Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

З висоти пташиного льоту

Мистецтво завжди цікавиться сенсом життя і намагається пояснити таємниці світобудови. Та в історії знайдеться не так уже й багато загадкових особистостей, котрих можна порівнювати з Пітером Брейгелем Старшим. Від нього не лишилося ані листів, ні облікових записів про вартість та імена замовників його полотен, ні автопортретів — що не характерно для нідерландських майстрів XVI століття. Проте художник залишив нащадкам дещо більше ніж живопис — філософію в барвах.

Розгалужене генеалогічне древо сімейства Брейгелів складається з кількох поколінь художників. Серед них були талановиті творці й просто добротні ремісники, котрі твердою рукою копіювали натюрморти й пейзажі уславлених майстрів. Живопис, поза всяким сумнівом, став основною професією в цій родині. Та все ж, коли б не геніальне обдарування Брейгеля Старшого, хто б через чотири століття згадував про цю династію!

Біографію Пітера Брейгеля Старшого мистецтвознавці збирають по крихтах, опираючись на аналіз пейзажів, деталі картин і на непрямі свідчення сучасників. До наших днів дійшло лише три документи: про зарахування художника до Гільдії живописців у Антверпені в 1551 році, про реєстрацію шлюбу в 1563 році та свідоцтво про смерть, що сталася в 1569 році. Брейгель прожив недовге життя в дуже непростий для Нідерландів час — час випробувань, жорстокості та скорботи.

Дата його народження не відома, найімовірніше, це 1525–1530 роки. Народився він у селянській родині в провінційному містечку Бреда, звідси й прізвище. Приблизно в 1540 році юний художник приїжджає в Антверпен, де вчиться живопису в майстерні фламандського майстра Пітера Кука Ван Альста. У той час Антверпен був не просто великим містом торговців, у ньому працювало майже чотири сотні художників, там було чого повчитися. Тоді ж він знайомиться з творами Ієроніма Босха, що справляють на нього величезне враження. З цього часу Брейгель починає наслідувати Босха і копіювати його полотна. Ці малюнки та гравюри продаються в самому центрі гамірного торгового міста в крамниці під назвою «На чотирьох вітрах».

На початку 1550-х років Брейгель вирушає в Італію познайомитися з роботами видатних італійських майстрів і зустрітися з самим Мікеланджело. Відомо, що титан Відродження не приховував свого критичного ставлення до північних майстрів: «У Фландрії пишуть картини, власне, для того щоб дати оку ілюзію речей... І хоча це оку декого видається привабливим, але насправді цьому не вистачає правдивого мистецтва, правильної міри й правильних відношень, так само як і вибору, і ясного розподілу в просторі, і, зрештою, навіть самого нерву та субстанції... Я ганьблю фламандський живопис не за те, що він наскрізь поганий — в інших місцях пишуть гірше, ніж у Фландрії — але за те, що він забагато речей прагне зробити добре, у той час як кожна з них достатньо велика й важка, і тому жодна з них не доводиться до досконалості».

Перш ніж особисто познайомитися з Мікеланджело, Брейгель прожив у Вічному місті два роки, працюючи у майстернях італійських художників. Коли ж нарешті зустріч відбулася, від метра він почув такі слова: «Запам’ятайте, друже мій, мистецтво повинне слугувати одній-єдиній меті — не розвазі, але моральному вдосконаленню людини, — це думка Арістотеля. Додам своє міркування: коли оберете цей шлях, готуйтеся до боротьби».

Не лише зустріч з Мікеланджело, але й сама Італія залишила в душі Брейгеля невитравний слід — свої прекрасні пейзажі: панорами Альп, ланцюги скель, долини, водоспади й морські простори. Друзі-художники підсміювалися над новим пейзажем у його картинах: «Либонь, наш Пітер ковтав гори не пережовуючи і тепер відригує їх на полотно й дошки».

Ще за життя художника шанувальники прозвали його «Жартівником», настільки іронічно були зображені персонажі його полотен — селяни у веселощах. Вважається, що Брейгель часом змальовував самого себе поміж власних персонажів, але жодних підтверджень цьому немає. Його портрети, виконані друзями, не мають схожості між собою. Але серед робіт художника є картини нескінченно далекі від жартівливого стилю, такі як «Несення Хреста». Про духовне життя художника нам складно судити. На думку одних дослідників, він був відданим католиком, інші обстоюють іншу точку зору: художник був єретиком. Але, здається, він насправді був далекий від тих і від інших. Перші вражали його своєю нехристиянською жорстокістю, другі — тим, що в нескінченних клопотах про особистий добробут забули про Бога. Друг художника Абрахам Ортелій, філософ і картограф, висловив думку, яка багато що пояснює: «У всіх роботах нашого Брейгеля криється більше, ніж зображено». Можливо, Ортелій мав на увазі вплив стоїків на творчість Брейгеля, безумовно знайомого з давньогрецькою філософією, а саме — з концепцією Всесвіту, в якому кожен має займати наперед приготоване йому місце.

А між тим це був непростий час для Нідерландів: країна перебувала під владою іспанського короля Філіпа ІІ. Це була влада інквізиції. Ось як змальовує сучасник те, що діялося: «...вогнища не згасали; ченці, що ліпше вміли палити на вогнищах, підкладаючи людське м’ясо реформаторів, аніж заперечувати їм, підтримували вогонь у суперечках про Святе Письмо, особливо про деякі спірні його частини. А ось які були кари: „порушники караються, якщо не будуть впиратися у своїх хибних переконаннях: чоловіки — мечем, а жінки — зариттям у землю заживо, тобто це м’яке покарання; натомість той, хто затявся, буде відданий вогню, майно їх в обох випадках відходить до казни“».

На додачу до всіх знущань над мешканцями Фландрії висить наказ імператора, що під страхом смерті забороняє самостійне вивчення Святого Письма. Років вісім після повернення з Італії Брейгель не береться за біблійні сюжети — він не може оголосити всьому світу, що відверто порушує закон. Навчаючись у комедіантів езопової мови, художник наповнює картини вже іншими персонажами та сюжетами.

У надії донести до сучасників думки, що хвилюють його самого, він уписує біблійні сюжети в навколишній світ. Йому здавалося, що, дивлячись на «Вавилонську вежу», намальовану просто в центрі Антверпена, люди зрозуміють: не лише мешканці давнього Вавилона могли дійти до такої дурості, і, коли б сьогодні Спаситель зійшов на землю, ми б теж кричали: «Розіпни Його!». Брейгель поєднує часові й просторові пласти. Його «Несіння Хреста» відбувається в сучасному для нього світі на тлі нідерландського пейзажу. Художник намагається нагадати глядачеві, в чому полягала головна «провинність» Христа перед юдеями. «Злочинним» було Його вчення про Любов. Але «Несення Хреста» сучасники Брейгеля так і не побачили. Так само як не побачили вони й «Вавилонську вежу». Художник потребував грошей і продав свої найкращі роботи.

У 1566 році країною прокотилася хвиля іконоборчих погромів: натовпи людей, натхненні протестантськими проповідниками, вривалися в храми й виміщали свою ненависть до папського Рима на іконах і статуях Божої Матері та святих. Було знищено кілька тисяч храмів. Ці заколоти місцевій владі вдалося придушити. Того ж року Філіп ІІ вирішив жорстоко покарати непокірну країну і відправив туди багатотисячну армію під проводом найжорстокішого зі своїх полководців — герцога Альби. Настали жахливі часи, такого ще не бачили.

За рік до цих моторошних подій на замовлення Ніколаса Йонгелінка, фінансиста й колекціонера живопису з Антверпена, Брейгель пише цикл картин «Пори року», які мали утворювати свого роду напівкруглу панораму. Досі історики мистецтва висувають одну за іншою версії про задум цього циклу: скільки було написано полотен? дванадцять чи шість? що втрачено безповоротно? В одному лише одностайні фахівці — цей цикл пейзажів створений для роздумів над роллю людини у Всесвіті.

Пагорби коло правого краю картини «Мисливці на снігу» продовжуються коло лівого краю лютневого «Похмурого ранку». Лінії гір перетікають з одного полотна на інше, мовби утворюючи пейзаж, утілений у круговому огляді з однієї точки, з висоти пташиного лету, але в різні пори року. А «головним героєм» сюжету стали не стільки персонажі, зображені на цих полотнах, скільки час, вічний плин часу.

Брейгеля, очевидно, цікавила ідея космічного кругообігу. Мистецтвознавець Отто Бенеш описує її так: «Ідея механізму Всесвіту, яка наприкінці шістнадцятого століття панувала у філософських системах, у астрономів та географів. Творець лише запустив цей механізм, але тепер він іде своїм власним, закономірним шляхом». Такий спосіб подання календарного циклу бере початок від середньовічних Часословів, у яких кожен місяць супроводжувався детальною ілюстрацією. Цю думку про плин часу у Всесвіті тонко відчув і використав Андрій Тарковський у своєму фільмі «Солярис». Там є сцена, де в невагомості станції пливуть у повітрі Кріс і Харі на тлі зимового пейзажу «Мисливці на снігу». Земля перебуває всередині космічних законів. А задача людини — усвідомити себе в потоці часу, у вічності. І цю думку підголошує друга хоральна прелюдія Баха.

«Пір року» сучасники не побачили. Ніколас Йонгелінк передав усю свою колекцію робіт Брейгеля міській скарбниці Антверпена під заставу великої позики. Вони там і залишились, у сейфі банку, а коли знову стали доступні, питанням не було кінця: чи було дописано цикл? Чи знищував картини з цього циклу сам Брейгель? Відомо, що художник відправляв свої полотна у вогонь, боячись бід, що їх могла зазнати родина через його твори. Тільки знаменита «Сорока на шибениці» лишилася в домі як нагадування про те, до чого доводять людину плітки та порожня балаканина.

Брейгель помер у вересні 1569 року. Сучасники не вважали його видатним — вони майже не бачили його головних творів. Але всі дуже любили Пітера Жартівника. На картині «Несення Хреста» у купці тих, хто співчуваює, є людина, в якій, як уважається, художник змалював сам себе. Він сховався за дерево, щоб не бачити страждань Христа. Він знає, що Голгофи не уникнути, що найлюбіша і найближча на світі Людина — його Господь — має померти зараз на Хресті, щоб він міг жити.

Реформатори сприйняли роботи Пітера Брейгеля Старшого як німий докір і на двісті років забули свого видатного співвітчизника. Його картини довго не знаходили відгуку в нащадків, захоплених імпресіоністами, кубістами та рештою нових явищ у мистецтві. Але в середині минулого століття полотна Пітера Брейгеля отримали нарешті свого глядача. Глядача, котрий сприйняв поклик художника до милування красою всесвіту й пошуку гармонії.

Опублiковано: № 4 (76) Дата публiкацiї на сайтi: 26 November 2015

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
З висоти пташиного льоту

З висоти пташиного льоту

Варвара Шувалікова
Журнал «Отрок.ua»
Брейгель пише цикл картин «Пори року», які мали утворювати свого роду напівкруглу панораму. Досі історики мистецтва висувають одну за іншою версії про задум цього циклу: скільки було написано полотен? дванадцять чи шість? що втрачено безповоротно? В одному лише одностайні фахівці — цей цикл пейзажів створений для роздумів над роллю людини у Всесвіті.
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: