Словами про слово

«Заговори, щоб я тебе побачив», — так сказав колись Сократ.

Людину можна одягнути в який завгодно одяг, оточити предметами, які будуть створювати ілюзію про її смаки, переконання, внутрішній світ, їй можна дати блискучу освіту, але уважний співрозмовник зрозуміє саму її сутність дуже швидко.

Дивно, але саме нематеріальні слова, що, наче пара, виходять з людини і зникають (а насправді дбайливо зберігаються) десь у часі й просторі «скажуть» про людину все.

Нам нечасто доводиться задумуватись про сутність поняття «слово», хіба в той час, коли навчаємо своїх дітей розмовляти.

Іноді така необхідність виникає досить несподівано, як, наприклад, у мене у зв’язку з сесією доньки. Філологічний факультет, той самий, що був і в мене, а отже...

Ось ми вже вдвох гортаємо підручники з мовознавства, які вдалося вполювати, і пишемо відповіді на запитання.

Для початку треба охарактеризувати поняття слово як одиницю мови.

Будь-хто без філологічної освіти може виділити в своєму чи чужому мовленні слова — для цього не треба мати філологічну освіту. При цьому жодне з визначень, даних лінгвістами, не враховує всі нюанси цього поняття. Дехто з лінгвістів навіть вважає, що це поняття охарактеризувати за допомогою слів неможливо, що поняття слова несумісне з нашим уявленням про конкретну одиницю мови. Слова дуже різні в межах навіть однієї мови, а що вже казати про зіставлення слів різних мов (пор. школа, вчитися, і, в, для, ку-ку).

Але ж треба дати відповідь, і ми обираємо найпридатніше: «звук або комплекс звуків, за яким закріплене певне лексичне значення», — і радісно починаємо заповнювати біле поле, намагаючись не думати про те, що визначення неточне: воно підходить і для морфеми, і для речення. І чому «залізниця» — одне слово, а «железная дорога» — два? І що ж тоді говорити про англійське «вставати» — to get up. Це скільки слів: одне, два чи три? Чудово, і це ж тільки початок!

Виникнення мови.

Знову кілька підручників — і версії, версії, версії...

Пригадую, як колись у школі я дуже чекала, коли нам почнуть викладати біологію. Справа в тому, що я була впевнена: саме на цьому уроці нам пояснять таємницю життя, з чого ж має початись такий предмет! Різниця між життям та смертю була для мене незбагненною. Як і більшість дітей, я не могла сформулювати запитання так, щоб мене зрозуміли. Найбільшою загадкою була робота серця. Чому воно стукає? Що примушує його працювати. Звісно, у той час відповіді я не знайшла. Але ж біологія повинна була все прояснити. І ось, нарешті, перший урок. На жаль, заінтригувати читача мені не вдасться: всі ж були на цьому уроці й чули все самі.

Розчарування, схоже на те, дитяче, викликали у мене деякі гіпотези про виникнення мови.

Та облишмо тему екзаменів, адже й у звичайному житті є над чим замислитись.

Звичайнісінькі слова, які щодня нами вимовляються, можна побачити в зовсім іншому світлі. Візьмемо хоча б звуконаслідувальні слова. У нашого мовлення є така властивість: своєю зовнішньою звуковою оболонкою, поєднанням голосних і приголосних вона характеризує предмет незалежно від вкладеного в зміст смислу. Так у словах «квакати», «дзижчати», «нявкати», «мукати», «хихотіти», «тупіт» звукова форма вказує на те, що квакає жаба, нявкає кицька, мукає корова і так далі. Якщо людині, яка вивчає українську мову, відомо значення слів «жаба», «кицька» і «корова», то про зміст наведених дієслів вона може здогадатися за звуковою формою, оскільки ці слова мають елемент звуконаслідування. Як тут не згадати про алітерацію — повторення однакових чи однорідних приголосних, що надають особливої виразності сказаному.

Так, у російській приказці «От топота копыт пыль по полю летит» звуконаслідувальним є слово «топот». Звуками «т», «п», «т» передається ідея слухового враження; у слові «копыто», взятому окремо, цієї ідеї немає, але вона посилюється завдяки повторенню приголосних і новому приголосному «к». А ось інший приклад використання слова «тупіт», але вже з української літератури:

Наступ потвор. Впертість убивць.
Тупіт чобіт.
Ближчає. Дужчає. Глибшає. Тяжчає.
(М. Бажан)

Повторенням приголосних «п», «т», «б», «ж», «ш» створюється виразний звуковий образ славнозвісного німецького маршу.

Завершуючи малесеньку екскурсію у світ мовознавства, дозвольте розважити вас деякими прикладами з фразеології. Для початку дайте відповідь на таке запитання: що треба робити, аби про тебе сказали, що ти поводишся, як чумацька воша? Насправді все дуже просто — величатися. Ось інший фразеологізм, значення якого не так легко одразу зрозуміти. Яка якість людини мається на увазі, коли ми кажемо про неї, що вона коту хвоста вузлом зав’яже? Вона ще з вареної крашанки курча висидить, з-під стоячого підошву випоре, в неї і в ступі не влучиш. Тепер зрозуміло, що це кмітлива людина. На противагу їй нетямуща людина — ні цоб ні цабе; якщо все зовсім погано, вона шкандибає на голову, якщо просто легковажна , то в неї цвіркуни в голові тріщать.

Але будемо трохи серйознішими. Існує багато понять, які ми звично виражаємо словами, але не здатні осягнути, уявити. Творець, безмежність, любов, рай, пекло, нескінченність — перше, що спадає на думку з цього ряду. Гадаю, що ці слова ще чекають на нас. Колись оновлена людина побачить все інакше, ширше. Ну а поки маємо те, що маємо.

Мені дуже подобається афоризм Сократа, про який я згадувала спочатку. Але, як на мене, він не придатний для філолога. Заговорити? Та будь ласка! Словами можна грати, маніпулювати, за ними зручно ховатись. Їх можна замусолити так, що користуватись ними стане незручно й банально. Згадайте зразки творів учениць-старшокласниць із «Тома Сойєра» Марка Твена. Сам автор висловився про них так: «Однією з ознак тих творів була свідома, любовно виплекана меланхолійність; ще однією — марнотратна і невтримна повінь „високих слів“, далі — дурна манера тулити де треба й де не треба особливо „яскраві“ вислови та звороти, заяложуючи їх по саме нікуди; а особливо лізла у вічі й прикро вражала настирлива й нестерпно вбога мораль, яка щоразу помахувала своїм куцим хвостом наприкінці кожної з цих праць.»

Як часто ми не враховуємо, що лаконічність — ознака досконалості. Недарма редактори люблять повторювати, що повністю відредагований текст — це афоризм.

Наші давні предки мали зовсім невелику кількість слів. Але з якою повагою вони до них ставились! Одна з теорій виникнення такого фольклорного жанру, як загадка, стверджує, що та своєю появою завдячує табу: люди не насмілювалися називати певні предмети чи явища, щоб не викликати їх дух, не сміли їх тривожити. Тому про них говорилося метафорично. Для нас загадка — це стислий алегоричний опис подій, предметів, явищ, що їх треба впізнати, розгадати. Ми лише всміхаємось, коли чуємо, що предки не називали істоту, на яку йшли полювати, «щоб вона не почула», але не задумуємось: може, в чомусь вони були розумнішими, ніж ми.

Ми звертаємось до Бога, вживаючи звичайні слова, і не тільки віримо, а й знаємо, що нас чують, — отже, усвідомлюємо цю важливу функцію слова. І в той самий час ми не примушуємо себе слідкувати за тим, що кажемо. Ми прикликаємо Господа в свідки своїм «їй-Богу», і не тільки тоді, коли говоримо правду. А вже вимовляти ім’я Творця всує нам «Сам Бог велів». Якби ж людина могла завжди пам’ятати, що за тими словами, якими вона судила інших, будуть судити її саму, що своїми словами вона фактично творить собі суд, — вона була б дещо обережнішою.

Наше мовне дерево дуже розрослося, сплелось з іншими деревами, що росли поруч. Але для спасіння необхідно не так уже й багато. Зрештою, можна обійтись лише двома словами: «Господи, помилуй».

На людині лежить величезна відповідальність за користування таким незбагненним словом. Звісно, філологу частіше, ніж іншим, доводиться задумуватись над сутністю цього поняття, а тому мені дуже хочеться бути лаконічною, витриманою, обережною зі словами. Старанно приміряти їх ще до використання, а не згрібати докупи лише перед сповіддю і прикро відзначати, що ця купа зовсім не відрізняється від своїх старших сестричок. І знаєте, що в цій ситуації заспокоює збентежене сумління? Правильно, слова.

В даному разі — слова Шекспіра: «Мені легше навчити двадцятьох чоловік, як правильно чинити, аніж бути одним із них і дотримуватись власних настанов».

Опублiковано: № 3 (51) Дата публiкацiї на сайтi: 01 August 2011

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Словами про слово

Словами про слово

Мирослава Білецька
Журнал «Отрок.ua»
Людину можна одягнути в який завгодно одяг, оточити предметами, які будуть створювати ілюзію про її смаки, переконання, внутрішній світ, їй можна дати блискучу освіту, але уважний співрозмовник зрозуміє саму її сутність дуже швидко.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
12:46 21.08.2011 | Лідія
Спасибі Вам за таку прекрасну статтю! Вона надихає (особливо мене як філолога).

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: