Шляхи паризького богослов’я

Архімандрит Кіпріан (Керн)

Восени 1922 року вiд пристанi Васильєвського острова в Петербурзi вiдпливли два нiмецькi лайнери. Вони везли безцiнний «вантаж» — пасажирiв, чиї iмена були гордiстю й славою росiйської культури й науки. Їх вигнала країна, яку вони любили i якiй вiддано служили. Кiнцевим пунктом цiєї морської подорожi був порт мiста Штеттин — а в подальшому на бiльшiсть iз них очiкувала повна невiдомiсть.

Притулком для багатьох вигнанцiв стала Францiя. На французькiй землi їхньою працею було збережено й примножено все найцiннiше, вивезене з батькiвщини.

Те видання Льва Толстого, за яким я читав «Війну і мир», значною мірою складалося з французького тексту. Усі розмови в салоні мадам Шерер, листування головних героїв, репліки в діалогах у тому пам’ятному для мене виданні подавалися так, як вони вимовлялися — мовою енциклопедистів і тодішніх салонних дотепників. Що вдієш, французька культура зображуваних Толстим часів реально володіла думками представників російського дворянства. Потім буде подібне захоплення німецьким ідеалізмом та англійською політекономією. А тоді навіть про такі питомо російські душі, як пушкінська Тетяна, можна було сказали лише ось так:

Она по-русски плохо знала,
Журналов наших не читала
И изъяснялася с трудом
На языке своем родном.
Итак, писала по-французски...

Протопресвітер Олександр Шмеман

Причому не лише інтимна лірика послуговувалася мовою вже проспіваної «Марсельєзи». Імператор Олександр, який пережив містичне осяяння в дні наполеонівського нашестя і відчув на собі руку Провидіння, читав Євангеліє теж цією мовою. Чи варто дивуватися, що після остаточного приходу до влади більшовиків саме в Парижі, а не в Мадриді й не в Стокгольмі, опинилася найбільша громада російської еміграції. Подібне тягнеться до подібного, і внаслідок тих самих законів хвилі емігрантів, що виникли пізніше, опинялися у США саме тому, що слухали рок-н-рол і читали Гемінґвея, тобто перебували під впливом англомовної культури.

Російських емігрантів було багато не тільки у Франції. Вони були у багатьох країнах Латинської Америки, у Німеччині, Англії, країнах Північної Європи. Але цікава деталь — ніде, крім Парижа, не виникла серйозна російська богословська школа. І це при тому, що за французькою культурою утвердилося стійке реноме культури легкої, поверхової, яка ні до чого в духовному відношенні не зобов’язує. Це нав’язане кліше є вкрай несправедливим. Французька культура в кращих своїх виявах живиться християнським корінням, і коріння це часом дуже глибоке. Але цілі покоління хлєстакових вчили французьку мову для того, щоб писати любовні записки, а не читати, скажімо, Расіна, і найбільшим виявом французької культури вважали явища, подібні до кабаре «Мулен Руж». Ці люди мріяли про Париж у своїх маєтках, а опинившись у Парижі, ганьбили ім’я російської людини, як сучасні мажори в Куршевелі. Але в 20 му столітті, опинившись у Парижі не на відпочинку, а у вигнанні, росіяни змогли самоорганізуватись і створили богословську школу, вплив якої виходить далеко за межі означених місця і часу.

Загалом емігрантам куди більше властиво пиячити, «зітхати» й «згадувати», аніж активно впливати на життя. Ті люди, чиї імена ми згадаємо, менше за все були схожі на розкидані бурею уламки Старого світу. Вони думали, боролися, запалювали своїм прикладом інших, творили майбутнє.

Імена...

Протоієрей Георгій Флоровський

Окремо вони вирізьблені на надгробках і видрукувані на обкладинках книг. Зібрані ж разом, вони становлять собою солідний синодик. Ці люди думали й писали, страждали й молилися. Написане ними вимагає уважного прочитання. Спільне для всіх запитання — що ж сталося з нами й усією країною? — мучило їх усіх. Наступне запитання породжувалося першим: навіщо все це відбулося? Чого від нас хоче Бог, якщо Він править історією? Подібно до полонених ізраїльтян, вони мали не зневіритися у вітчизняній релігії, а ще дужче утвердитися в ній і проповідувати в нових умовах і несподіваним слухачам саме її.

Такі люди, як Георгій Федотов, Костянтин Мочульський, Іван Концевич вдивлялись у вітчизняну історію та культуру, шукаючи в ній відповіді на питання сучасності, складаючи мозаїчний образ російської православної релігійності.

Інші — продовжували оригінальне буття релігійно-філософської російської думки, що яскраво спалахнула в Росії незадовго до катастрофи. Це, наприклад, Семен Франк і Лев Шестов. З ними можна не погоджуватися, але їх варто прочитати.

Антон Карташев

Ґрунтовне вивчення отців Церкви почав протоієрей Георгій Флоровський. Його «Шляхи російського богослов’я» — це інтегральний підручник російської духовної історії, обов’язковий для читання будь-якому священику, будь-якій освіченій людині. Флоровський особливо важливий для тих, хто любить вихвалятися отцями і посилатися на отців, самих отців серйозно при цьому не читаючи, та й не бажаючи читати. Подібно до великого Хом’якова, Флоровський один із небагатьох людей, які завжди жили Церквою і ніколи не поривали з нею. Більшість же освічених людей обрали шлях відходу від Церкви — і потім болісного повернення до неї.

Протопресвітер Николай Афанасьєв починає те, що згодом продовжить отець Александр Шмеман і що краще за все передається виразом «літургійне відродження». Це, по суті, не що інше як звернення всієї уваги, усієї любові й усього розуму до Святая Святих Церкви, до її серця — Євхаристії. Це з’ясування зв’язку Церкви як Тіла Христового — з Тілом Христовим як головними церковним Таїнством. З’ясування зв’язку, що є тотожністю.

Протоієрей Сергій Булгаков

Ще був отець Сергій Булгаков зі своїм сумнівним софіанством, Антон Карташов з лекціями про стародавню Церкву, що читалися, як детектив, ерудит Василь Зеньковський і багато інших. Був Бердяєв, який ні до кого не приєднувався, тримався осібно, але він знаний в усьому світі. Був архімандрит Кіпріан (Керн), чиї лекції з літературного богослов’я відомі багатьом семінаристам. Взагалі було так багато всього й усіх, що докладне знайомство з цими особами та їхніми працями обіцяє бути як захопливим, так і непростим.

У точній відповідності з родовими недугами інтелігенції, як ми вже сказали вище, велика кількість богословів-емігрантів пережила свого часу відхід від Церкви. Зате потім, повернувшись, вони принесли з собою здатність глибоко розуміти й аналізувати сучасні спокуси. Той самий Сергій Булгаков, який віддав данину захопленню марксизмом, згодом багато розмірковував про богослов’я господарювання. Досі цей бік життя не висвітлений православною думкою. Ми звично повторюємо святоотецьку догматику, але в практичному житті плазуємо перед капіталістичною етикою. І що катастрофічно — навіть не звертаємо увагу на цю потворну невідповідність. «Господарське життя, життя промислове й фінансове тече своєю чергою, а Церква навіть не думає впливати на нього», — повторював за Булгаковим Зеньковський. Якщо ми не зможемо підхопити естафету розумної творчості, то хоча б знімемо капелюхи перед пам’яттю людей, які ставили такі сучасні й точні діагнози епосі.

Паризьких богословів у нас знають не всі. А з тих, хто знає, — не всі люблять. Більше того, їх «підозрюють». Хоча чого-чого, а зловмисності й підступності у цих богословів-утікачів не було ні на копійку. Їм докоряють, що їхнє богослов’я або новаторствує у галузях до того невідомих, або небезпечно змішується зі сміливим духом філософського пошуку. Що відповімо на це? Відповімо, що названі люди займалися тим, чим на батьківщині, з якої їх вигнали, ніхто дуже довго не мав можливості займатися. На батьківщині російській душі з усіх варіантів духовного життя був залишений і нав’язаний лише один — страждання. А богослов’я, навчання, пошук і роздуми, що, немов хліб та повітря, потрібні будь-якому народові, продовжилися у вигнанні. Вони продовжилися як частина спільної справи; аби тим, хто виживе після вогненних випробувань, можна було взяти до рук сучасну православну книгу російською мовою. Вже одна ця думка гасить роздратування і кличе до близького знайомства.

Микола Бердяєв

Крім того, ці люди не чекали канонізації і не мріяли про бронзу пам’ятників. Вони розуміли, що життя, яке з’їхало з глузду і вискочило з колії, ставить безліч злободенних питань, на які слід дати адекватну і своєчасну відповідь. Вони із запізненням розуміли, що катастрофа, яка сталася на батьківщині, є, значною мірою, саме наслідком того, що пекучі питання, котрі раніше виникали, не отримували вчасно відповідей, і що багато хто з людей, які покликані були ці відповіді давати, з роботою своєю не впорались. Паризьких філософів і богословів тому зовсім не слід масово канонізовувати і благоговійно тремтіти над кожним написаним ними рядком. Але їх зовсім не потрібно й піддавати анафемі, підозрюючи в усіх смертельних гріхах на чолі з масонством.

Вслухаймося лише в перелік тем, які поглинали їхню увагу: духовна історія вітчизни; історичний шлях Вселенського Православ’я; богослов’я отців і вчителів Церкви та літургійне життя, що відповідає богослов’ю отців. Таж важливішого за названі теми нічого немає! І, крім того, у двохсотлітній період від Петра до Леніна богословська думка в Росії ці теми творчо не вивчала, задовольняючись готовими навчальними посібниками протестантів і католиків. Тому до «російських парижан» першої хвилі еміграції, до цих людей, які бачили наяву паризьку бруківку, а уві сні — білі берези на фоні синього неба, слід ставитися і з розумінням, і з повагою. Любити не примусиш, але не можна ні відмахуватися, ні повз них проходити.

Одна історична деталь.

У 1922 році, коли, за словами Троцького, «розстріляти немає за що, а терпіти неможливо», радянська влада вислала з країни небажаних їй гуманітаріїв. Серед них були отець Сергій Булгаков, Карсавін, Лосський, Франк, Бердяєв, тобто саме ті, хто нас цікавить — майбутні «паризькі» богослови та філософи. Один із них, Николай Бердяєв, перед вигнанням пішов попрощатися з отцем Алексієм Мечевим, парафіянином храму якого був. Бердяєв зовсім не належав до кришталевих виразників православної філософії. У своїй творчості він яскравий, несподіваний, глибокий. Але він відкритий до критики, далекий від непогрішимості й часто критики вартий. Тим часом отець Алексій визнавався святим і ще за життя був всенародним улюбленцем. Ставлення московського батюшки, цього «другого Іоанна Кронштадського», до відомого й гнаного філософа може бути певним еталоном ставлення до всього означеного явища. Так от Бердяєв згадував, що старець піднявся йому назустріч «весь у білому», «немов осяяний промінням світла». Тоді як філософ ніяковів у чеканні від’їзду і був стурбований, праведний священик сказав йому: «Ви повин­ні їхати. Ваше слово має почути Захід».

Що ж, залишається ще додати тільки одне. На Заході хто хотів, той почув російську релігійну думку у вигнанні. Цю думку тепер слід почути й пропустити крізь горнило вивчення на батьківщині, на Сході. Тим більше, що заради батьківщини ця думка звучала, й одночасна любов до істини і до батьківщини надавала їй руху.

Продовження теми: Философия начинается с вопросов.

Опублiковано: № 3 (57) Дата публiкацiї на сайтi: 22 May 2012

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 13 з 13
12:49 31.10.2013 | Валентин
"Николай Бердяев (1874-1949) ни в какое нормальное время не считался бы православным христианином. Его можно было бы охарактеризовать как гностика-гуманиста, философа, черпавшего свое вдохновение скорее от западных сектантов и "мистиков", чем из православных источников. То, что его до сих пор называют в некоторых православных кругах "православным философом" и даже "богословом" - всего лишь печальное следствие религиозного невежества нашего времени." Иеромонах Серафим Роуз. Православие и религия будущего.
01:30 28.07.2012 | Дмитрий Хорин
Конечно, много в книгах "Парижских богословов" неприемлемого. Но, сколько людей они привели и удержали в Церкви. Как пламенна была их вера и интерес к богословию? Необходимо отцеживать все лишнее и относится с большим уважением к этим людям. Можно, даже, любить их.
Спасибо о. Андрею за статью.
15:28 24.06.2012 | Карпенко Андрей
Не отказываясь от своего мнения по существу, прошу прощения у о.Андрея за грубость. Помолитесь за меня.
08:15 30.05.2012 | blood clot
дорогая Фотиния, а Вы не думали, что некоторых людей именно эти авторы приводят к Церкви??
если что-то читаешь, не обязательно беззаветно верить каждому слову.
12:51 28.05.2012 | Фотиния
Согласна с Сергием: вникать в этот "винегрет" нельзя ни в коем случае. Пока господа Шмеманы и Керны исподтишка пытаются либерализировать церковную жизнь, у нас было и остается слово святителя Игнатия Брянчанинова: "Не играйте вашим спасением, не играйте! Иначе будете вечно плакать. Займитесь чтением Нового Завета и Святых Отцов Православной Церкви...изучите в Святых Отцах Православной Церкви, как правильно понимать Писание, какое жительство, какие мысли и чувствования приличествуют христианину".
21:06 24.05.2012 | Поговорим о Правослвии
Наш Блог "Поговорим о православии" в Париже перевел и поместил статью о том как фоанцузский дипломат стал Православным дьяконом. Спасибо за интересный текст
Модераторы Блога, официального сайта РПЦ во Франции
L’histoire d’un diplomate français devenu diacre orthodoxe

http://www.egliserusse.eu/blogdiscussion/L-histoire-d-un-diplomate-francais-devenu-diac[..] Перешлите это дьякону

Коментар:
Спасибо! Переслали.

10:35 24.05.2012 | Николай
Спаси Бог, о.Андрей за интересную статью.
23:57 23.05.2012 | Карпенко Андрей
Простите, но иначе, чем словом "конъюнктурщина", это назвать нельзя. Ложь, "сляпанная" по всем правилам либеральной журналистики. Правда, я считаю, -у блаженной памяти батюшки Даниила Сысоева в статье "Парижское богословие и
неообновленчество".
16:46 23.05.2012 | blood clot
сухувато.
але дякую за статтю!
12:37 23.05.2012 | Сергий
Христос Воскресе!
О.Андрей извините , вы что советуете читать весь этот духовный «винегрет»?
Как вы пишите «Вообще было так много всего и всех, что подробное знакомство с этими лицами и их трудами обещает быть сколь увлекательным, столь и непростым» и было столь вредным и разрушительным для души. Еще раз простите за прямоту.
12:29 23.05.2012 | Анна
Спасибо!
09:37 23.05.2012 | Ярослав
Каков смысл написания этой статьи?
20:10 22.05.2012 | Светлана
Аминь. Спасибо.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: