Родич

Мої російські предки колись потрапили до Америки з Харбіна, проте я народилася вже тут. Моїм найріднішим і найулюбленішим містом було Сан-Франциско. Я глибоко переконана, що кращого місця на землі просто не існує.

Своїм друзям з інших міст я показувала «Золоті ворота» й «Окленд» — наші відомі мости. Ми каталися у цікавих вагончиках канатної дороги й задерши голову, витріщалися на хмарочоси. Ганяли альбатросів на острові тюрми-музею Алькатрас. Після цього я вела їх до себе додому на 43-ю вулицю поряд із Тихим океаном і величним зеленим парком. Мої гості збирали стиглі каліфорнійські груші в моєму садочку, дивуючись великій кількості пташок колібрі. На ніч я радила гостям: «Не зачиняйте вікна. Бачили, скільки тут у горах росте евкаліптів? У нас найчистіше та найздоровіше повітря в світі».

Особливим предметом моєї гордості був наш православний собор на честь ікони Пресвятої Богородиці «Усіх скорботних Радість». Ми з моєю маленькою донечкою частенько бували в ньому. Я все думала: скоріше б вона підростала, щоб учитися в місцевій православній гімназії.

Лише одна обставина бентежила мене в нашому соборі. Після молебню з акафістом відкривали раку з мощами святителя Іоанна Шанхайського і Сан-Франциського. Люди з розчуленням та благоговінням прикладалися до святого, а я швиденько відходила до свічного кіоску, тягнучи за собою дитину. Я просто не могла себе змусити цілувати чорні руки померлої людини!

Мені розповідали, що це великий святий, святитель російського зарубіжжя, чудотворець. Я все це розуміла, проте серце не сприймало кривеньку людину на іконах. От чому він був такий негарний з вигляду? Окуляри носив!

Я мало не провалилася під землю, коли отець Павло зробив мені зауваження: «Що ж це ви від святих мощей відвертаєтеся? Це не по-православному». Було соромно, але я нічого не могла з собою вдіяти.

Напевно, для мого напоумлення і прийшло до нас велике горе. Моя донечка серйозно захворіла. Її стан погіршувався. У лікарні запропонували операцію, інакше могло трапитися найгірше. Я вагалася і впала у зневір’я: що робити?

Мене втішали наші парафіяни. «У нас у соборі чудотворець лежить. Просіть у нього молитов за дівчинку». Різні випадки розповідали.

... Хлопчика Микиту збив автобус у далекій Німеччині. У нього була тяжка травма мозку, і лікарі були одностайні: не виживе! Батьки намащували хвору голівку олією, освяченою на мощах святителя Іоанна Шанхайського, і молилися до нього. І не лише вижив Микитка, але й почав швидко одужувати.

...Дорослий чоловік помирав від церебральної кровотечі. Лежав під кисневою маскою і чекав смерті. Поклали йому ікону владики Іоанна на ліжко. Хворий не тільки вийшов з коми, але й повністю одужав.

...Одного військового спіткало нещастя: до зорового тракту, який веде у мозок, потрапила рідкісна інфекція. Для одужання потрібна була термінова й дуже складна операція. Та коли священик помазав хворе око цілющою олією від мощей святого архієрея, інфекція повністю зникла.

Я вже давно подолала почуття бридливості заради моєї донечки, та сумніви були, чи вибачить мені святий Іоанн?

Одного разу ввечері подзвонив лікар: «Вірогідність залишитися в живих у вашої дитини дуже мала — 10%. Погоджуйтеся на операцію — або готуйтеся до найгіршого». Насправді лікарі вважали, що шансів взагалі немає, лише хотіли дати матері останню надію.

Моя дівчинка вже ледь розплющувала повіки. Я залишила іконку святителя Іоанна біля неї на тумбочці, підписала всі необхідні папери й побігла до банку за грошима.

Операцію призначили на 8 годину ранку. У цей час я вже поливала сльозами раку зі святими мощами святителя Іоанна, цілувала його нетлінні руки.

Пройшла година, друга, третя. Вже з останніх сил молила я святого допомогти моїй донечці. Нарешті мене підняли за руки й повідомили, що дзвонили з лікарні.

Я помчала вулицями Сан-Франциско у своєму автомобілі, продовжуючи молити святих, Богородицю, Господа.

В очах лікаря я відразу помітила деякий подив:

— Знаєте, операція пройшла просто чудово. Ваша дитина обов’язково видужає. Тільки будь ласка, скажіть вашому родичеві, щоб не заходив до операційної і не заважав нам. І хто його тільки впустив?

— Якому родичеві? У нас немає тут родичів.

— Та тому, що на фотографії, яка біля вашої дівчинки стоїть.

Я одразу згадала про ікону святителя Іоанна на тумбочці — і знову вмилася сльозами. Сльозами радості.

Записав ігумен Варсонофій (Подима)

Опублiковано: № 4 (46) Дата публiкацiї на сайтi: 01 November 2010

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
10:38 21.11.2010 | Анатолий
Я также чудесным образом был спасен. Вместе с сыном. Слава Богу!
10:33 03.11.2010 | oksana
На сколько черствые наши сердца! Если для нашего вразумления Господь попускает такие испытания.Я вот также стояла обливаясь слезами у могилы матушки Алипии в Киеве, когда моя двух летняя дочь утонула в бассейне. Мужа гнали из реанимации. Мол, шансов нет. А все оказалось, слава Богу!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: