Пуп землі

Вираз «пуп землі» пояснювати не потрібно. Обдаровуючи когось цим епітетом, ми маємо на увазі, що людина вважає себе центром Всесвіту й вимагає до себе відповідної уваги та ставлення. У психології для такої людини існує не менш промовистий термін — егоцентрик.

Що бачить лялька?

З метою дослідження егоцентризму на практиці зву до кімнати старшу доньку — їй одинадцять років:

— Сашуня, скажи, у тебе є сестра чи брат?

— Звісно, що є, — дивується вона.

— А у твоєї сестри є брат чи сестра? — наступне моє запитання.

Погляд моєї дочки був красномовнішим за будь-яку відповідь. Вона вийшла з кімнати неабияк здивована — чому це їй задають такі безглузді запитання, якщо відповідь очевидна.

Продовжуючи дослідження, кличу молодшу, восьмирічну доньку. Запитання ті ж.

— Так, мамо, в мене є сестра Саша.

— А в твоєї сестри є сестра?

— Немає, — відповідає Маша на ходу, вже вибігаючи з кімнати у своїх важливих справах.

Ось так по-різному виглядає ситуація для двох дівчаток. Звісно, мине ще рік — і Маша відповість на питання так само, як зараз її старша сестра.

Ситуації на зразок цієї створював відомий французький учений у галузі вікової психології та педагогіки Жан Піаже. Саме його дослідження багато в чому дозволяють нам сьогодні розуміти дитячу психологію, вікові кризи та багато що інше. І саме Жану Піаже ми завдячуємо найбільш місткими дослідженнями явища дитячого егоцентризму.

Одна з найяскравіших ілюстрацій на дану тему — приклад «дитина з лялькою». Дитину саджали за дитячий столик, а навпроти неї садовили за стіл ляльку. Потім просили дитину розповісти, що вона бачить зі свого місця. Після того як малюк виконував це завдання, його просили описати, що, на його думку, бачить лялька. Малюк знову починав описувати все те, що він сам бачить зі свого ракурсу.

Егоцентризм — це нездатність стати на місце іншого, побачити ситуацію очима іншої людини, з її позиції. Але в дослідженнях Піаже мова йшла про дитячий егоцентризм. В чому ж ми бачимо необхідність піднімати цю тему тут?

«Він з глузду з’їхав, як він так живе?»; «Якби я був на його місці, я б ніколи так не вчинив»; «Мені б твої проблеми!»; «Ну що ти постійно жалієшся, невже не можна просто жити нормально?»; «Його вчинки неможливо пояснити, їм немає виправдання»... Якщо подібні фрази періодично спливають у вашому повсякденному житті — то не варто думати, що егоцентризм — не ваша тема. Саме егоцентризму ми нерідко «завдячуємо» такими в’їдливими гріхами, як осуд, ревнощі, заздрість, злопам’ятство. Як бачимо з наведених вище висловлювань, людина, що говорить або думає так, упевнена в своїй правоті та об’єктивності.

Етапи зростання

Егоцентризм у дитячому віці закономірний. З моменту, коли малюк упізнає себе у дзеркалі, радіючи своєму відображенню, він, у команді з батьками, вчиться усвідомлювати себе, своє «я». Криза трьох років і неочікувано зухвале «я сам (сама)!» шокує психологічно неосвічених батьків, хоча насправді є абсолютною нормою розвитку. В цьому віці дитина вперше говорить світові «я є», і це надзвичайно важливий етап становлення особистості. Саме це усвідомлення «я є» змушує дитину вірити в те, що вона — центр, причина всього, що існує та відбувається навколо. Цей період багато психологів вважають точкою відліку в розвитку свідомості людини. Але якщо ми говоримо про розвиток, на зміну цьому надважливому періоду має прийти інший. Настає час, коли дитина розуміє, що крім «я є», «інші є» також, хоча й знаходяться в її свідомості на периферії світобудови. Ще пізніше вона буде вчитися розуміти, що ці «інші» також важливі. А потім, уже не дитиною, зробить відкриття: я — один (чи одна) з мільйонів інших людей. Це буде період глибокого особистісного переживання абсурдності й безглуздості життя, але одночасно й нове народження особистості.

Вінцем же особистісного зростання буде момент переживання досвіду «я один з усіх, але я один такий, як є». Це час, коли, незважаючи на видиму абсурдність, людина набуває свого унікального й неповторного смислу. Такий досвід дано пережити не кожному, оскільки за цим стоїть серйозна душевна робота й ряд болісних відкриттів. Треба мати сміливість приймати виклики життя й іти до смислу крізь тривоги й сумніви. Неважливі в цьому питанні й часові рамки. Особистісне зростання, хоча й прив’язане до певних років життя, усе ж більше залежить від внутрішньої роботи. Як свідчать історії життя великих людей, кризу цю можливо подолати лише через духовний досвід. Про це ми нерідко читаємо у святих отців, у яких, поряд зі щонайглибшим смиренням, є почуття глибокої вдячності Богу за право жити й бути Божим дитям, душею, покликаною з небуття.

Приклади егоцентризму ми можемо бачити щодня. Нерідко вони можуть виглядати, як турбота про ближнього. В одному з моїх улюблених житейських анекдотів на цю тему мама кличе сина з двору додому:

— Колю, додому!

— Мам, а що, я хочу їсти чи мені холодно?

Дбайлива мама буде наполегливо «кутати» всю сім’ю, покладаючись на свої уявлення. Їй і на думку не спаде, що відчуття інших можуть відрізнятися, і вона зуміє переконати всіх, що їм холодно або час їсти. Така турбота батьків насправді не дозволяє дитині пережити той найпотрібніший і найважливіший період «я сам», і буває так, що вже доросла людина ніколи не може зрозуміти, чого вона хоче або не хоче.

Як іще може виявлятися егоцентризм у дорослого? Як було сказано вище — осуджування іншої людини — вже суттєва ознака. Всім відомий жарт: «є тільки дві думки — моя і неправильна». Як часто нам здається, що, крім нашої власної правди з того чи іншого приводу, іншої правди немає і бути не може.

Погляд із чужого вікна

У боротьбі з власним «пупізмом» може допомогти завзята праця над собою і наше бажання. Перемогти егоцентризм можна з допомогою психології, оскільки саму цю якість відносять до розряду психологічних, душевних проблем. Спеціалісти значну увагу приділяють тут формуванню в людини такої якості, як емпатія. Відомий американський психолог Карл Роджерс пише: «Бути в стані емпатії означає сприймати внутрішній світ іншого точно, зі збереженням емоційних і смислових відтінків. Нібито стаєш іншим, але без втрати відчуття „нібито“».

Прекрасну ілюстрацію емпатії я одного разу знайшла в книзі сучасного психотерапевта Ірвіна Ялома, який має великий досвід допомоги людям, хворим на смертельні хвороби, та їх рідним і близьким. Ось що він пише:

«Десятки років тому я приймав пацієнтку хвору на рак грудей. В часи своєї молодості вона вела довгу, виснажливу боротьбу зі своїм батьком. Прагнучи примирення, нового свіжого початку в їх стосунках, вона з нетерпінням чекала, коли батько повезе її до коледжу на машині — тоді вона могла б побути з ним наодинці протягом кількох годин. Але так довго очікувана поїздка стала катастрофою: її батько був у своєму репертуарі й довго бурчав з приводу бридкої, закиданої сміттям річечки збоку від дороги. Вона ж, зі свого боку, не бачила ніякого сміття в цьому прекрасному чистому сільському потічку. Вона не знайшла, що відповісти, і врешті, змовкнувши, вони провели залишок дороги, не дивлячись одне на одного.

Пізніше вона їхала цією ж дорогою сама і була вражена, побачивши, що там було дві річки — по одній з кожного боку дороги. „На цей раз я вела машину, — сумно сказала вона, — і річка, яку я бачила з вікна з боку водія, була саме такою гидкою і забрудненою, як її описав мій батько“. Але до того часу, коли вона навчилася бачити світ із вікна свого батька, було надто пізно — той уже помер».

Егоїст чи егоцентрик?

Нерідко егоїзм плутають з егоцентризмом. Точніше, навіть не плутають, а сприймають одне за інше, або ж уважають, що егоцентризм є певною стадією розвитку егоїзму. Насправді це різні речі, і спільний у них лише корінь «его». Егоцентрик у силу зацикленості на власній персоні просто не здатний стати на місце іншого, співчувати й співпереживати. Надто велика концентрація сил та уваги на самому собі не дає можливості розширити свою свідомість і побачити іншого. Якщо ж він і дивиться на іншого, то лише заради власної вигоди, а не тому, що цей інший йому дійсно цікавий. Егоїст же цілком може співчувати й бути схильним до емпатії. Просто перевагу в очах егоїста завжди матиме він сам, його бажання, потреби. Працювати з клієнтом-егоцентриком, ображеним на увесь світ і не здатним помічати нічого, крім своїх проблем, буває непросто. Він схильний в усьому звинувачувати інших, не приймаючи відповідальність на себе. Він осуджує дії інших, але виправдовує ті ж таки вчинки, якщо зробив їх сам. Якщо вказати людині на таке явне протиріччя, можливі два варіанти поведінки. Або ж вона щиро здивується і це відкриття стане поштовхом до того, щоб інакше подивитися на себе та інших, або ж — піде назавжди, ображена на психолога, як раніше була ображеною на весь світ.

«Всякий пред всеми виноват»

Відомі слова Ф. М. Достоєвського прямо стосуються й нашої теми. На перший погляд може здатися, що так може думати лише егоцентрик. Чи не він уважає себе причиною всього, що відбувається? Насправді ж ці слова демонструють прямо протилежну картину. Як ми бачимо з прикладу, наведеного вище, егоцентрик засуджує іншого за те, в чому легко виправдовує себе. Дії, направлені на нас, ми схильні судити своїм власним, «приватним» судом, за своїми мірками справедливості, своїми законами й принципами. Коли ж мова йде про наші власні вчинки — нам властиве самовиправдання. В цьому є логіка. Роблячи певний вчинок, ми керуємось величезною кількістю факторів і можемо легко й просто пояснити, чому вчинили саме так. Значення має все: наше виховання, освіта, наш досвід перемог і поразок, досвід наших батьків, наші вірування, здоров’я, фізичні та матеріальні можливості, словом, усе, з чого складаємося ми самі. Коли ж ми судимо іншу людину, то робимо це, маючи вузький сегмент знань про неї (навіть якщо нам здається, що ми знаємо її, як самого чи саму себе).

Позбавлення від егоцентризму не можливе без намагання зрозуміти, відчути, виправдати іншого. Досягнути цього можна лише відмовившись від шансу на самовиправдання. Вимоги до себе стануть жорсткішими, а вимоги до інших можуть поступово перетворюватися на помилування, милість.

Одного разу на зустріч психологічної групи прийшла одна учасниця. Вона весь час жалілася на чоловіка, його ставлення до неї, поганий характер і звички. Нерідко скарги здавались цілком виправданими, і хтось із учасників підтримував її зітханнями: «Ну й не пощастило ж із чоловіком».

Тоді їй було запропоновано самостійну роботу на півгодини. Їй потрібно було написати біографію чоловіка від його особи, з урахуванням усіх подій із його життя: де народився, хто батьки, як жив у дитинстві, хто виховував, коли пішов навчатися, хто допомагав йому в житті, і так далі до останнього, теперішнього дня. Вже через п’ятнадцять хвилин жінка стала плакати. Закінчивши роботу, вона сказала, що прокурор потрібен не чоловіку, а їй самій, і саме її треба судити. Так на короткий час відмовившись від своїх позицій і згадавши всі обставини життя чоловіка, вона зовсім по-іншому подивилась і на його вчинки, і на їхні стосунки. Замість того щоб виправдовувати його немочі й боротися зі своїми пристрастями, вона робила все навпаки — осуджувала його немочі й виправдовувала свої пристрасті.

Викорінення егоцентризму, як і будь-якої пристрасті, що походить від гордині, вимагає щирого бажання перемогти її. Лише того, що ми її виявимо, — мало, важливо віднайти сили повстати проти себе. Втішає одне: хоча це праця, якій немає кінця, але це й праця, в якій кожна маленька перемога більша за будь-яку з перемог.

Опублiковано: № 3 (63) Дата публiкацiї на сайтi: 03 June 2013

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
18:29 10.06.2013 | blood clot
цікава стаття. ще й з моїм улюбленим анекдотом:)
09:47 04.06.2013 | Галина
Отлично написано!!! Спасибо!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: