Що таке слово? Невже всі слова, які я промовляю за день, стосуються того самого Слова, походять із одного джерела? Зі слів складаються мови — національні, професійні, мова вулиці, офісу, школи, університету...

Є і гламурна мова — система слів, акцентів, інтонацій, які використовуються для того, аби говорити про моду. Я працюю редактором глянцевого журналу, тому проглядаю сотні глянцевих сторінок. І чим більше я читаю журналів, тим більше помічаю, якою дивною, ні на що не схожою мовою говорять редактори й автори статей.

Здається, що в кожної журналістки, яка «оглядає» модний бізнес, є маленька рожева валізка з відділеннями, в яких акуратно розкладені слова. Ціла каса слів: діставай їх, складай разом, отримуй результат. В окремій кишеньці — стійкі вирази, приказки та прислів’я, що їх можна при нагоді переробити. В іншій — каламбури. Припустимо, готується новий червоно-синьо-білий номер, присвячений Англії. Що буде написано на обкладинці? Англія = Великобританія = Велика Британія. Ну звісно, Велика Британія! Поряд повинно бути написане яке-небудь незвичайне слово, як то кажуть, «із претензією та смаком». Наприклад — «англоманія». Майже всі заголовки — це щось переінакшене, часом дотепно, часом не дуже. Зазвичай із двох слів: «Дружба народів», «Сіль землі», «Вихід у світ», «Цілком таємно», «Бунт кольорових».

Для того, щоб писати «гламурно», треба бути людиною тонкою та розумною. Треба точно вгадувати, чого від тебе очікує твоя дорога, заможна, трохи зманіжена, «від кутюр» одягнена публіка. Вона не пробачить, якщо ти будеш розумнішим за неї, чи надто відвертим, а чи захочеш про щось поговорити «по щирості». У глянцевому журналі розмова пурхає легко, немов колібрі. Треба вміти розводити теревені про що завгодно і бути в курсі всього. Сьогодні ти любиш Британію, носиш, читаєш, п’єш і дивишся лише англійське. Твоя улюблена тема — принц Гаррі, нові закони про домашніх тварин, породисті коні, і в кімнаті у тебе висить британський прапор. Але завтра, вже завтра зміниться мода — і ти будеш любити рідні простори й куполи церков.

Все це відображається й у мові «глянцю». Вона коротка і ємна, як лозунг, вона переконує і захоплює, вона вчить бути VIP. У ній немає душі. Вона не для того. Дотепні, забезпечені люди пишуть про модні покази, про театр, один про одного, про те, де краще відпочивати. Дотепним освіченим людям узагалі подобається ділитися своїми думками з будь-якого приводу, тим більше, якщо їм за це платять.

Я читаю короткі, необтяжливі статті, розглядаю красиві, дуже красиві фотографії — й почуваю себе в безпеці: перед мої очі пропонують лише найкращі товари, вони коштують тисячі доларів, фунтів і євро, вони чудові. Мені розказують про якихось людей, які змогли заробити ці тисячі, і тепер їхнє життя складається із першокласних речей і таких же першокласних можливостей. Зі мною говорять про виставку мистецтва у Нью-Йорку, про те, що фотограф Нік Найт відкрив у Інтернеті новий сайт, про коктейлі й варення з фейхоа. Спочатку це цікаво, потім трохи дратує, потім настає втома й порожнеча. Я все вже чула. «Будь собою» — це з реклами косметологічної клініки, «Керуй своєю мрією» — девіз компанії «Тойота», «Свобода без кордонів» — іще звідкись. Любов, свобода, істина, насолода — усі слова міцно прив’язані до марок туалетної води, годинників та сумок, і від цього стає якось гидко на душі. Хочеться відкрити журнал на тій сторінці, з якої усміхається головний редактор, і сказати щось на зразок: «Досить, леді! Ви вже промовили стільки слів — і все марно. Невже всі ці капелюшки, порцеляна, туфлі з рептилій — це і є ваше життя? Ви виглядаєте на всі сто, це так, але цього мало! Ви змінюєте свої образи, як рукавички, ви розфарбовуєте себе так, як радять найкращі стилісти з відділу моди. Ви, мабуть, давно вже загубили себе в цьому калейдоскопі. Ви робите вигляд, що все знаєте, про все читали й умієте говорити — але чому тоді я відчуваю таку порожнечу? Ви — експерт номер один, але чому я не дізнаюся від вас нічого такого, про що варто було би подумати, коли з’являється вільний час? Скажіть, чому мені з вами так тяжко?»

Якби у світі була обмежена кількість слів і їх довелося б використовувати економно, глянцевих журналів стало б набагато менше, і ми — автори, редактори, фотографи, консультанти, дизайнери, брендменеджери, моделі, аналітики, історики моди, колумністи, координатори проекту, складачі заголовків та слоганів — неодмінно втратили б роботу.