Мистецтво завжди цікавиться сенсом життя і намагається пояснити таємниці світобудови. Та в історії знайдеться не так уже й багато загадкових особистостей, котрих можна порівнювати з Пітером Брейгелем Старшим. Від нього не лишилося ані листів, ні облікових записів про вартість та імена замовників його полотен, ні автопортретів — що не характерно для нідерландських майстрів XVI століття. Проте художник залишив нащадкам дещо більше ніж живопис — філософію в барвах.
Розгалужене генеалогічне древо сімейства Брейгелів складається з кількох поколінь художників. Серед них були талановиті творці й просто добротні ремісники, котрі твердою рукою копіювали натюрморти й пейзажі уславлених майстрів. Живопис, поза всяким сумнівом, став основною професією в цій родині. Та все ж, коли б не геніальне обдарування Брейгеля Старшого, хто б через чотири століття згадував про цю династію!
Біографію Пітера Брейгеля Старшого мистецтвознавці збирають по крихтах, опираючись на аналіз пейзажів, деталі картин і на непрямі свідчення сучасників. До наших днів дійшло лише три документи: про зарахування художника до Гільдії живописців у Антверпені в 1551 році, про реєстрацію шлюбу в 1563 році та свідоцтво про смерть, що сталася в 1569 році. Брейгель прожив недовге життя в дуже непростий для Нідерландів час — час випробувань, жорстокості та скорботи.
Дата його народження не відома, найімовірніше, це 1525–1530 роки. Народився він у селянській родині в провінційному містечку Бреда, звідси й прізвище. Приблизно в 1540 році юний художник приїжджає в Антверпен, де вчиться живопису в майстерні фламандського майстра Пітера Кука Ван Альста. У той час Антверпен був не просто великим містом торговців, у ньому працювало майже чотири сотні художників, там було чого повчитися. Тоді ж він знайомиться з творами Ієроніма Босха, що справляють на нього величезне враження. З цього часу Брейгель починає наслідувати Босха і копіювати його полотна. Ці малюнки та гравюри продаються в самому центрі гамірного торгового міста в крамниці під назвою «На чотирьох вітрах».
На початку 1550-х років Брейгель вирушає в Італію познайомитися з роботами видатних італійських майстрів і зустрітися з самим Мікеланджело. Відомо, що титан Відродження не приховував свого критичного ставлення до північних майстрів: «У Фландрії пишуть картини, власне, для того щоб дати оку ілюзію речей... І хоча це оку декого видається привабливим, але насправді цьому не вистачає правдивого мистецтва, правильної міри й правильних відношень, так само як і вибору, і ясного розподілу в просторі, і, зрештою, навіть самого нерву та субстанції... Я ганьблю фламандський живопис не за те, що він наскрізь поганий — в інших місцях пишуть гірше, ніж у Фландрії — але за те, що він забагато речей прагне зробити добре, у той час як кожна з них достатньо велика й важка, і тому жодна з них не доводиться до досконалості».
Перш ніж особисто познайомитися з Мікеланджело, Брейгель прожив у Вічному місті два роки, працюючи у майстернях італійських художників. Коли ж нарешті зустріч відбулася, від метра він почув такі слова: «Запам’ятайте, друже мій, мистецтво повинне слугувати одній-єдиній меті — не розвазі, але моральному вдосконаленню людини, — це думка Арістотеля. Додам своє міркування: коли оберете цей шлях, готуйтеся до боротьби».
Не лише зустріч з Мікеланджело, але й сама Італія залишила в душі Брейгеля невитравний слід — свої прекрасні пейзажі: панорами Альп, ланцюги скель, долини, водоспади й морські простори. Друзі-художники підсміювалися над новим пейзажем у його картинах: «Либонь, наш Пітер ковтав гори не пережовуючи і тепер відригує їх на полотно й дошки».
Ще за життя художника шанувальники прозвали його «Жартівником», настільки іронічно були зображені персонажі його полотен — селяни у веселощах. Вважається, що Брейгель часом змальовував самого себе поміж власних персонажів, але жодних підтверджень цьому немає. Його портрети, виконані друзями, не мають схожості між собою. Але серед робіт художника є картини нескінченно далекі від жартівливого стилю, такі як «Несення Хреста». Про духовне життя художника нам складно судити. На думку одних дослідників, він був відданим католиком, інші обстоюють іншу точку зору: художник був єретиком. Але, здається, він насправді був далекий від тих і від інших. Перші вражали його своєю нехристиянською жорстокістю, другі — тим, що в нескінченних клопотах про особистий добробут забули про Бога. Друг художника Абрахам Ортелій, філософ і картограф, висловив думку, яка багато що пояснює: «У всіх роботах нашого Брейгеля криється більше, ніж зображено». Можливо, Ортелій мав на увазі вплив стоїків на творчість Брейгеля, безумовно знайомого з давньогрецькою філософією, а саме — з концепцією Всесвіту, в якому кожен має займати наперед приготоване йому місце.
А між тим це був непростий час для Нідерландів: країна перебувала під владою іспанського короля Філіпа ІІ. Це була влада інквізиції. Ось як змальовує сучасник те, що діялося: «...вогнища не згасали; ченці, що ліпше вміли палити на вогнищах, підкладаючи людське м’ясо реформаторів, аніж заперечувати їм, підтримували вогонь у суперечках про Святе Письмо, особливо про деякі спірні його частини. А ось які були кари: „порушники караються, якщо не будуть впиратися у своїх хибних переконаннях: чоловіки — мечем, а жінки — зариттям у землю заживо, тобто це м’яке покарання; натомість той, хто затявся, буде відданий вогню, майно їх в обох випадках відходить до казни“».
На додачу до всіх знущань над мешканцями Фландрії висить наказ імператора, що під страхом смерті забороняє самостійне вивчення Святого Письма. Років вісім після повернення з Італії Брейгель не береться за біблійні сюжети — він не може оголосити всьому світу, що відверто порушує закон. Навчаючись у комедіантів езопової мови, художник наповнює картини вже іншими персонажами та сюжетами.
У надії донести до сучасників думки, що хвилюють його самого, він уписує біблійні сюжети в навколишній світ. Йому здавалося, що, дивлячись на «Вавилонську вежу», намальовану просто в центрі Антверпена, люди зрозуміють: не лише мешканці давнього Вавилона могли дійти до такої дурості, і, коли б сьогодні Спаситель зійшов на землю, ми б теж кричали: «Розіпни Його!». Брейгель поєднує часові й просторові пласти. Його «Несіння Хреста» відбувається в сучасному для нього світі на тлі нідерландського пейзажу. Художник намагається нагадати глядачеві, в чому полягала головна «провинність» Христа перед юдеями. «Злочинним» було Його вчення про Любов. Але «Несення Хреста» сучасники Брейгеля так і не побачили. Так само як не побачили вони й «Вавилонську вежу». Художник потребував грошей і продав свої найкращі роботи.
У 1566 році країною прокотилася хвиля іконоборчих погромів: натовпи людей, натхненні протестантськими проповідниками, вривалися в храми й виміщали свою ненависть до папського Рима на іконах і статуях Божої Матері та святих. Було знищено кілька тисяч храмів. Ці заколоти місцевій владі вдалося придушити. Того ж року Філіп ІІ вирішив жорстоко покарати непокірну країну і відправив туди багатотисячну армію під проводом найжорстокішого зі своїх полководців — герцога Альби. Настали жахливі часи, такого ще не бачили.
За рік до цих моторошних подій на замовлення Ніколаса Йонгелінка, фінансиста й колекціонера живопису з Антверпена, Брейгель пише цикл картин «Пори року», які мали утворювати свого роду напівкруглу панораму. Досі історики мистецтва висувають одну за іншою версії про задум цього циклу: скільки було написано полотен? дванадцять чи шість? що втрачено безповоротно? В одному лише одностайні фахівці — цей цикл пейзажів створений для роздумів над роллю людини у Всесвіті.
Пагорби коло правого краю картини «Мисливці на снігу» продовжуються коло лівого краю лютневого «Похмурого ранку». Лінії гір перетікають з одного полотна на інше, мовби утворюючи пейзаж, утілений у круговому огляді з однієї точки, з висоти пташиного лету, але в різні пори року. А «головним героєм» сюжету стали не стільки персонажі, зображені на цих полотнах, скільки час, вічний плин часу.
Брейгеля, очевидно, цікавила ідея космічного кругообігу. Мистецтвознавець Отто Бенеш описує її так: «Ідея механізму Всесвіту, яка наприкінці шістнадцятого століття панувала у філософських системах, у астрономів та географів. Творець лише запустив цей механізм, але тепер він іде своїм власним, закономірним шляхом». Такий спосіб подання календарного циклу бере початок від середньовічних Часословів, у яких кожен місяць супроводжувався детальною ілюстрацією. Цю думку про плин часу у Всесвіті тонко відчув і використав Андрій Тарковський у своєму фільмі «Солярис». Там є сцена, де в невагомості станції пливуть у повітрі Кріс і Харі на тлі зимового пейзажу «Мисливці на снігу». Земля перебуває всередині космічних законів. А задача людини — усвідомити себе в потоці часу, у вічності. І цю думку підголошує друга хоральна прелюдія Баха.
«Пір року» сучасники не побачили. Ніколас Йонгелінк передав усю свою колекцію робіт Брейгеля міській скарбниці Антверпена під заставу великої позики. Вони там і залишились, у сейфі банку, а коли знову стали доступні, питанням не було кінця: чи було дописано цикл? Чи знищував картини з цього циклу сам Брейгель? Відомо, що художник відправляв свої полотна у вогонь, боячись бід, що їх могла зазнати родина через його твори. Тільки знаменита «Сорока на шибениці» лишилася в домі як нагадування про те, до чого доводять людину плітки та порожня балаканина.
Брейгель помер у вересні 1569 року. Сучасники не вважали його видатним — вони майже не бачили його головних творів. Але всі дуже любили Пітера Жартівника. На картині «Несення Хреста» у купці тих, хто співчуваює, є людина, в якій, як уважається, художник змалював сам себе. Він сховався за дерево, щоб не бачити страждань Христа. Він знає, що Голгофи не уникнути, що найлюбіша і найближча на світі Людина — його Господь — має померти зараз на Хресті, щоб він міг жити.
Реформатори сприйняли роботи Пітера Брейгеля Старшого як німий докір і на двісті років забули свого видатного співвітчизника. Його картини довго не знаходили відгуку в нащадків, захоплених імпресіоністами, кубістами та рештою нових явищ у мистецтві. Але в середині минулого століття полотна Пітера Брейгеля отримали нарешті свого глядача. Глядача, котрий сприйняв поклик художника до милування красою всесвіту й пошуку гармонії.
