Більшість православних читачів уже знайома з новим жанром — православним фентезі — завдяки творам Юлії Вознесенської («Шлях Касандри», «Паломництво Ланселота», «Юліанна» та ін.). Переймаючись захоплюючим сюжетом, співчуваючи героям, читач раптом помічає, як автор ставить його перед найбільш важливими, найбільш хвилюючими питаннями буття.

У дні Великого посту ми пропонуємо читачу прислухатись до бесіди Анни, героїні «Моїх посмертних пригод», з її Ангелом Охоронцем. Хоча митарства душі вже позаду, доля Анни у вічності ще не визначена...

Багато прекрасних місць ми відвідали з Охоронцем, але майже завжди наші небесні прогулянки завершувалися тим, що ми вибирали тихий куточок на природі та сідали порозмовляти. Безперервно ми перетрушували та переглядали моє життя, і він намагався мені пояснити, що я не так робила, чим грішила і як повинна була будувати своє життя, щоб уникнути гріхів і врятувати свою душу. Переважно я з ним погоджувалась: і як мені було не погоджуватися після моїх поневірянь на митарствах! Але інколи наші розмови перетворювались на дискусії.

— От ви стверджуєте, що Бог милосердний до грішників, — починала я, — а ще доводите, що Він зовсім не обмежує мою свободу. Але Бог не хоче, щоб я грішила, так? І тим самим Він уже обмежує моє право вільно розпоряджатися своєю долею.

— Ні, насправді Бог ні в чому тебе не обмежує. Він хоче, щоб ти сама себе обмежила. Він любить тебе і чекає, що ти зробиш це з любові до Нього.

— Чому ж Він не скаже про це відкрито?

— Він сказав про це абсолютно відверто. Адже ти читала Євангеліє?

— Звичайно, і була вражена ним.

— Що саме тебе вразило?

— Краса віршів. Воно написано таким «верлібром»!

— О Господи! — Ангел сплеснув і руками, і крилами. — І тобі ніколи не спадало на думку, що Євангеліє — це блага звістка, звернена безпосередньо до тебе? В ньому цілком зрозуміло викладено умови спасіння твоєї душі — ти не помітила?

— Ні. Які ж це умови?

— Повне дотримання заповідей Христа.

— Щось таке промайнуло в голові, я навіть спробувала уявити собі, що буде зі мною, якщо я почну жити за заповідями.

— І що ти собі уявила?

— Що я перестану бути сама собою, втрачу індивідуальність і навіть можу перетворитися на ханжу і лицемірку. Я одразу ж відкинула цю думку.

— І втратила шанс почати справу свого спасіння.

— Ти знаєш, якби я могла повернутися до того життя, я би тоді багато дечого переглянула. Але що тепер шкодувати?

— Справді, безглуздо шкодувати за втраченим. Але милосердя Боже не знає меж.

— А якщо так, то Бог тим більше мусить взяти до уваги й обставини, які виправдовують мене: хіба Він не знає, в якому середовищі я виросла?

— Ви так турбуєтесь про свою особисту незалежність, та тільки мова зайде про особисту відповідальність, як починається: середа, четвер, п’ятниця... А важливе лише Воскресіння! Зрозумій, що Він для твого — саме твого! — спасіння зійшов на Землю. Взяв усі ваші гріхи на себе, був за них розіп’ятий і воскрес. В цьому твоє особисте спасіння.

— Хіба не ви з Дідом урятували мене на митарствах?

— Дід зміг протягнути тебе через них тільки тому, що ти йому повірила і звернулася до нього за спасінням. Якби ти за секунду до смерті з такою ж вірою та любов’ю кинулась до Бога, ти була б урятована для вічного життя.

— Але тепер, коли майже все стало мені зрозумілим, чому Бог хоче розлучити мене з моїми близькими? Невже Йому шкода виділити мені куточок у Долині? Адже я не рвусь на сьоме небо, не прагну якогось вищого духовного вдосконалення, — мені б пожити спокійно тут, край Раю?

— Це ти зараз так говориш. Ти любиш свою сім’ю, а не Бога. А без любові до Бога ти не зможеш жити в світі Його любові. Зараз тебе живлять і тримають у Благодаті любов і молитва Діда і всієї сім’ї. Але вони не можуть бути твоїми донорами цілу Вічність. Варто їм зменшити свою увагу до тебе, і всі попередні пристрасті, що були з тобою за життя, оживуть в тобі та почнуть діяти. Рай буде видаватись тобі прісним і нудним, і ти не зможеш із цим боротися та впадеш у тугу. Ти зів’янеш, як рослина без власного коріння, як зірвана квітка у воді: як про неї не дбай, вона приречена на загибель.

Все це було сумно і переконливо. Як не дивно, але і в Раю ми говорили з Ангелом про бісів. Якось я спитала його:

— Скажи, а чи є у всесвіті місце, де можна обійтись без Бога, жити вічно за своєю волею?

— Ти сказала «всесвіт» — і цим уже все сказала, оскільки світ створений Богом. Але Він не покинув світ після створення напризволяще: світ тримається виключно Богом; позбавлений Його благодаті, він би миттєво розсипався і перестав існувати. Можна сказати, що існує один Бог, а ми всі — Його витвір, який існує Його волею. Можна бути далі від Нього, можна бути ближче, але бути поза Ним — неможливо.

— А сатана і біси? Вони вочевидь обходяться без Бога.

— Ні, вони були також створені Богом.

— ?!

— Так, і я пам’ятаю, яким був сатана в минулому, коли він звався Денницею.

— Я пам’ятаю, я читала, що сатана — колишній верховний ангел. То що ж це, створюючи Денницю, майбутнього сатану, Бог Сам сотворив світове зло? Чи зло створив сатана? Але в такому випадку він дійсно творець і деміург, як сам він себе величає.

— Та обманює він усе, нічого він насправді не створював! Я пам’ятаю, як він і вся його рать оголосили, що знищать старий світ до основи, а потім побудують новий світ, кращий за попередній. Ну, і де він, цей новий світ?

— Напевно, це Земля з усіма гріхами і грішним людством? Скільки там усього створено сатаною: війни, радіоактивна і біологічна зброя, знищення екології, злочини та вбивства! Взагалі, все погане і руйнівне на Землі — це світ, побудований сатаною і його військом.

— Ти правильно знайшла визначення — руйнівне. Все, що сатана нібито створив, насправді не щось новостворене, а лише викривлення та руйнування того, що створив Бог. Самостійно сатана не створив ані порошинки. Смерть — це руйнування життя. Ненависть — руйнування любові, гріхопадіння — руйнування первозданної сутності людини. Він претендує на творчість, але творити йому немає чим, оскільки для цього процесу необхідна Божа сила та Божа воля. А мимохідь, ніби конкуруючи з Творцем, ангели, які зреклись Його, не тільки створили космічну карикатуру на творчий процес, але спотворили, самі того не бажаючи, і самих себе. Вони втратили ангельський образ — і залишилися без образу, стали без-образними. Ти помітила, наскільки мінлива та непостійна їхня зовнішність?

— Так. Вони нібито не в змозі утримати себе в межах одного образу і весь час змінюються на очах. І сатана також.

— Це тому, що в них немає істинного буття. Їхнє існування, яким би довгим воно не видавалось за людськими уявленнями, насправді є розтягнутим у часі саморуйнуванням. Їхнє буття катастрофічне, вони не живуть — вони гинуть. Відвернувшись від Бога, вони кинули самих себе у прірву руйнування і мільйони років летять і летять на дно, щоб врешті-решт досягнути визначеної Богом межі.

— Вони вірять у Бога?

— Як вони можуть не вірити в Того, з Ким намагаються вести війну? Атеїзм ними придуманий, аби спокушати людей, а самі вони в таку нісенітницю, звичайно, не вірять. У безсильній злобі вони прагнуть потягнути за собою в страшну прірву небуття бодай частину створеного Богом. І в першу чергу, вас, людей, оскільки людина — найулюбленіше творіння Боже.

— Не знаю, може, я не вмію ще як слід любити Бога, але сатану і бісів я точно ненавиджу.

— Цього замало, але і це вже добре. Тобі, до речі, ніколи не спадало на думку, що борячись із радянським режимом, ти, насправді, боролася з сатаною, оскільки це був сатанинський режим?

— Багато людей так його називали, але я вважала, що це метафора.

— Яка там метафора! Росія була віддана йому у владу за гріхи.

— Ми думали, що дисиденство — політичний фактор, а виявилось, що це — Промисел Божий.

— А ти про себе високої думки!

— Знову гордість?

— Так. Істина в цьому є, оскільки будь-яке стояння в істині до вподоби Богу, але тільки за умови, що це робиться заради істини, а не заради себе, не для самоствердження.

Я розхвилювалась і зробила спробу спрямувати розмову в попереднє русло:

— А тобі не шкода бісів? Адже це твої колишині брати.

— Як би ти ставилась до виродка, який нишком пройшов у пологовий будинок і перерізав усіх немовлят, щоб із них не виросли здорові і красиві люди?

— Намагалась би зупинити його, а якщо не можна інакше — вбила б його. Його шкода, але дітей шкода значно більше.

— Так і нам, ангелам. Нам, в першу чергу, шкода доручених нам дітей — вас, людей. Бог хоче, щоб ви стали духовно здоровими і красивими, тобто повернулись у природний, безгрішний стан, а сатана із заздрощів хоче вас розбестити і погубити.

— Невже Бог не може вирвати всіх грішників із пекла, простити їх і поселити в Раю?

— І на що перетвориться Рай? Грішники набудують супермаркетів і дискотек, придумають моду і почнуть виготовляти модні речі, розділяться на партії, церкви перетворять на дискусійні клуби, — і дуже скоро бідний Рай стане погіршеним варіантом Землі, і залишиться тільки запросити сюди бісів!

— Чому ж варіант буде «погіршений»?

— Тому що грішники отримають більше можливостей грішити. От ти бачила дівчину, яка придумує метеликів. За життя це була художниця-пейзажистка, віруюча, вона навіть пробувала писати ікони. Їй ніколи не спаде на думку замість своїх чистих метеликів створити для різноманітності якого-небудь монстрика. Але уяви на її місці підлітка, який начитався ваших «страшилок»: що може утримати його від бажання створити для власної розваги літаючих вампірів і запустити їх у космос? Хоча б для того, щоб потім весело полювати на них зі своїми друзями. З нудьги чого тільки не вигадаєш.

— Не сердься, але і я б не відмовилась полювати на якихось горгулій на зразок тих, наприклад, що розсілись на даху та карнізах собору Нотр-Дам: вони такі кумедні в своєму страхолюдстві!

— Дотепер вони на тебе полювали. Ти забула, що ці самі горгулії, яких парижани вважають охоронцями свого міста, насправді біси. До речі, на Землі більшість людей зараз одержимі бісами. Їх що, запросити в Рай разом із паразитами, які живуть у них?

— А що буде, якщо взяти і запросити?

Ангел усміхнувся:

— А ти знаєш, нічого особливого не буде: вони просто повністю розтануть у райському сяйві, зникнуть і паразити, і їхні господарі.

— Так що, біси можуть паразитувати в людях?

— Якщо душа не має захисту Святого Духа, вони вселяються прямо в душу, роз’їдають її за допомогою гріха і тим самим гублять.

— А в мені за життя мешкали біси?

— Всередині — ні. Тебе охороняли від них таїнство Хрещення і молитви твого Діда. Ну, і я охороняв тебе, як міг. А от знадвору ти була обліплена ними, як п’явками. До тебе інколи наблизитися було неможливо, такий стояв від них сморід. Чому ти скривилась? Не подобаються мої слова? Але якби ти могла себе побачити в їхньому оточенні, ти б збожеволіла від огиди і жаху. Це велика Божа милість, що вам за життя не дано бачити бісів.

З цим я цілком погоджувалась — очі б мої їх не бачили ні в тому, ні в цьому житті!

От так і виходило, що, сидячи, можна сказати, на окраїні Раю, ми весь час розмовляли про бісів. Багато розказав мені мій Охоронець про світ духів, про вічність, але не все я тоді зрозуміла і запам’ятала, а багато дечого і не могла би переповісти, навіть якщо б і захотіла: Ангел заборонив, а порушити заборону я не маю права.

* В православному догматичному богослов’ї проходження через митарства вважається ступенем приватного суду, де вирішується доля душі до Страшного Суду. Передання доносить до нас учення про митарства у різних образах, але суттєвим є те, що насправді існує катування бісами, що пред’являють душі її гріхи та намагаються вирвати її у ангелів; і все це відбувається прямо над нами і може бути побачено тими, чиї духовні очі розплющені (Про це див.: свт. Ігнатій Брянчанінов «Слово про смерть», о.Серафим Роуз «Душа після смерті»).