Рідна наша печера

Історія людства починалася в природних печерах. І головні події історії цього світу теж пов’язані з печерами. Спелеолог іде в печеру саме для того, щоб донести її дух до наземного світу. Щоб у своїй душі, у своїх наукових працях, у своїх розповідях і фотографіях передати хоча б часточку цього таємного світу, цього прекрасного зачарованого царства.

Дзвінкий сплеск у підземній водоймі. Примарні відблиски кристалів у мерехтливому світлі карбідки. Шелест камінчика, що його кинуто в новознайдену ледь помітну «діру в землі». Все це спелеологія.

Вслухайтеся в округлий початок цього слова. І перед вашими очима постануть напливні форми на стінах печер. Вслухайтеся в жорсткувате закінчення цього слова, і ви побачите вістря сталактитів і сталагмітів. Ландшафт, насичений печерами, називається карст — і звучання цього слова теж прекрасно передає поборознену землю, вирви та кам’янисті виходи.

З кожним роком «печерної братії» — спелеологів — стає все більше й більше. Правда, нинішня печерна людина не носить звіриних шкур і не ходить зі списом на мамонтів. У неї на голові каска з карбідною свічечкою. Її тіло оперезане хитросплетінням ремінців і металевих пристосувань. Завдяки всьому цьому спелеолог перетворюється в одне ціле з вертикально навішеним канатом, яким запросто пересувається вгору-вниз — немов павук на своїй павутині.

Будь-яка польова діяльність — сторазове зміцнення дружби між людьми. Але проходження печер, цей шлях, «небезпечний, наче військова стежка», особливо зближає соратників. Уся група спускається у вузький хід однією й тією ж мотузкою; карбідка світить лише на кілька метрів навколо тебе... Ось чому той, хто йде попереду, обов’язково окликає та допомагає порадами тому, хто іде позаду. І це є причиною того, що кожен дослідник печер знає особливі команди-паролі, які закликають до негайних дій. Скажімо, якщо спелеолог бачить, що падає будь-який предмет, він одразу має крикнути: «Камінь!» (щоб ті, хто нижче, встигли приготуватися). А спелеолог, який звільнив ділянку мотузки обов’язково гукає нагору: «вільно!» — і лише тоді продовжують шлях ті, хто спускаються. Не дивно, що виник жарт про те, чим відрізняється несправжній спелеолог від справжнього. Несправжній спелеолог, коли зірветься з мотузки, буде, найімовірніше, кричати: «Ой! Мама! Поможіть!». А ось справжній спелеолог, коли зірветься, спершу гукне вниз: «камінь!» (попередить, що падає важке тіло), а потім повідомить тим, хто стоїть вгорі на мотузці: «вільно!».

Жарти жартами, але турбота про соратників для спелеолога справді над усе.

У кожній печері людину відвідує двоїсте відчуття. З одного боку, печера — немов би в’язниця, темниця. Її склепіння на час приховують від нас світло світу. З іншого боку, у печері тебе раптом проймає відчуття рідного, родимого світу. Наче ти втамував якийсь голод, наче знайшов щось, чого тобі не вистачало.

Ще б пак, адже всі ми починали своє життя у печері материнської утроби. І ще неспроста слов’янські слова печера (печера) та піч (пещь) — спільнокореневі. Піч, вона ж годувальниця, з печери печі отримували харчування тисячі поколінь наших пращурів.

Інше відчуття, котре виникає у печері, — що у ній зберігаються скарби. Можливо навіть незліченні. У більшості піратських історій надзвичайні багатства були заховані в печерах. І в казках «Тисячі й однієї ночі» місцем схову коштовностей часто були печери. Причому, вхід у них відкривався чарівним словом «сезам!» — тобто камінь печери розуміє людську мову!

Історія людства починалася в природних печерах. І головні події історії цього світу теж пов’язані з печерами — Різдво Христове відбулося в печері Віфлеємській; а Воскресіння Його пов’язане з печерою Гробу Господнього. Перші християнські громади ховалися в печерах-катакомбах. Перші християнські обителі були переважно печерними. Та й згодом найславніші монастирі Русі починалися з печерних келій. А напівкруглі апсиди всіх православних церков символічно виражають печеру Віфлеємську.

За всіх часів печери рятували від різних загроз цього світу. Наприклад, без катакомб Одеси та Керчі неможливо уявити партизанський рух часів Великої Вітчизняної війни.

Але печера ще й двигун прогресу. Без рукотворних печер — шахт і штолень — не було б вугілля та інших корисних копалин. А значить, не було б і бурхливого промислового розвитку людства. Без транспортних печер — ліній метро і підземних переходів — зупинилося б життя в більшості мегаполісів світу. Та що казати, навіть рок-музика вийшла з «Печери». Напевно, неспроста саме так називався ліверпульський клуб, у якому починалася кар’єра «Бітлз».

Одним словом, всі ми родом з печери й завдяки печерам живемо.

Про людину нетовариську іноді можна почути, що вона «сховалася у своїй печері», що вона «пішла у свою печеру і не повернулася». Це однобічне розуміння печери як в’язниці спелеологу зовсім не близьке. Адже спелеолог іде в печеру саме для того, щоб донести її дух до наземного світу. Щоб у своїй душі, у своїх наукових працях, у своїх розповідях і фотографіях передати хоча б часточку цього таємного світу, цього прекрасного зачарованого царства, цього універсального світового символу, що називається печера, cave, сaverne, коба, jaskinia, grott, σπήλаιον.

Опублiковано: № 2 (13) Дата публiкацiї на сайтi: 10 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: