Подорож усередину себе

У кожного є досвід утрат і розлук.

Кожен із нас час від часу спить.

Усі ми одного разу болісно попрощалися з дитинством або, якщо дитинство пішло непомітно, з юністю...

Кожна людина багата містичним досвідом. Цей досвід у кожного свій, але разом з тим він — загальнолюдський, оскільки сон, утрати і пам’ять про дитинство властиві всім. Цих діамантових дрібниць вистачає для того, щоб іноді сидіти мовчки, перебирати в голові свої скарби і хотіти лише одного — щоб ніхто не підсів до тебе з розмовами.

Розлука — це вокзал. Звісно, не лише вокзал. Та й сам вокзал — це не лише розлука, але й поспіх, і залишення доглянутого побуту, і самотність посеред багатолюдності. Але варто пошукати очима на вокзалі великого міста, і обов’язково знайдеш пару, над якою кружляє засмучений Ангел і на тлі якої інші люди — ожилі експонати з музею мадам Тюссо. Він не їде на війну, а всього лише на навчання або в дуже коротке й недалеке відрядження. Але нащо вам війна, якщо біль світу і без неї очевидний? Ось Марія Магдалина в Пастернака каже Господу:

...когда я на глазах у всех

С Тобой, как с деревом побег,

Срослась в своїй тоске безмерной.

Якщо є він і вона, і якщо він їде, а вона залишається, то завжди є безмірна нудьга, і розділити їх обох так само боляче, як паросток і дерево. І чоловік для жінки — це господь після Господа, і він для неї виправдання життя. Але гострий і нещадний, як ніж садівника, і такий же металічний і байдужий голос жінки, що оголошує відправлення і прибуття поїздів, розділить їх і розімкне їхні обійми.

Чоловіка завжди чекає попереду щось окрім сім’ї, щось історичне, або псевдо-високе, або зовсім оманливе. І він, скоряючись обставинам, щодня лишає її і пірнає у двері вагона. А вона залишається помирати, хоча ніхто не побачить труп і не викличе «швидку». Якби вона була Дідоною, то на вокзалі запалало б похоронне вогнище, вогонь якого обпікав би слабше, ніж вогонь розлуки.

Вокзальні стіни увібрали цей запах непомітних страждань, як светр чи сорочка вбирають у себе запах власника. І хіба потрібна якась містика, щоб розум дивувався, а серце занило жалістю?

Зовсім інакше буває на маленьких провінційних вокзалах. Там холодні й напівпорожні зали очікування. Там бідне меню в буфеті. Там крісла тверді й незручні. На цих вокзалах також розігруються пристрасті, але цю гру важче уявити і ще важче помітити. Якщо трапиться чекати поїзд у подібному місці, то найкраще, обійнявши дорожню сумку, спати.

Сон. Що це? Де гуляє моя душа, які вітри куйовдять їй волосся, коли тіло безпорадно розпласталося чи, навпаки, згорнулося в позі зародка? Якби сон був простим явищем зі сфери фізіології, хіба Бог являвся б так часто великим людям уві сні?

Ось Яків спить, поклавши камінь під голову, і бачить Ліствицю, що сягає неба.

Ось Йосиф бачить багато снів, через які брати зважуються його згубити. І знову, в землі вигнання, він бачить долі сусідів по камері уві сні, і ці сни збуваються точнісінько. Ось, вийшовши з в’язниці, він рятує Єгипет від голоду, тлумачачи фараонові сни про сім ситих і сім злиденних років.

А ось тезка його, який жив багато років потому і оберігав Пречисту Діву, приймає багаторазово уві сні напоумлення від Ангела. Не бійся прийняти Марію, дружину свою...Устань, візьми Немовля і Матір Його і втікай до Єгипту.

Лише почни перераховувати випадки чудесного напоумлення уві сні, і пальців не вистачить.

Чи значить це, що потрібно читати сонники, чекати нічних відвідин, засинати з бажанням щось побачити? Так, звісно, за умови, що ти — непоправний дурень, і ламаного шеляга не варта твоя примітивна цікавість.

Потрібно просто лягати спати, а вже якщо будеш чистий, як Йосиф Прекрасний, або смиренний, як Йосиф Обручник, то Владика неба і землі скаже тобі щось на вухо, або покаже, що має бути незабаром. А може, і не покаже. Це Його справа. Він — Господь. Ти ж, головне, спи, спи. Без сну можна з глузду з’їхати. А сном можна рятуватися від туги, від душевних перевантажень. Уві сні можна літати, можна побачитися з цікавою людиною, повернутися в дитинство і походити залитими сонцем вулицями, на яких звичайні будинки здаються високими, немов хмарочоси.

Повітря свіже і світ величезний у тій країні, з якої ми вийшли, — у дитинстві. Всі хотіли швидше подорослішати. Усі хлопчики саме через це пробували курити і голитися раніше, ніж на бороді засіється. Усі дівчатка саме через це одягали мамині туфлі і псували помаду, роблячи недоладний, несвоєчасний макіяж. Але потім усі подорослішали, і мало хто цьому дуже зрадів. Коли дитинство відлітає, коли його відхід невблаганний, як втеча Амура з обіймів Психеї, тоді люди плачуть. Вони плачуть на випускному вечорі й потім під час зустрічі сходу сонця. Або вони плачуть опісля. Але кожного разу, плачучи, вони самі не знають, чому з очей тече солона вода, а груди стискаються до болю.

Хіба це не подоба смерті? Тобто чи не є це подобою певного переходу з однієї якості в іншу? Хіба можна не плакати дівчині, коли їй розплітають коси перед першою шлюбною ніччю? І наречений коханий, і день цей жаданий, але плаче, бідна, і не може ні сліз своїх зрозуміти, ні зупинитися.

Добре тому, хто знає, про що мова. Погано тому, хто стрибав у ліжко так сміливо, як стрибають у воду з вишки спортсмени. Причому до всілякого шлюбу, без думки про шлюб, нехтуючи шлюбом за самою його сутністю.

Пам’ять про минуле, перехід з віку у вік, розлуки й зустрічі можливі лише за наявності часу. Час, невидимий, як радіація, пронизує все, і дозиметр для його відліку видно майже у всіх на руках. Водонепроникні, кварцові, протиударні, дорогі й дешеві годинники обхоплюють сотні тисяч зап’ясть. Стрілки годинників дрижать у торгівельних залах, електронні цифри миготять у поїздах і переходах. Але одного разу Ангел, піднявши руку, поклянеться Богом, що часу більше не буде. Це не можна уявити. Це буде початок нового світу, і сам цей початок буде незбагненним.

Я уявляю собі Ангелів, які носять на руках годинники, що не мають стрілок. Годинники без стрілок — це такий влучний образ часу, що припинився, і вічності, яка почалася. Він є у Бергмана в «Суничній галявині».

І я одного разу заснув у паламарці. Недовго спав. Прокинувся і відчув, що повітря інше, простір інший. Вийшов через вівтар на вулицю і раптом з жахом усвідомив, що часу більше немає. Покаятися не можна, змінитися не можна. Стрілок на годиннику немає і нічого не цокає. А навкруги так порожньо, тихо й безповітряно, що рот сам собою розкрився і закричав без звуку. Тут я прокинувся, з криком. Це був сон, гоголівський багатошаровий сон, в якому багато разів прокидаєшся, але виявляється, що продовжуєш спати, тому що прокидаєшся всередині сну.

Я уві сні відчував, що таке «немає часу». Я не з книжок знаю, що людина багатомірна і таємнича. Вона не може «просто» жити. Все, що вона робить, не «просто». І сама вона не проста, але схожа на Іхтіандра, який мав постійно переходити з води на повітря і назад. У нього для цього були і легені, і зябра. А в людини крім кісток і шкіри є совість і пам’ять, є поховальний обряд і надія на майбутнє. Вона сама для себе загадка і може силою розуму і уяви дивитися на себе збоку то з подивом, то з жахом, то з соромом.

Будь-яка з теорій, що замовчує про Бога, не в змозі пояснити, звідки людина взялася, як має жити, і що з нею буде. Лише дивовижна звістка про загадкового і неосяжного Бога здатна покласти на терези з питаннями про людину зрівноважні відповіді. У тій стороні, де живе Таємничий Бог, потрібно шукати відповіді, бо сама людина дивовижна. Невелика подорож усередину себе в будь-який час дасть їй можливість у цьому переконатися.

Опублiковано: № 5 (47) Дата публiкацiї на сайтi: 24 January 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 15 з 15
20:59 31.05.2012 | Юлия
Спасибо Вам за то,что океане современного и жесткого,помогаете удержатся на плаву!!!Храни Вас Господь!
20:58 31.05.2012 | Юлия
Спасибо Вам за то,что океане современного и жесткого,помогаете удержатся на плаву!!!Храни Вас Господь!
12:34 10.07.2011 | Елена
Отец Андрей!
Мой жалкий умишко крепнет и сердце становится поближе к пониманию нашего Бога ото дня ко дню благодаря Вашим статьям, проповедям, отец Андрей.
Не устаю благодарить Бога за это.
Спаси Вас Бог!
16:33 14.06.2011 | Александра
Спасибо! вдруг стало ясно, как многое неважное может быть жизнеутверждающим, и как то, чему мы придаем большее значение, есть на самом деле пустым....
20:17 26.02.2011 | Анна
Спаси Вас Господь! Многоуважаемый отец Андрей!!!! Сердце сжимается, душа трепещет...
14:59 21.02.2011 | Валерий
Cпасибо, отец Андрей, за Ваши, во всех отношениях блестящие, статьи.Уверен, что очень многих они способны направить на путь истинный.
21:19 26.01.2011 | Kseniya
Spasibo!
15:45 26.01.2011 | аня
Андрей Юрьевич,спасибо за понимание. не раз умершая на вокзале
13:26 26.01.2011 | Анна
Спасибо, Вам !
09:08 26.01.2011 | Вячеслав
Слава Богу , что покаяние нам пока ещё оставлено и изменение всё ещё возможно . Благодарим Вас о. Андрей , спаси Господи .
21:24 25.01.2011 | Александр
Спаси вас Господи!!! Очень проникновенно и правильно О.Андрей.
18:10 25.01.2011 | Наталья
Талантливо!
13:33 25.01.2011 | Татьяна
Спаси вас Господи, дорогой батюшка! Я Бога и Вас благодарю за то что Он устроил, а вы помогаете идти ко спасению каждый день в 8-45 моему дорогому мужу Александру.
12:15 25.01.2011 | Ксения
Благодарю БОГА-православные священники наша сила и СПАСЕНИЕ!!!!!!!
20:45 24.01.2011 | Ольга
Всегда с нетерпением жду новых статей отца Андрея.Спасибо Вам!Я только в начале пути,у меня всегда много вопросов по поводу веры, библии.все ответы я нахожу в статьях и книгах отца Андрея.У вас Дар Божий.Спаси Вас Господи

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: