Симфонія долі

Бути російським композитором

Щедро обдарував Господь талантами землю Руську. І, немов на знак вдячності, найяскравіше розцвіли з них ті, які увібрали найголовніше, що могла дати їм Русь, — етичний дух і силу Православної віри. Без Православ’я не було б ні Андрія Рубльова, ні Достоєвського, ні Глінки. Одне з найяскравіших явищ в музиці XX століття — Сергій Рахманінов — підтвердження цьому.


Недалеко від Новгорода, на березі річки Волхов стоїть маєток Борисово, з усіх боків оточений заплавними луками, полями й лісами. Маєток належить пані Бутаковій, бабусі майбутнього композитора Сергія Рахманінова. Тут юний Рахманінов проводить літо, оточений турботою і ніжною любов’ю бабусі, котра обожнює свого онука, нескінченно розпещує його і ні в чому не обмежує. Іноді Сергій бере човен і пливе вниз за течією річки у мерехтливих сутінках; у високих річкових очеретах чується гомін диких качок, довгошиї чаплі повільними чорними тінями перетинають по-північному бліде нічне небо. Вечірні дзвони сусіднього Новгорода пливуть над сільською тишею. Сергій міг годинами сидіти у човні, прислухаючись до їх дивних, закличних, зовсім неземних голосів.

У маєтку часто запрягали легку карету, і онук віз бабусю до сусіднього монастиря на службу. Саме в новгородських монастирях, де молився юний Рахманінов, він уперше почув старовинні знаменні розспіви. Іноді хлопчик заходив у двір храму Феодора Стратилата, де знайомий паламар дозволяв піднятися на дзвіницю. Сергій з цікавістю розпитував імена дзвонів, навчався розрізняти їх голоси — полієлейний, святковий, недільний. Їх чарівні переливчасті співи назавжди залишились у серці великого музиканта.

Чи думав він, що одного чудового дня обезсмертить у своїй музиці гру дзвонів російських?

Народився майбутній композитор в Староруському повіті Новгородської губернії 20 березня 1873 в сім’ї відставного офіцера Василя Аркадійовича Рахманінова. Перші уроки музики чотирирічного Сергійка проходили під керівництвом матері Любові Петрівни. А в дванадцять років проявилися блискучі музичні здібності хлопчика. За словами Рахманінова, саме тоді він вперше почав імпровізувати. Часто в батьківському домі його просили зіграти щось для гостей. Покладаючись на непоінформованість товариства в музиці, він видавав свої імпровізації за твори Шопена та інших модних композиторів, маловідомих гостям. Його завжди винагороджували бурхливими оплесками і жодного разу не викрили цього безневинного обману.

 

Але, незважаючи на такий винятковий музичний талант, згідно усталеної в родині традиції, Сергія повинні були віддати в Пажеський корпус. Однак батьки композитора розорилися, сім’я переїхала до Петербурга, де навчання Сергія в Пажеському корпусі виявилося не по кишені, тому Рахманінов вступає на молодше відділення Петербурзької консерваторії. Саме ця подія і визначила його майбутню долю.

Одне з найсильніших перших вражень у Петербурзі — величні собори столиці. «Цілими годинами ми простоювали в дивовижних петербурзьких соборах — Ісаакіївському, Казанському та інших, у всіх кінцях міста. У соборах співали кращі петербурзькі хори. Я завжди намагався знайти місце під галереєю і ловив кожен звук. Завдяки хорошій пам’яті я легко запам’ятовував майже все, що чув».

Впевнений у своїх силах, юний Рахманінов не обтяжував себе довгими заняттями за фортепіано. Сергій ставав все лінивішим і лінивішим. Закінчилося все тим, що він зовсім перестав займатися, ухиляючись від уроків, і поклався на свій талант і хвилинне натхнення, що стало, за його власними словами, всього лише способом вираження лінощів. Замість того, щоб іти до консерваторії, він тікав на каток. Маючи пристрасть до ковзанів, Сергій швидко перетворився на віртуоза ковзанярського спорту, чого ніяк не можна було сказати про його гру на фортепіано. Стурбовані родичі переводять Сергія на навчання до відомого московського педагога Миколи Сергійовича Звєрєва, про якого ходила слава як про прекрасного і достатньо жорсткого вихователя, що вмів змусити працювати. Та для цього Рахманінову належало покинути столицю й поїхати в Москву.

Дощового серпневого дня 1885 дванадцятирічний Рахманінов прибув до Москви. Педагог не тільки прийняв хлопчика до свого класу, але і взяв його на повне утримання. Рахманінову належало прожити в домі Звєрєва багато років. Крім музичної освіти, Микола Сергійович займався і моральним вихованням своїх учнів. Рахманінов згадує: «З понеділка до суботи ми старанно працювали, вчилися, читали, вивчали французьку та німецьку мови. Починалось життя, підпорядковане суворій дисципліні і серйозним заняттям. Звєрєв не обмежувався тим, що виховував нас як піаністів, він докладав великих зусиль, щоб дати загальний розвиток і навички поведінки в суспільстві. Особливе задоволення ми приносили йому, показуючи зразки вихованості, вміння поводити себе в суспільстві, підтримувати світську бесіду. Звєрєв був людиною рідкісного розуму і величезної доброти. Він виявився захопленим шанувальником Достоєвського, якого знав особисто і чиї твори вивчав з усією серйозністю. Ми не пропускали жодної прем’єри, ні в Малому, ні у Великому театрах. Відвідували всі вистави за участю іноземних знаменитостей, що гастролювали в Москві». Суворе виховання в домі Звєрєва змінило характер і ставлення до навчання Рахманінова: з буйного, ледачого розбишаки, готового на будь-яку витівку, він перетворився на спокійного, стриманого хлопчика, що серйозно ставився до роботи. Саме в домі свого учителя Рахманінов був представлений Петру Іллічу Чайковському. Варто сказати, що для Рахманінова той був незаперечним авторитетом і багато юнацьких творів Сергія Васильовича написані під впливом музики Чайковського. Чайковський був взірцем, до якого він прагнув усе життя.

 

У 1888 році Сергій Васильович переходить на старше відділення по класу фортепіано до професора А. Зілоті. У ці ж роки Рахманінов починає складати музику. Перші його твори на іспиті з композиції так сподобалися Чайковському, що той оточує п’ятірку чотирма плюсами.

У 19 років Рахманінов закінчив консерваторію як піаніст і як композитор із золотою медаллю й відзнакою. Його дипломною роботою стала опера «Алеко» за твором А. С. Пушкіна «Цигани». Величезну підтримку в становленні його композиторського таланту надали знамениті наставники — Зілоті, Аренський, Чайковський і Танєєв.

 

У 1895 році він пише свою першу симфонію. Епіграфом до твору стали слова Послання апостола Павла до римлян: Мені помста належить, Я відплачу (Рим. 12, 19). Це основна ідея симфонії: покарання за неправедність, нечистоту, безвір’я. Такі думки часто займали уми інтелігенції у ті роки. Всі передчували страшні зміни — революцію. Пишучи симфонію, Рахманінов покладав на неї великі надії. У той час, коли мільйони людей втрачали віру, коли Росія тремтіла і розвалювалась, топилась у війнах, грабежах і вбивствах, Рахманінов творив її в музиці ще досконалішою, молитовнішою і духовно могутнішою. «Я був високої думки про цей твір, побудований на темах з „Обиходу“», — зізнається композитор. Але надії не справдились. Після першого і єдиного виконання під керівництвом Глазунова, симфонію чекало повне і оглушливе фіаско. Багато в чому через неякісне виконання, недосвідченість Глазунова як керівника оркестру і — в основному — через новаторську сутність музики, яка значно випередила свій час. Для Рахманінова це було настільки сильним ударом, що композитор знищив партитуру і не творив майже три роки.

У ці роки болісних переживань, коли Рахманінову здавалося, що він не відбувся як композитор, його захопила думка про диригентську діяльність. У 1897 році відомий московський меценат Сава Мамонтов, який утримував приватну оперу, запросив його на посаду другого диригента у свій театр. У той час театр Мамонтова користувався великою популярністю. Там зібралися кращі творчі сили Росії. У його постановках співали молодий Федір Шаляпін, Надія Забіла-Врубель. Декорації та костюми створювали Васнецов, Врубель, Сєров, Полєнов, Коровін.

Тоді вперше заговорили про Рахманінова як про видатного диригента. Підкоривши оркестр суворою дисципліною, Рахманінов змусив його звучати так, як він не звучав раніше. Музиканти були змушені визнати слушність зауважень нового диригента і врешті-решт пройнялися до нього глибокою вдячністю й повагою. Найважче було приборкати Шаляпіна, геній котрого на всіх діяв приголомшливо, в тому числі й на самого Рахманінова. Але Рахманінов був єдиним, хто зумів знайти до нього підхід. Сергій Васильович любив Шаляпіна, любив як «важку дитину», любив у ньому чудового співака і артиста, а Шаляпін схилявся перед Рахманіновим. Робота в мамонтовському театрі допомогла композитору вийти з творчої кризи. Після трирічної перерви Рахманінов знову починає творити.

Під час гастролей театру в Ялті відбулася зустріч Рахманінова з Чеховим, бесіди з яким багато чого відкрили молодому музикантові. На запитання про віру Антон Павлович, сумно посміхнувшись, зізнався, що з усієї своєї дитячої віри зберіг тільки любов до церковного дзвону. І зовсім інші переживання принесла зустріч з Толстим, котрого Рахманінов спершу побоювався. Від єдиної розмови зі Львом Миколайовичем залишився неприємний осад. Толстой був роздратований на всіх і вся і бурчав, що поезія і музика — дурня. Бетховен — теж дурня, Пушкін і Лермонтов — дурня... Вислухавши міркування великого письменника, Рахманінов більш за все через свою звичайну мовчазність не став йому заперечувати, але, залишивши його вітальню, полегшено зітхнув.

Москва 1901 року. Робітничі страйки, терористи, масові бійки, в повітрі висить передчуття революції. Але, наче у відповідь на цей хаос, Рахманінов пише свій 2 й фортепіанний концерт, який приніс йому всесвітню славу. У цьому ж році він вінчається з Наталією Сатиною і приймає запрошення від європейських музичних товариств. З перших європейських гастролей починається всесвітній тріумф музики Рахманінова. У 1904 році Рахманінов отримує запрошення на посаду диригента Великого театру. Найбільше Сергій Васильович боявся закулісних інтриг, тому із самого початку роботи встановив суто офіційні стосунки з керівництвом та трупою театру. Його надзвичайна воля і самовладання підкорюють оркестрантів, і успіх його виступів перетворює їхню початкову неприязнь до нього в захоплення і обожнювання. Композитор диригує в театрі тільки два сезони, але його постановки російських опер робляться взірцем для сучасників. У ці роки Рахманінов стає визнаним піаністом, композитором і диригентом.

Восени 1907 року закінчено 2 у симфонію. У 1908 році відбулася її прем’єра в Москві, а влітку 1909 року написаний 3 ій концерт для фортепіано. Того ж літа, повернувшись до Росії, він пише «Літургію Іоанна Златоустого». Працюючи над літургією, композитор не раз звертається за порадою до авторитетного майстра церковної музики Олександра Кастальського. Партитура літургії була закінчена до осені і передана для виконання керівнику Синодального хору Даниліну. Завдяки Кастальському було організовано прослуховування, і на закритий концерт були запрошені представники московського духовенства. Знаменитий Синодальний хор блискуче впорався зі своїм завданням, але реакція духовенства була прохолодною: «Музика справді чудова, навіть занадто гарна, але... не церковна... » Через п’ять років, під час Першої світової війни, композитор пише «Всенощну» — твір, що став світовим шедевром поруч з іконою Трійці преподобного Андрія Рубльова і «Реквіємом» Моцарта. Рахманінов згадує: «Я написав „Всенощну“ дуже швидко: вона була закінчена менш ніж за два тижні. Думка написати її прийшла до мене безпосередньо після того, як я прослухав „Літургію“, яка, правду кажучи, мені зовсім не сподобалася, оскільки не відповідала вимогам російської церковної музики. Ще в дитинстві мене полонили чудові мелодії „Обиходу“. Я завжди відчував, що їх особливий характер вимагає хорової обробки, і сподівався, що мені вдасться досягти цього у „Всенощній“».

Один з найвідоміших творів Рахманінова — музична поема «Дзвони» на вірші Едгара По для оркестру, хору та солістів. У різних церковних дзвонах — святковому, весільному, похоронному — він передає все людське життя, від народження до смерті. Тема дзвону проходить через усю творчість Рахманінова: в симфоніях, фортепіанних концертах, хорах...

У радянські роки Рахманінову, як і іншим відомим людям, часто приписували співчуття до революції, сам же композитор писав: «Я занурився в роботу і не помічав, що діється навколо... Безжалісне викорчовування всіх основ мистецтва, знищення всіх можливостей для його відновлення не залишало надій». Рахманінову — людині, далекій від політики, — революція перегородила творчий шлях. Композитор їде в Америку. До кінця життя він так і не зміг повернутися на батьківщину.

Популярність Рахманінова як піаніста за кордоном була величезна. Але творити на чужині він майже перестав. Журналісти часто запитували його про нові твори, на що він відповідав: «Виїхавши з Росії, я втратив бажання творити. Втративши Батьківщину, я втратив самого себе». Решту свого життя Рахманінов сумує за Росією. Живучи у Франції та Америці, він не став ні французом, ні американцем, спілкуючись лише з близькими йому російськими людьми. Він важко переживав трагедію революції, комуністичного терору, громадянської війни, репресій. Не менш болісним переживанням для композитора була звістка про початок війни з Німеччиною.

У ці важкі роки війни Рахманінов дає концерти і всі виручені кошти повністю передає в СРСР. Про милосердя композитора ходили легенди. Отримуючи в Америці мільйонні гонорари, Рахманінов продовжував жити скромно і самотньо, відхиляючи всі запрошення на банкети і вшанування і посилаючи незліченні посилки всім, кого знав у стражденній Росії.

«Я — російський композитор, і моя батьківщина наклала відбиток на мій характер і погляди, — писав він. — Моя музика — це плід мого характеру, і тому це російська музика ...»

У 1943 році здоров’я Сергія Васильовича стало різко погіршуватися, і лікарі виявили швидкоплинну форму раку. Композитор згасав, і в останні дні не часто приходив до тями, але, прокидаючись, просив прочитати йому новини з російського фронту. Дізнавшись про перемогу під Сталінградом, він прошепотів: «Слава Богу!..» Кожен удар його серця, кожна молитва, кожен подих, до останнього, були з Росією... 28 березня, в Хрестопоклонну неділю Великого посту, його душа відійшла до Господа.

Після смерті Сергія Васильовича написано багато спогадів. Автори мемуарів — родичі, друзі, музиканти, художники. Ці дорогоцінні свідчення змальовують нам життєво достовірний образ Рахманінова. Ось як згадує про Рахманінова композитор і диригент М. Багриновський: «У мемуарах, які змальовують Рахманінова, можна прочитати, що у нього ще замолоду виявлялися дві лінії поведінки стосовно оточуючих. Він був замкнутим, суворо-похмурим серед незнайомих людей. І ставав м’якшим і по-справжньому розкривався лише в колі близьких. Зазначена риса, будучи, мабуть, властивістю його натури, не змінилася з роками. Вона збереглася протягом усього життя.

Цим пояснюється те, що Рахманінов не любив і не вмів „бути на людях“, тримався в чужому для нього суспільстві „одинаком“ і, між іншим, „прохолодно“ ставився до театральної, гучної, вічно бурхливої закулісної атмосфери.

Знаючи про підвищений інтерес тодішнього суспільства до його особистості, він зазвичай уникав будь-яких інтерв’ю і відмовлявся від виступів у пресі. І попри все Рахманінов іноді долав свою зовнішню аскетичну суворість і раптом несподівано виявляв внутрішню теплу сутність своєї натури. Так, часом він, володар знаменитого імені, авторитет і світило музичного світу, вступав у розмову з людьми, котрі не займали „видного“ становища, а також із молодими музикантами. І робив це зовсім запросто, без тіні зарозумілості або зверхності. Рахманінов був сердечною людиною, нітрохи не хизувався своєю популярністю і високим становищем».

У 1987 році всесвітньо відомий співак Хосе Каррерас переніс тяжку операцію з пересадки кісткового мозку, і після довгих місяців одужання він сказав, що вижити йому допомогли молитви людей, читання Євангелія і музика Рахманінова: «Звичайно, я слухав його твори і раніше, але в момент хвороби його музика стала для мене одкровенням».

Рахманінов мріяв вирватися з буднів міщанського життя, з неправди, що оточувала його. Він зумів зберегти в собі і пронести через усе життя ненависть до фальшу й неправди в мистецтві. Найповніше про духовний світ митця може розповісти лише його музика. Але деякі важливі деталі його творчості свідчать про те, що він завжди усвідомлював Джерело свого обдарування. Мова не лише про тематику творів, про улюблені ним дзвони і духовну музику. Особливостями характеру Рахманінова були скромність, сором’язливість, відчуженість від світу. Його висока благородність була безсумнівною. Один з його сучасників, піаніст Йосип Гофман, стверджував, що не знав людини «чистішої і святішої, ніж Рахманінов».

Його простота і чесність, прагнення до самовдосконалення, непримиренність до недбалості й непорядності, вірність дружбі і прийнятим рішенням вплинули не тільки на всіх, хто його знав, а й на всю російську музичну та художню культуру. Але, мабуть, не менш важливим у його творчості стало те, що, росіянин та православний у своєму світогляді, Рахманінов розвінчує помилковий стереотип «загадкової російської душі» як зухвалої й ледачої, відчайдушно веселої і такої, що невпинно кидається між пияцтвом, тугою і буйністю. Він показав усьому світу її основні та справжні риси: вірність, молитовність, милосердя і скромність. І, що найважливіше, він сам зумів послужити живим прикладом такого ідеалу.

Опублiковано: № 1 (37) Дата публiкацiї на сайтi: 06 April 2009

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237254938.

Код для блогiв / сайтiв
Розмiстити анонс

Результати 1 - 8 з 8
03:32 17.05.2009 | Светлана
Спасибо. Я очень люблю концерты для фортепиано с оркестром Рахманинова. Благодаря Вашей статье я лучше узнала и самого Сергея Рахманинова, и некоторые подробности и боль его жизни. Спасибо.
14:01 15.04.2009 | Юлия
Спасибо за статью
11:51 13.04.2009 | rose
hello
How are you today, I hope all is well with you .I am sorry to worry you with my Proposal for a relationship with you, but I know that you will grant my request in
21:52 12.04.2009 | mitru
человек особого дара.Послушайте "Всенощное бдение"вы почувствуете.
17:36 08.04.2009 | Аня З
Очень интересная статья, особенно для подрастающего поколения. В этом году дочь заканчивает муз. школу. В билетах есть биографии композиторов. Полезный материал. Спасибо.
10:18 08.04.2009 | Галина
Спасибо! Очень приятно написано!!!
23:02 07.04.2009 | Андрей
Спаси вас, Господи, что вы пишете об Отечестве и отечественной культуре не с позиции "иностранцев", как это всё более становиться принято у нас на деградирующей Украине.
17:44 07.04.2009 | ольга
Так хочется услышать Рахманинова, прочтя всего первые несколько строк!
Спасибо!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 4149439318442625.
Отрок.ua в: