Здавалося б, казки не входять до списку рекомендованої літератури для християн-початківців. Але вкотре перечитуючи «Маленького принца», хочеться порекомендувати книгу саме людям віруючим. Творчість Екзюпері пронизана християнськими ідеями. Ставши православною, я знайшла в його казці ще більше мудрості та краси. Для тих, хто зовсім не знайомий із християнством, ця книга могла б стати хорошим початком.
Мені хотілося б розповісти про те, як змінювалося моє життя, як змінювалась я, крокуючи по життю й тримаючи під пахвою книжку з картинками.
Моє перше знайомство із книгою Екзюпері «Маленький принц» відбулося в сьомому класі. Нас примусили читати цю книгу, як того вимагала шкільна програма. Не пам’ятаю, щоб комусь вона сподобалася. По суті, ми були ще дітьми, але вважали себе «дорослими». Тому несерйозні картинки-начерки не кидали в захват, а викликали незадоволену посмішку марнування часу. Ми дивилися кудись крізь учительку, абсолютно не розуміючи, про яке «створення уз» вона веде мову. Тоді я мріяла скоріше стати дорослою. Стрімко й радісно втрачаючи свою дитячість і заражаючись дорослістю, я вже думала лише про те, що про мене думають люди і як я виглядаю. І плювати мені було на зірке серце і єдину троянду.
Минав час. Безтурботно промінявши своє дитинство на пару дешевих помад і модні джинси, я стала привабливою дівчиною. Друге знайомство із «принцом» сталося на першому курсі факультету іноземних мов. Ставлення до книги змінилося. Тоді ми всі заражалися афоризмами Ларошфуко, ідеями Вольтера й тому подібним. Тоді я вважала себе вже по-справжньому «дорослою» (поверталася додому над ранок), вільною та вірила у гороскопи. Я вважала марнославство своєю величезною чеснотою, і мене дратувала глава, в якій розповідалося про Честолюбця. Я думала, що ніхто не розуміє весь глибинний зміст книги так, як він відкритий мені. Я заучувала глави напам’ять.
Третя зустріч із принцом трапилася рівно за рік. Я досі була студенткою того ж факультету, досі вважала себе найкращою. Як і раніше, була марнославною і не любила главу про Честолюбця. Так само любила Лиса, бо не вміла нікого приручати. Але щось змінилося.
Цим «щось» виявилося моє ставлення до «дорослого» життя. Награвшись в ігри для дорослих, я зрозуміла, як, певно, щасливі діти. Мені остогидло «доросле» життя і люди-гриби, що не нюхали у своєму житті жодної квітки й більше були схожі на п’яниць, які п’ють, аби не бачити себе. Хоча я все ще вірила у гороскопи, була «вільна від упереджень» і вважала гордість найвищою чеснотою, але мені був страшенно цікавим принц. Я не знала, що таке спрага. Але, повіривши принцу, що «вода буває потрібна і серцю», я народила дитину.
Спостерігаючи за зростаючою дочкою, я почала розуміти, що в книзі написано набагато більше, ніж я могла вмістити раніше. Я уже не була вільною, і «узи» стали для мене уже не просто романтикою столітньої давності, а реальністю, між іншим, дуже складною. Кожен день ми з дочкою старанно приручали одне одного, і колір її золотого волосся став для мене найкрасивішим. Встигнувши розчаруватися в гороскопах, я читала главу про Честолюбця і відчувала себе ніяково. І ще кожного разу хотілося переінакшити главу про Короля, щоб йому не було так самотньо жити зі своїм щуром, і до нього на планету прилетів довгожданий підданий, щоб залишитися з ним назавжди і старанно виконувати всі його накази. Тоді, можливо, Король не виглядав би так безглуздо.
Ставши церковною людиною, я вважала за необхідне перечитати «Маленького принца», щоб побачити все новими очима.
Нове бачення було мені забезпечене! Наприклад, глава про баобаби на початку книги. Раніше вона не була мені цікавою, але я весь час намагалася затриматися на сенсі метафори, що утікав від мене. Коли я стала ходити до церкви і дізналася, що таке гріх, то зрозуміла, про що говорить письменник. Баобаб — це гріх. Зараз мені зрозуміло, чому сенс «утікав». Адже у моєму лексиконі просто не було цього слова, а розуміння його значення — тим більше. Гріхом було для мене не слідувати своїм «хочу». Автор розповідав нам про те, як маленький ніжний паросток — гріх, який не вирвали вчасно, — зростає і міцніє, кам’яніє і розриває душу на шматки, позбавляючи її можливості виростити щось живе.
«На планеті Маленького принца, як і на всіх інших планетах, росли трава і бур’ян. Отож є там добре насіння доброго, корисного зілля і погане насіння поганого зілля, бур’яну. Але насіння невидиме. Воно спить, сховане в землі, аж поки якійсь насінині заманеться прокинутись. Тоді воно потягається і спершу несміливо пускає до сонця паросток — безневинну чарівну муравочку. Якщо це редиска або рожа, нехай собі здорові ростуть. А коли це якийсь бур’ян, треба його одразу, як тільки розпізнаєш пагін, виполоти з корінням. Ну, а на планеті Маленького принца було жахливе насіння... Це насіння баобабів. Земля на планеті була вражена тим насінням. А баобаб — така рослина, що коли не розпізнаєш її вчасно, то вже ніколи не позбудешся. Він захарастить цілу планету. Він прониже її своїм корінням. А якщо планета дуже маленька, а баобабів забагато, вони роздеруть її на клапті».
Святим Отцям удалося вирвати насіння баобаба-гріха зі своєї душі. Нам же доводиться вести щоденний огляд своєї душі й виривати паростки баобабів Таїнством покаяння. Інакше — прогноз невтішний. Не вирваний вчасно паросток перетворюється на монолітне дерево гріха, яке, затуляючи собою світло, прирікає душу на смерть. Тому дозволю собі слідом за автором вигукнути: «Люди, стережіться баобабів!!!» І не забувайте прекрасну пораду Маленького принца:
«— Є такий закон, — сказав мені згодом Маленький принц. — Причепурився сам уранці, причепури гарненько і свою планету».
Я мимоволі порівнюю це з ранковою молитвою. Щоранку, глибоко заглядаючи у своє серце, ми повинні пам’ятати про необхідність «прибрати свою планету» — свою душу.
Можна нескінченно говорити про мудрість кожної глави казки — і забути про головне. І це головне повною мірою відкрилося мені саме тоді , коли я стала православною. Слова Спасителя «будьте як діти» мені немов здалися знайомими. Християнські ідеї дитячої чистоти, відкритості та покірливості яскраво відображені у характері Маленького принца. «Будьте як діти» — психологам, навіть дуже далеким від християнства, ця фраза цілком зрозуміла. Справа у тому, що до семи років дитяча свідомість не здатна розділяти себе і світ. Я — це весь світ, а весь світ — це я. Дитяча свідомість не обмежена й експресивна, вона вміщає в собі абсолютно все. Життя, як ціле яблуко, прекрасне у своїй неподільності й простоті. Тому необхідно пам’ятати, що, ображаючи дитину, ми ображаємо світ; даруючи їй радість — ми розмальовуємо світ у тисячі кольорів.
Часто можна почути про «трагедію» Маленького принца. Мовляв, скоро він стане дорослим, його існування приречене на повторення всього побаченого на різних планетах. Я з цим абсолютно не згодна. Трагедію Маленького принца я бачу не в його дорослішанні. Маленький принц — це спосіб життя, його філософія. Він не стане дорослим. Трагедія принца в тому, що він добровільно прирік себе на самотність у натовпі, у тому, що йому не знайти собі подібних у пустелі буття. Це добровільно обрана самотність білої ворони. У нього є тільки Любов. Більше йому нічого не світить.
Наостанок мені хотілося б трошки торкнутися творчості Екзюпері. Усі його твори змогли уміститися в одній книзі. «Шукайте мене у моїй творчості», — сказав письменник. Може, комусь здадуться нудними автобіографічні нариси військового пілота. З такою думкою і я починала читати «Нічний політ». Але уже з перших сторінок на мене повіяло не так пригодами льотчика, скільки нескінченними ідеями добра й любові. Не любові-пристрасті, не любові-захоплення, не любові-дружби і навіть не любові-ідеалу. Я довго намагалася знайти визначення любові Екзюпері. Не знайшла нічого більш відповідного, ніж визначення з тлумачного словника Ожегова. «Любов — це почуття глибокої самовідданої прихильності». Прихильності прирученого Лиса — до принца або любові принца — до Троянди.
Я люблю «Маленького принца» за невичерпну ідею любові. Прислухаюся до дітей, намагаючись осягнути їхній світ і прийняти його як єдино можливий. Хочу навчитися дивитись на світ, як колись уже дивилася на нього в дитинстві. Щоби знову розуміти: пустеля прекрасна тим, що у ній ховаються джерела.