Сила богатирська

Где ты, новый Коловрат или Муромец,
неужели на Руси вы повывелись?
Деніс Герасімов, «Думая о Руси»

Маніяк Чикатило, Шаміль Басаєв, Збігнев Бжезинський... Дивовижно, але всі ці людожери мали прототипів у руських билинах. Бо нічого оригінального у житті не трапляється. Знов солов’ї-розбійники вбивають дітей-заручників, знов ідолища погані кличуть війська НАТО, щоб, як у билині, «Божі церкви всі на дим спустить». Ми часто не замислюємося, наскільки минуле впливає на сучасність, і як древні перекази схожі на сучасне життя. Саме вони створюють духовний стрижень народу. Цей стрижень — славне минуле і пам’ять про його героїв. Дивує інше — де ж сучасні позитивні герої? Ми настільки відвикли від них, що з радістю приймаємо будь-кого, хто хоч у чому-небудь кращий за злодіїв. І ладні наділити віртуального персонажа всіма можливими достоїнствами. У нашій свідомості утворився вилом. Ми стали ідеальним об’єктом маніпуляцій. Як у романі Пєлєвіна — нам вигадують лідерів та героїв, і ми робимось їхніми послідовниками.

Чому так? Чому у гонитві за ілюзією приналежності до історії ми не озирнемося на хвилинку, не замислимось?.. Але ж Святе Письмо каже: за їхніми плодами пізнаєте їх. І якщо ми озирнемося, то зрозуміємо, яким повинен бути справжній герой. Він — не попсовик з телеекрану. Не респектабельний політик, за вказівкою якого на мирні міста падають бомби. Не африканський проповідник-діджей. І навіть не Дід Мороз, на появу якого ми чекаємо в ніч на перше січня.

В ніч на перше січня Церква святкує пам’ять справжнього Героя — преподобного Ілії Муромця, печерського чудотворця, руського богатиря. Персонаж билин та святий, мощі якого покояться у нашій Лаврі — одна і та сама особа. Билини богатирського циклу та донські козачі пісні розповідають про богатиря, який служив київському княжому престолу. Про героя, який охороняв Землю Руську від загарбників та розбійників.

Из того ли то из города из Мурома,
Из того села да Карачарова
Выезжал удаленький дородный добрый молодец.
Он стоял заутреню во Муроме,
А и к обеденке поспеть хотел он в стольный Киев-град.

Тридцять років провів без руху Ілля через неміч ніг, у смиренні та молитвах. І смирення отримало винагороду. Одного разу до нього завітали старці, «каліки перехожі», та попрохали принести води. Він намагався підвестися, і йому це вдалося. А потім старці запропонували йому самому випити принесеної води, і з нею у Іллю увійшла сила велика... Цю силу він проніс через все життя, і застосовував її тільки для того, щоб постояти «за віру, за Вітчизну».

Головні вороги Русі тоді, як і тепер — зовнішні агресори та внутрішні терористи — «солов’ї-розбійники». Їх ніхто не називав тоді, як вбивць Беслана зараз, «народом, що бореться». Не було плутанини. Погані — вони й є погані.

Напущает-то богатырь святорусския
А на тую ли на силу на татарскую.
Он спустил коня да богатырскаго,
Да поехал ли по той по силушке татарскоей,
Стал он силушку конем топтать,
Стал конем топтать, копьем колоть,
Стал он бить ту силушку великую,
А он силу бьет, будто траву косит.

А зараз... зараз час омани, брехні. Навкруги приховані та явні вороги нашої Вітчизни та Віри намагаються нав’язати не властиві нам стереотипи. Оббрехати віру, історію та принизити народ. Надто часто кажуть, що християнство — релігія слабких. Надто часто кажуть, що слов’яни — це раби. Надто часто кажуть, що ми — дурні та повинні прийняти волю якихось «мудреців» із-за океану.

Слабий, дурний та нездатний тільки той, хто вірить цьому. Для цього і показують нам з дитинства міккі-маусів та суперменів. А про рідне — жодного слова. Всього і треба, що заглянути у билини, почути Достоєвського і Гоголя, розгледіти за мішурою музичних телеканалів сучасних продовжувачів справжньої культури.

Святість на Русі багатовимірна. Західні й людині не збагнути, чому проповідники та затворники, цілителі та воїни однаково близькі нам. Чому і князь Мишкін, і Тарас Бульба — для нас однаково православні християни.

Ми шануємо Іллю Муромця, святоруського богатиря і як воїна, і як монаха. Він абсолютно справжній. Більш справжній, ніж будь-яка картинка у телевізорі, чи то Санта-Клаус, Рембо чи президент США. Ми можемо кожного дня прийти до нього у Лаврські печери, побачити поранену руку коло серця, яка складена у хресному знаменні... Рани і статура підтверджують як параліч у молодості, так і військові подвиги потім. Розпочавши воїнське служіння у тридцять років, він звершує багато подвигів, командує військом київського князя Володимира та не знає поразок. Потім, вже страждаючи від поранень, усамітнюється у Києво-Печерському монастирі. Будучи визнаним героєм, Ілля разом з тим відрізняється мирним характером та прощає ворогів.

Не завжди міг порозумівсь Ілля з київським князем Володимиром. Билинний Володимир — збірний образ. У билинах його називають «Красним Сонечком», але за часом до Іллі Муромця ближче князювання Володимира Мономаха. І до в’язниці кидав князь богатиря, і кусня хліба не давав за роки служби. Але Ілля розуміє, що правитель — це лише людина, а Русь потребує захисту незалежно від того, хто на чолі держави.

Людина, яка віддає час, енергію, а часто навіть своє життя заради Православної Вітчизни та віри батьків, а не заради злоби та егоїзму, гідна називатися святою.

Бо чи не казав Христос, що світ буде ненавидіти його мучеників? Берегти неушкоджену Істину — важкий тягар. Легше поступитися, як інші. Саме тому всю свою історію Православна Русь воювала. Надто багато слуг у князя світу цього. А нас все меншає і меншає. Легко відректися від спадщини предків.

...Говорил собака Калин-царь да таковы слова:
— Ай же старыя казак да Илья Муромец!
Да садись-ко ты со мной а за единый стол,
Ешь-ко ествушку мою сахарнюю,
Да и пей-ко мои питьица медвяныи,
И одежь-ко ты мою одежу дрогоценную,
И держи-тко мою золоту казну,
Золоту казну держи по надобью,
Не служи-тко ты князю Владимиру,
Да служи-тко ты собаке царю Калину.—
Говорил Илья да таковы слова:
— А й не сяду я с тобой да за единый стол,
Не буду есть твоих ествушек сахарниих,
Не буду пить твоих питьицев медвяныих,
Не буду носить твоей одежи дрогоценныи,
Не буду держать твоей бессчетной золотой казны,
Не буду служить тебе, собаке царю Калину,
Еще буду служить я за веру за отечество,
А и буду стоять за стольный Киев-град,
А буду стоять за церкви за Господнии,
А буду стоять за князя за Владимира.

Та не відрікаються. Не погоджуються. І від Іллі Муромця до Жені Родіонова, через криваві поля великих битв проходить естафета цієї воїнської святості. Скільки з тих, хто сьогодні читає ці рядки, зможе продовжити її? Інакше — катастрофа. Бо...

— Нет жива-то старого казака Ильи Муромца,
Некому стоять теперь за веру, за отечество,
Некому стоять за церкви ведь за Божии,
Некому стоять-то ведь за Киев-град.

Опублiковано: № 2 (13) Дата публiкацiї на сайтi: 11 September 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
23:07 17.03.2009 | Вячеслав
Мы прорвемся, несмотря на все злое и темное над нашей родиной.
Возродим Русь Святую Православную.
Пограничники не здаются!!!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: