту», яка стоїть тепер за броньованим склом у соборі Святого Петра в Римі...

Загалом, рівно п’ятсот років тому. У ті самі роки, коли так і не настав кінець світу, очікуваний, оскільки добігало кінця сьоме тисячоліття від створення світу згідно з візантійським літочисленням, в останні десятиріччя XV століття повсюдно — як на католицькому Заході, так і на Русі. Це відбувалось у ті самі роки, коли багато хто прямо казав про кінець світу, або лякаючи слухачів катастрофою, що знищить усе й усіх, або заспокоюючи їх тим, що з кінцем світу закінчаться й усі страждання, і радили кидати все, спалювати будинки і чекати на Друге Пришестя.

Інші, як Джироламо Савонарола, у світлі есхатологічних настроїв свого часу закликали людей до особистого духовного оновлення і до подолання кожним своєї власної теплохолодності. В епоху, коли вважалося, що головне — триматись правильних думок і вірного сповідання, а праведно жити не обов’язково, бо ж у житті так багато спокус, до того ж у гріху завжди можна покаятись, Савонарола закликав саме до особистої аскези, до особистої роботи для Бога. До безсумнівного оновлення віри, до особистого горіння — і в той же час до відмови від обрядовір’я.

Чи знав Мікеланджело Савонаролу?.. Багато в чому він сам дуже схожий на фра Джироламо. Це можна збагнути одразу, якщо вдивитися в його «Страшний суд» і, перш за все, у вирази облич тих, кого Мікеланджело тут зобразив, і замислитись над тим, що хотів він сказати, працюючи над цією дивною і досі так і не осмисленою ні мистецтвознавцями, ні богословами фрескою.

Кінець світу в тому сенсі, в якому на нього чекали на межі XV та XVI століть, не настав, однак життя за лічені роки змінилося, причому принципово. «Людина на ім’я Гутенберг змінила лице землі», — як співає поет Гренгуар у відомому мюзиклі «Notre-Dame de Paris». Якщо в той час, коли Мікеланджело був дитиною, в Італії тільки почали з’являтись як дещо дивовижне перші друковані книги, які за зовнішнім виглядом, по суті, нічим не відрізнялися від рукописних (Іоган Гутенберг помер лише за сім років до народження художника), то в перші роки шістнадцятого століття Альдо Мануччі, в якого, можливо, працював наш Максим Грек, вже видав у Венеції, причому майже в кишеньковому форматі, майже всіх італійських, грецьких і латинських авторів.

Пьета. Микеланджело. Собор святого Петра, Рим

Друкована книга за якесь десятиріччя перестала бути рідкістю і так само стрімко й абсолютно органічно увійшла в життя освіченої людини, як це відбулося за останні десять років двадцятого століття з комп’ютером, електронною поштою та Інтернетом. Це було якраз у той час, коли Мікеланджело запросили до Флоренції для того, щоб він перетворив на свого Давида брилу мармуру, здавалося, безповоротно знівечену Сімоне да Ф’єзоле, який намагався висікти з неї статую гіганта.

По суті, саме у цей час докорінно змінюється й карта світу. «Кораблі вже пішли океаном, аби шукати ворота, що ведуть до Індії»... Дійсно, Христофор Колумб пересік Атлантичний океан, коли Мікеланджело був уже юнаком, а слідом за цим Васко да Гама відкрив мис Доброї Надії та морський шлях до Індії, і Магеллан обійшов навколо світу. На той момент, коли Франсіско Пізарро завоював Перу (це було на початку тридцятих років XVI століття), Мікеланджело ще не виповнилося шістдесят.

У ці ж роки з’являється і відразу ж друкується, а відтак широко поширюється Лютерова Біблія. І вже починається Реформація, а мрійливий священик із Кракова на ім’я Николай Коперник (колишній студент Падуанського університету), всього лише на два роки старший за Мікеланджело, розробляє геліоцентричну систему.

В історії трапляються періоди, коли час летить (tempo vola, — як казав за 150 років до описуваних подій Петрарка, якого Мікеланджело обожнював) особливо швидко і non s’arresta una ora («ні на годину не зупиняється» — теж Петрарка). Тоді всі події виявляються ніби спресованими в єдине ціле. Людина тоді стає свідком, а нерідко й учасником не одного, а цілої серії катаклізмів одразу. Минуле стрімко відходить в історію, а на те, щоб осмислити нове, ні у кого не вистачає ні часу, ні сил, ні відваги, яка для цього необхідна. Саме таким був час Мікеланджело.

У духовному плані така епоха завжди буває пов’язана і з вибухами невір’я і блюзнірства, і з повною відмовою від релігії і від Бога, і зі спалахами есхатологічних настроїв та особливо суворої аскези. Ігнатій Лойола був лише на шістнадцять років молодший за Мікеланджело, він заснував своє товариство в ті роки, коли художник працював у Сікстинській капелі над «Страшним судом» і, як стверджують історики Товариства Ісуса, хотів, щоб саме Мікеланджело збудував у Римі для єзуїтів церкву Ісуса.

Сучасником Буонарроті був і Михаїл Триволіс — наш Максим Грек, який, можливо, зустрічався з ним у Флоренції. Уявити собі це непросто, але всі вони (і Николай Коперник, і Леонардо да Вінчі, і Магеллан, і Альдо Мануччі, і Рафаель, і Мартін Лютер, і Еразм Роттердамський, і Томас Мор) були не просто сучасниками, але практично людьми одного покоління і, звичайно, цілком могли зустрічатися один з одним хоча б випадково. На вулицях Риму, де бували вони всі, причому водночас. Дивно, не вміщується у свідомості, але саме так!

Тільки на відміну від Ігнатія Лойоли або Мартіна Лютера, Мікеланджело реформувати церковне життя не прагнув. Він просто трудився і молився за давнім правилом святого Бенедикта ora et labora, але робив і те, й інше magno cum labore et passione — з пристрастю і повністю викладаючись, віддаючи праці всього себе без залишку, як сам він пише про це у своїх віршах: Io coll’arco. Я — з луком. В італійській мові є вислів «con l’arco del osso», що може означати «перетворюючи свої кістки, тобто самого себе, на лук для стрільби», інакше кажучи, «з усіх сил». Саме так завжди чинить Мікеланджело. Ніч. Всі сплять, — говорить Мікеланджело, — а я стогну й ридаю, розпростершись на землі — prostrato in terra mi lamento e piango. У цих риданнях, які вночі не чує ніхто, крім Бога, і народжується титанічна сила Мікеланджело.

Вазарі у своєму життєписі Мікеланджело постійно підкреслює, що він як ніхто інший знав анатомію людського тіла і міг із фантастичною точністю зобразити «руки з їх м’язами і пальці з їх кістками і жилками... коліна, і ноги, і пальці ніг». Саме так він це зробив, ваяючи Мойсея, поставленого потім у римській церкві Сан П’єтро ін Вінколі. Підкреслює Вазарі й те, що мертвий камінь здається завдяки Мікеланджело живим людським тілом, проте не в цьому, напевно, полягає те головне, що зробив Буонарроті як художник, скульптор, архітектор і поет. І насамперед — як християнин, людина, яка полум’яно вірувала в Бога і все життя горіла любов’ю до Христа. Не випадково такі слова, як ardente foco, тобто «палаючий вогонь», «горіння», «полум’я» і так далі, в поезії Мікеланджело стають ключовими, він відчуває, що згорає, наче Фенікс, щоб оновитися у полум’ї, що його спалює.

Пробуждающийся раб. Микеланджело. Галерея Академии, Флоренция

Зрозуміло, бездоганне знання анатомії і величезний інтерес до неї — це одна з безсумнівних ознак культури Відродження. Не випадково був молодшим (він народився в 1514 році), але все ж таки сучасником Буонарроті основоположник сучасної анатомії Андре Везалій, людина, багато в чому подібна до Мікеланджело і за силою волі, і за типом своєї релігійності. Перед кожним розтином трупа він гаряче просив у Бога прощення за те, що шукав у смерті таємницю життя.

Проте анатомію блискуче знали й майстри античності. Стосовно ж того, що мармур під різцем Мікеланджело оживав і статуї здавалися живими, то на принципі ars celat arte sua (дослівно: «мистецтво приховується в самому собі»), що означає, що істинний витвір мистецтва має бути таким, щоб глядач неодмінно сприйняв картину, як відкрите вікно, в якому стоїть жива людина, заснована вся пізньоантична (елліністична і римська) естетика.

Овідій розповідає про те, що статуя, яку створив Пігмаліон, здавалася до такої міри живою, що сам художник повірив у це і став поводитися з нею, наче з живою дівчиною, а Пліній Старший повідомляє про те, що Зевксід міг так намалювати виноградне гроно, що птахи зліталися до дошки. Нарешті, Апеллес, як повідомляє той самий Пліній, намалював коня під Александром так живо, що підведений до картини справжній кінь заіржав, вирішивши, що бачить живого коня.

Заслуга Мікеланджело полягає аж ніяк не в тому, що він повернувся до цього принципу, а в тому, скільки пристрасті й пориву, скільки бурі, болю й сили вклав він у свої твори — Io coll’arco. Michelangelo («Я — з луком. Мікеланджело»). Мікеланджело, художник, скульптор, архітектор і поет, надав мистецтву небаченого досі динамізму і навчився зображувати те, що насправді зобразити неможливо, — горіння людської душі й узагалі все те, що є невидимим і нематеріальним. Саме з цієї причини серед того, що залишилося після Мікеланджело, так багато незавершеного.

«О, якби красу безсмертя я міг у справах показати!» — вигукує в одному з сонетів Мікеланджело. Читаючи його вірші, усвідомлюєш, що свою задачу майстер бачить зовсім не в тому, щоб відтворити природу, як того прагнули античні художники. Він усіма силами намагається перевершити її, вийти за її межі, прорватися крізь усі можливі кордони й оболонки — назустріч Богові і Його невимовній присутності у світі навколо нас.

Вірші Мікеланджело — це майже завжди молитва. Пристрасна і кострубата за формою, без початку й без кінця, але в той же час прекрасна. Сповнена відчаю, але здатна відкрити дивовижні можливості для того, щоб, вирвавшись із абсолютного мороку, прорватися до чудесного світу, в якому все сяє, іскриться і виблискує.

У його текстах дуже мало цитат із псалмів, але всі вони пройняті тією ж пристрасністю, що й псалми Давидові. Пристрасністю людини, яка любить і вміє чинити опір нерухомій силі матеріалу — каменю чи обставин, життєвих труднощів і людських слабкостей і хвороб. Зовсім старий, Мікеланджело вже насилу тримається на ногах, погано бачить і задихається, тому що його серце зовсім ослабло, але продовжує працювати. І це йому вдається!

Старість Мікеланджело — це особлива тема. Художник перемагає плоть і ніби виростає з неї, виявляючи в собі все нові надприродні ресурси — силу, яка, за словом апостола Павла, в немочі здійснюється, силу, що виходить тільки від Бога.

I ‘parlo a te, Signore... «Господи, до Тебе взиваю...»

і далі Miserere di me... «Помилуй мене...».

І знову: Signor, soccorso tu mi fusti e guida, onde l’anima mia ancor si fida... di aita... «Господи, Ти мені був допомогою і вождем, тому душа моя і зараз покладається на Твою допомогу».

І так далі. У таких і схожих словах звертався до Бога Мікеланджело незадовго до смерті, майже цитуючи латинський гімн Dies irae, де практично в тих же словах середньовічний поет благає Суддю про пощаду.

Дивовижне відкриття Мікеланджело полягає в тому, що він навчився долати біль, тугу й відчай завдяки своїй не по-людськи важкій праці. Однак це можливо лише в тому випадку, коли віриш у Бога. Якщо з Ним тебе пов’язують абсолютно особисті стосунки. Особиста перед Ним розпростертість і водночас якась безстрашність звертатися до Нього на «Ти». Саме це є у Мікеланджело. Dio devotamente... Є серед фрагментів у нього і такий, він майже не піддається перекладу, бо складається тільки з двох слів «Бог» і «благоговійно». Але ймовірно, саме ці два слова, як жодні інші, повно характеризують великого художника і його віру.

Тільки віра допомагає вирватися з безодні відчаю, в яку неминуче зривається мисляча людина, особливо в ті епохи, коли все навкруги так швидко змінюється, і те, що здавалося ще вчора чимось абсолютним, вже сьогодні виявляється спростованим і відкинутим самим життям. Omnia mutantur — в житті змінюється все, причому неймовірно швидко. Самою собою залишається (принаймні повинна залишатися) тільки людина, бо її особисті взаємини з Богом залежать лише від неї самої і від її особистої чесності та відкритості.

Жити важко і часом страшно, а тому тільки молитва і її сила утримують нас, повислих над безоднею. Мікеланджело прекрасно сказав про це у своєму «Страшному суді», коли в нижній частині фрески ліворуч зобразив двох грішників, яких на небо своєю сильною м’язистою рукою безтілесний ангел, немов на канаті, піднімає за чотки, що їх вони міцно тримають в руках.

А звідкись згори з-під самої стелі капели лине сліпуче світло: це в яскравій плямі зримо сяє «Дух у подобі голуба», як сказано в Євангелії від Марка. Однак сьогодні відвідувач Сікстинської капели цього не побачить. Голуб в оригіналі до нас не дійшов. Пам’ять про те, що Мікеланджело зобразив його саме тут, зберіг Марчелло Венусті, який ще за життя Мікеланджело зробив точну копію «Страшного суду», що зберігається нині в музеї Каподімонте в Неаполі.

Опублiковано: № 3 (63) Дата публiкацiї на сайтi: 20 June 2013

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Прорватись до Бога

Прорватись до Бога

Георгій Чистяков
Журнал «Отрок.ua»
Дивовижне відкриття Мікеланджело полягає в тому, що він навчився долати біль, тугу й відчай завдяки своїй не по-людськи важкій праці. Однак це можливо лише в тому випадку, коли віриш у Бога. Якщо з Ним тебе пов’язують абсолютно особисті стосунки. Особиста перед Ним розпростертість і водночас якась безстрашність звертатися до Нього на «Ти». Саме це є у Мікеланджело.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
13:57 18.03.2015 | ира
Для Валентины: С апостола Варфоломея сняли кожу, когда он проповедовал на кресте, поэтому его изображают с его кожей на картинах и на некоторых иконах
09:28 21.06.2013 | валентина
Скажите, пожалуйста, а что значит изображение Святого Варфоломея на картине "Страшного Суда" - Он держит как бы кожу человека и смотрит на Бога?

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: