Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Школа тендітності

Певно, у жодній іншій сфері культури жінка не досягла таких успіхів, як у поезії. Чому ми мало знаємо про діяльність жінок-авіаконструкторів, кібернетиків, фізиків, економістів, натомість не перестаємо захоплюватися віршами Лесі Українки, Антонії Поцці, Марини Цвєтаєвої, Анни Ахматової, Белли Ахмадуліної, Ліни Костенко, Вероніки Тушнової, Ольги Сєдакової, Єлени Шварц, Зінаїди Міркіної, Лариси Міллер, Віслави Шимборської та багатьох інших? Що таке жіноча поезія і як представлено релігійну тематику в ній?

Свого часу дружина отця Олександра Шмемана, Уляна, написала книгу спогадів «Моє життя з отцем Олександром». Ця книга показала приклад дивовижно гармонійного та щасливого християнського шлюбу, який зумів вистояти у важкі воєнні роки, у переїздах, у побутових незлагодах, подарував світові трьох чудових дітей, залишаючи простір для самореалізації кожного в подружжі. Проте в «Щоденниках» отця Олександра, якого найменше можна запідозрити у фундаменталістському чоловічому шовінізмі, ми віднаходимо парадоксальні нотатки, що обстоюють принципову «онтологічну» нерівність чоловічих та жіночих «дарів». Для Шмемана питання про те, чому жінка не може бути президентом, священиком чи асфальтоукладальницею, було настільки ж неоковирним, як і роздуми про те, чи може чоловік бути матір’ю або сестрою милосердя. Будь-які спроби феміністок домогтися права «бути рівною чоловікові» — битися на рингу, вкладати шпали, лазити в окопах з автоматом напереваги та решта — переважно непомітно принижували жінок не менше, ніж багатовікова дискримінація, бо ж це було добровільне розчинення самої жіночої винятковості у специфічно «чоловічому». Отець Олександр часто звертався до роздумів про гендерну проблематику, про тупиковий шлях фемінізму. Зокрема, 11 жовтня 1980 року він записав:

«— Саме зведення життя виключно до “структур”, знеособлених та “об’єктивних”, і є основний гріх чоловічого світу, чоловічого сприйняття життя (Маркс, Фрейд…). L’esprit de geometric [Дух геометрії (фр.)]. Звідси — головна помилка сучасного фемінізму: прийняття ним цього “структурального” підходу, боротьба за місце в “структурах” (світу, Церкви, держави і т. д.)

— Тоді як справжня “місія” жінок — це явити недостатність, однобічність і тому страшенну шкоду і зло від цього зведення життя до “структур”.

— Жінка — життя, а не — про життя. Тому її місія — повернути людину від форми до змісту життя. Її категорії ті, котрим апріорі немає місця в структуральних, “чоловічих” редукціях: краса, глибина, віра, інтуїція. Усьому цьому нема і, що важливіше, не може бути місця у “марксизмах”, “фрейдизмах” та “соціологіях”.

— Чоловік шукає “правила”, жінка знає “винятки”. Та життя — це один суцільний виняток з правил, створених шляхом “виключення винятків”. Скрізь, де справдешнє життя, — панує не правило, а виняток».

 

Слід сказати, що й у інших сферах культури жінка, всупереч усталеному стереотипу, змогла досягти яскравих результатів, хоча, можливо, менш відомих, аніж внесок видатних чоловіків. В історії світового живопису навіки залишилися імена Берти Морізо, Зінаїди Серебрякової, Наталії Гончарової, Тетяни Яблонської, Фріди Кало, Мерет Оппенгейм… У скульптурі досягли суттєвих успіхів Камілла Клодель, Анна Голубкіна, Віра Мухіна. У режисурі це Лені Ріффентшталь, Ліліана Кавані, Тетяна Ліознова, Софія Коппола, Кіра Муратова… Ці списки можна продовжувати. Але чому саме в поезії (та й у прозі) жінка залишила найбільш значущий слід? Може, це пояснюється тим, що впродовж історії жінці з усіх можливостей культури найчастіше було доступним саме слово: вона мала змогу вивчати мови, літературу (коли взагалі мала можливість отримувати освіту). До того ж як матері їй часто доводилося вигадувати колискові або казки своєму малюку на ніч. Імовірно, так жінка й приручила слово.

Сама жіноча мова є специфічною. Із розвитком гендерної лінгвістики вчені довели, що чоловіче та жіноче письмове й усне мовлення мають різні характеристики. Зокрема, до речі, було розвіяно декотрі міфи. Усі ми пам’ятаємо кадри легендарного «Білого сонця пустелі», в яких герой Луспєкаєва, Павло Верещагін, флегматично замикає на ключ свою балакучу дружину Настасью (Раїсу Куркіну), а та, захоплена своїм монологом, навіть не помічає відсутності чоловіка. Отож, уславлена жіноча балакучість — не більше ніж стереотип: чоловіки балакають більше, частіше перебивають, категоричніші. Чоловіче мовлення характеризується використанням коротших, аніж у жінок, речень, абстрактних іменників, узагалі іменників та прикметників (відносних) — жінки частіше використовують конкретні іменники, якісні прикметники, дієслова. Жіноче мовлення має більш яскраво виражений емоційний оцінювальний характер (переважно позитивний), йому властива більша образність при описі почуттів, аргументація з особистого досвіду (до речі, більш «особистий» характер мовлення відкриває більші можливості для жіночої лірики). Жінки частіше використовують вставні слова й конструкції, що висловлюють ступінь непевності, невизначеності.

То що таке дар «жіночої» поезії? Спроба охарактеризувати її якось узагальнено здається мені утопією, так само як і спроба охарактеризувати поезію чоловічу. Та оскільки будь-яке мистецтво у корені своєму є релігійним, то в жіночому поетичному світі (нехай дуже схематично) можна намітити дві лінії, два початки — відносно того, яку роль у ньому грає релігійна тема.

 

Перша лінія — поезія стихії, виклику, боротьби Якова з Ангелом. Поетеси зухвало звертаються до Бога, буття — воно «болить» у них. Така поезія — мовби зухвала спроба висловити звинувачення Творцю за панівне у світі страждання. Так, наприклад, бунтівлива Цвєтаєва, яка написала:

О слезы на глазах!
Плач гнева и любви!
О Чехия в слезах!
Испания в крови!

О черная гора,
Затмившая — весь свет!
Пора — пора — пора
Творцу вернуть билет.

Отказываюсь — быть.
В Бедламе нелюдей
Отказываюсь — жить.
С волками площадей

Отказываюсь — выть.
С акулами равнин
Отказываюсь плыть —
Вниз — по теченью спин.

Не надо мне ни дыр
Ушных, ни вещих глаз.
На твой безумный мир
Ответ один — отказ.

Задля справедливості відзначимо, що ця ж рука написала відомий вірш «Бог», який звучить зовсім в іншій тональності:

Лицо без обличия.
Строгость. — Прелесть.
Все ризы делившие
В Тебе спелись.

Листвою опавшею,
Щебнем рыхлым.
Все криком кричавшие
В Тебе стихли.

Победа над ржавчиной —
Кровью — сталью.
Все навзничь лежавшие
В Тебе встали.

Жіночу поезію виклику красномовно характеризують рядки нобелівського лауреата польської поетеси Віслави Шимборської: «Осмислюю світ другим, виправленим виданням». У такій поезії багато пристрасті — це «жіноча, надто жіноча» поезія. Її світ — світ трагедії, тут майже немає «просвітів буття», часто глухий кут і відчай. Не випадково багато хто з таких поетес закінчив життя трагічно (Сапфо, Марина Цвєтаєва, Антонія Поцці, Ніка Турбіна).

 

Та є інша поезія — поезія надії, де автор дослухається до буття, благоговійно замовкає перед дивовижною незламною тендітністю світобудови і пише зсередини тиші. У цій поезії немає боротьби з Богом, невдоволеного обурення, радше — тремкий подив перед таємницею явленого творіння, вдячність, готовність прийняти Бога, не претендуючи на те, щоб до кінця зрозуміти Його. Це та сама вразливість, як готовність роззброїтися перед кожним Іншим (Богом, людиною), про яку часто писав владика Антоній Сурозький, а зараз пише православний харківський богослов Олександр Семенович Філоненко. Така поезія, як відзначила якось Ольга Сєдакова, протистоїть хаосу. Мабуть, саме такі вірші мав на увазі Олександр Шмеман, коли говорив про близькість поезії та богослов’я, про їхню спорідненість. Так пишуть Зінаїда Міркіна, Лариса Міллер, Ольга Сєдакова…

Мені пощастило мати свою живу, не книжкову, зустріч з жіночою «поезією подиву». Якось у маленькому селі Лишня під Києвом у Літньому богословському інституті після лекцій, вночі, під зоряним небом, піднявшись на щойно відбудовану дзвіницю, читала свої вірші молода, надзвичайно скромна білоруська поетеса Ліза Строцева. Читала стишеній молоді, що вмостилася там само на підлозі. Дівчина з тихим голосом нагадувала птаха з нетутешніх країв:

мы — это только
тонкое отражение
наших собранных
Кем-то рук…

Ліза — художниця, випускниця Білоруського державного університету культури та мистецтв, викладає дітям, підліткам та молодим мамам живопис у центрі творчості.

Поетеса дуже тонко відчуває будь-який словесний фальш. Пам’ятаю, як після одного з «прослуховувань» її віршів видала: «Ну, все, Лізо, я твоя фанатка!» Ліза відповіла знічено: «Не люблю слово “фанатка” — краще “та, що розуміє”». Іще додала: «Для мене вірші — це можливість розмови, звернення, так, завжди звернення. Тому більшість віршів дуже особисті, тому дивовижно завжди і важливо, коли хтось їх чує…»

Обними меня
Пусть крошащиеся слова
Опадут на плечи

я слышу — имя твоё
стало резче

Какое красивое

Эти буквы
строем идут,
тихим строем
на сердце

уже
вечность —

Одуванчиком
выпала
из Божьего рукава

в нашу ладонь

как снег

І ще дуже врізалися в пам’ять слова Лізи: «Я завжди думала: наймужніше на землі — це ніжність». Це своєрідна квінтесенція жіночої поезії надії, в якій «жіночість», стать насправді відступають, стають вторинними. Пригадується одна з проповідей отця Олександра Шмемана, апологета статевої нерівності, котрий разом із тим парадоксально високо цінував призначення жінки: «Гриміла людська історія, народжувалися й падали царства, будувалася культура, бушували кровопролитні війни, але завжди, незмінно над землею, над цією тривожною і трагічною історією світив образ жінки. Образ піклування, самовіддачі, любові, співчуття. І коли б не було цієї присутності, коли б не було цього світла, наш світ, попри всі його успіхи й досягнення, був би тільки страшним світом. Можна без перебільшення сказати, що людяність людини рятувала й рятує жінка, і рятує не словами, не ідеями, а ось цією своєю мовчазною, турботливою, люблячою присутністю. І якщо, незважаючи на все зло, що панує у світі, не припиняється таємне свято життя, якщо воно святкується в бідній кімнаті, за жебрацьким столом так само радісно, як у палаці, то радість і світло цього свята в ній, у жінці, у її невичерпній любові та вірності. “Вина не вистачило…” І поки вона тут — матір, дружина, наречена — вистачить вина, вистачить любові, вистачить світла на всіх…»

Ольга Олександрівна Сєдакова якось в одному зі своїх інтерв’ю сказала: «Навіть якщо вірш — справжній вірш — ніхто не почув, навіть якщо автор його й не записав, важливо, що він стався. Він зробив свою роботу». Якою є робота такої «жіночої» поезії? Мабуть, це урок тієї самої тендітності-ніжності й лагідності мовчазної присутності.

Опублiковано: № 5 (77) Дата публiкацiї на сайтi: 22 February 2016

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Школа тендітності

Школа тендітності

Анна Голубицька
Журнал «Отрок.ua»
Та є інша поезія — поезія надії, де автор дослухається до буття, благоговійно замовкає перед дивовижною незламною тендітністю світобудови і пише зсередини тиші. У цій поезії немає боротьби з Богом, невдоволеного обурення, радше — тремкий подив перед таємницею явленого творіння, вдячність, готовність прийняти Бога, не претендуючи на те, щоб до кінця зрозуміти Його.
Розмiстити анонс

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: