Секрет

Мы с Сергеем учились в одном классе. После школы он пошёл учиться на водителя: всегда мечтал водить автобус.

Фото: Iгор i Лариса Ширяєви

 

Ми з Сергієм навчалися в одному класі. Після школи він пішов учитися на водія: завжди мріяв водити автобус.

Батько його помер, здається, від горілки. Мати, перебиваючись з хліба на воду, ростила його та ще трьох доньок. Особливо тяжко довелося, коли прийшли дев’яності — ціни полізли вгору, роботи не стало.

Я випустив Сергія з уваги років на сім. Пам’ятаю, якось мені потрібно було дістатися з центру міста до свого мікрорайону. До зупинки під’їхав рейсовий автобус. Люди швидко заповнили майже всі місця й почали кричати на водія — агов, чого стоїш, поїхали! Він терпляче відмовчувався у своїй кабінці — два місця ще були вільні. Але тут якась жінка з двома кошиками пакунків почала відверто грубіянити, вимагаючи негайного відправлення. Водій терпів хвилин п’ять, потім з відчаєм оглянув людей у салоні й завів мотор. Я впізнав водія. Це був Сергій. Мені тоді стало дуже його шкода.

Він з дитинства мріяв водити великий автобус, возити людей... І ось вона — сувора правда життя.

У кінці того прикрого дня ми з ним поговорили. Він одружився, у нього нещодавно народився син. Сім’ю треба годувати — і він вийшов у рейс на старенькому ЛАЗі, що вічно ламався.

Пізніше його кілька разів зустрічала на вулиці моя мама. Сергій такий худий став, — жаліла вона його. Працює, мабуть, багато...

 

Потім я поїхав з рідного міста й лише зрідка, раз на півроку, навідував рідних. Мама регулярно розповідала мені, кого з моїх однокласників і знайомих бачила, у кого що змінилося.

Кілька років по тому у її розповідях з’явився Сергій.

— Ти знаєш, він погладшав, бачила його в такому шикарному пальті. Вони з дружиною така гарна пара! — сказала вона мені.

Через рік я знову почув про Сергія. Мама зустріла його на вулиці, вони розговорилися.

— Ти знаєш, він працює водієм нового великого автобусу. Їздить у міжнародні рейси. Добрі гроші заробляє!

І з тих пір щороку я чув від мами щось нове про Сергія — він добре вдягається, його дитина і дружина мають доглянутий вигляд... Я слухав це й ніяк не міг поєднати в голові того зацькованого натовпом водія і образ, який мені малювала мама.

Останнім штрихом до його портрету був автомобіль.

— Уявляєш, Сергій придбав машину — таку гарну, білу, здоровецьку, — повідомила мені по телефону мама...

Здавалося, мій колишній однокласник витягнув щасливий квиток і доля усміхнулося йому.

 

Кілька років тому ми з товаришами поїхали до Свято-Успенського Миколо-Василівського монастиря, що в селі Микільське Донецької області. Усе було незвичне в цьому монастирі. Довге поминання за вечернею величезної кількості святих — священик перераховував по пам’яті сотні імен. На кожному підсвічнику — лише по одній свічці: засновник монастиря старець Зосима не любив, коли люди метушаться під час служби, передаючи свічки.

І от якось на вечерні до мене підійшла невисока хвороблива на вигляд жінка в хустинці.

— Сашко, це ти? А я мама Сергія. Ви навчалися разом, пам’ятаєш?

Виявилося, мама мого шкільного товариша живе в цьому монастирі послушницею. Діти повиростали, вона приїхала сюди як прочанка й залишилася. Вона тут уже 10 років.

 

Потім, уже повернувшись до Києва, я подивився документальний фільм про старця Зосиму. Звернув увагу на молоду вродливу дівчину в чернечому вбранні. Вона згадувала бесіди зі старцем. Мені видалося знайомим її обличчя. А прізвище, що з’явилося на екрані, підтвердило мій здогад. Це була одна із сестер Сергія. Певно, коли мама приїхала до монастиря, вона привезла з собою доньку. І та стала черницею.

Додивившись фільм про Микільське, я вимкнув DVD і почав перебирати у пам’яті всі мої спогади про Сергія, повідомлення моєї мами.

Схоже, проїхавши кількасот кілометрів, я випадково наштовхнувся на той самий секрет успіху мого однокласника. Поза сумнівом, і мама, і сестра, оселившись у монастирі, щодня у вранішніх і вечірніх молитвах просили Бога й про найближчу для них людину — сина і брата. Щодня, з року в рік, вони просили Творця про Сергія — аби в нього все було добре. Адже навіть наші слабкі молитви — молитви людей, які живуть у миру, — зримо змінюють наше життя, якщо ми їх підносимо щиро. Що ж казати про молитви людей, які присвятили себе Богу.

 

Не знаю, чи здогадувався Сергій про причини свого благополуччя. Можливо, він просто приписував усі здобутки власній наполегливості й працелюбству. Чи брав він до уваги наполегливість і працелюбство своїх рідних, які стоять перед Творцем неба і землі? Можливо, й ні. Адже це так природно, коли тебе люблять близькі...

Опублiковано: № 4 (76) Дата публiкацiї на сайтi: 22 October 2015

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 2 з 2
15:49 06.11.2016 | Igor
Саша, уже прошел почти год, как вы перестали писать и радовать читателей прекрасными очерками. Пишите, не пропадайте :)
17:52 05.04.2016 | Д
прочитал быстро, легко, интересно.
Я ездил с Александром Иваницким в жту поездку в монастырь.
Да, монастырь очень необычный.
Но он ничего не говорил об этой встрече с мамой товарища в монастыре.
Дай Бог автору сил и вдохновения.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: