Преподобний Іоанн Дамаскін, Андрій Критський, Роман Солодкоспівець... — і це лише кілька імен найвидатніших гімнографів Церкви. Хто має право й повинен складати стихири та канони? Зрозуміло, учені мужі, подвижники та святителі. Проте існують в історії винятки.
У 821 році в столиці Візантійської імперії обирали наречену майбутньому монарху. Мати імператора Феофіла* влаштувала оглядини найкращих наречених держави. Обов’язковими умовами для претендентки на роль нареченої були шляхетне походження, чудова освіта й, звичайно, юність і краса. Тій, якій судилося стати обраницею, василевс мав вручити золоте яблуко — символ заручин.
* Феофіла коронували на царство співправителем ще за життя батька — імператора Михайла ІІ.
Змалювання вибору наречених юним Феофілом є у творах преподобного Симона Метафраста — візантійського історика й міністра закордонних справ при дворі. На думку сучасних дослідників, можливо, щось із наведених фактів з часом перетворилося на красиву легенду. Але, здається, фантазії не в правилах хроністів і дипломатів. Преподобний Симеон розповідає, що після кількох етапів відбору дівчат залишилися дванадцять красунь, з них особливо вирізнялися дві — Кассія і Феодора. Юний монарх не порівнював довго чесноти панянок, а відразу рушив до Кассії, зачарований її красою. Можливо, щоб приховати свою збентеженість, Феофіл заговорив з нею високим стилем, зацитувавши Іоанна Златоуста: «Через жінку вилилося на землю зло». Кассія не розгубилася і відповіла, продовжуючи думку святителя: «Але й через жінку б’ють джерела кращого».
У цьому короткому діалозі, у цьому натяку та алегоричній відповіді й вирішилася доля тієї дівчини, яка могла би стати імператрицею Візантії, але стала нареченою Христа. Феофіл прочитав між рядків небажання Кассії бути його дружиною, і, переживаючи особливо трепетне почуття, вирішив шляхетно відступити. Золоте яблуко опинилося в руці Феодори.
З роками Феофіл розкрився як людина сильна, хоча й запального характеру, заступник справедливості, — він боровся з казнокрадами, був відкритий для скарг з боку простих людей, будував богадільні, годував голодних, був щедрим меценатом, але непримиренним іконоборцем.
Кассія народилася в родині придворного чиновника. Природний розум у поєднанні з чудовою освітою дали людству доволі рано особистість непересічну. Знайти нареченого до пари такій панянці було непросто. Вона була не лише дуже гарною та розумною, але й щедро обдарованою: писала музику й вірші. Коло її уподобань не обмежувалося виключно богословською літературою, дівчина чудово знала твори давньогрецьких філософів і пізньоантичних літераторів. Її перу належать дотепні епіграми, завдяки яким, можливо, вона й набула у вищому світі репутацію дівчини гордої та неприступної.
Дурню ліків немає взагалі,
І немає лікування, окрім смерті.
Дурень у пошані
звеличується над усіма,
І, похвалений, — нахабніє більше.
Як неможливо стовп
зігнути великий,
Так дурна людина невиправна.
Кассія не обмежувала себе творчістю й писала праці, що виявляли глибокий богословський розум.
З юних років вона мала за духівника преподобного Феодора Студита. Ось які напучування відправляв він тринадцятирічній Кассії: «Усе, що твоя доброчесність знову сказала нам, мудре й розумне. Тому ми з повним правом здивувалися та подякували Господу, зустрівши такий розум у юної дівчини. Щоправда, це не схоже на тих, які були раніше, бо ми, нинішні, і чоловіки, і жінки, безмірно багато поступаємося їм і в мудрості, і в освіченості. В усякому разі, на теперішній час ти дуже вирізняєшся. Слово — твоя прикраса більше, ніж будь-яка тлінна благоліпність».
З кількох листів, які дійшли до нас від Феодора Студита, ми дізнаємося про подробиці життя Кассії. Ще в юності вона вирішила присвятити життя Христу, і вибір цей був зроблений у самий розпал іконоборства за імператора Льва V Вірменина. І за кілька років до того як дівчина потрапила на оглядини наречених, вона постраждала за вірність іконам разом з іншими сповідниками віри.
Не дивно, що в такому юному віці Кассія виявила надзвичайну твердість характеру: перед її очима був живий приклад — духовний наставник. Феодор Студит був безстрашним борцем з єрессю і полум’яним захисником віри. З дитинства преподобний Феодор навчався в кращих риторів, філософів і богословів Константинополя. Він блискуче володів ораторським мистецтвом, термінологією і філософськими концепціями, глибоко знав християнську догматику. Феодор Студит був учасником богословських диспутів, не боявся викривати і царів, і єпископів, які впали в оману та єресь, за що йому не раз жорстоко мстилися. Коли Лев V Вірменин скликав собор проти іконошанування, преподобний Феодор сказав йому: «Господь поставив у Церкві одних апостолами, інших — учителями або пастирями, але не згадав про царів. Тож залиш Церкву вчителям і пастирям». Після такого публічного приниження надійшла царська відповідь: темниця, катування й заслання.
А приводом до арешту ченця стала хресна хода з іконами на чолі з преподобним. Кассія також була там. Ось що пише їй духівник із заслання: «Чудово, що в тебе зі словом узгоджується й життя і ти не виявляєш однобокості ні в тому, ні в іншому, бо згодилася постраждати за Христа в ці гоніння. Ти не обмежилася бичуванням, але знову охоплена палкою любов’ю до доброї сповіді, у ній же полум’яній завжди. Ти справді знаєш, що таке добро або що краса. Саме страждати за істину й відзначатися мучеництвом — срібло й золото, слава й благоліпність, і всяке земне уявне благополуччя є ніщо, бо вони скороминущі й зникають, як сновидіння і тіні. Що ж далі? Настає обрання чернечого життя, яке ти обіцяєш прийняти після припинення гонінь. Хоча це й дивно, але мене твоє рішення не вразило. Чому? Тому що про наступне будь-хто може робити висновки з попереднього. Якщо бачимо дим, звісно, з’явиться і вогонь, і в даному випадку, якщо є сповідання Христа, зрозуміло, що засяє і життя в чернечій досконалості. Яка ти блаженна в обох випадках».
Але повернемося до подій 821 року. Симеон Метафраст пише: «У святу П’ятдесятницю патріарх вінчав Феофіла й Феодору, а Кассія, втративши корону, заснувала монастир, в якому й провела свої дні, прийнявши постриг, живучи так, як бажано Богові, віддаючись і науковим заняттям так, що по ній залишилося багато творів».
Ще один візантійський письменник уже ХV століття Георгій Кодін залишає свідчення про подальшу долю Кассії. Він змальовує Константинополь і серед іншого згадує: «Монастир Ікассія* був збудований Ікассією, благочестивою черницею і вродливою дівчиною, яка була премудрою, написала багато канонів і стихир та інших творів, вартих подиву, і поклала їх на музику за часів імператора Феофіла».
* Грець. Κασσία; Кассіана, Ікассія
Існує легенда про те, як від імені грішниці черниця написала стихиру Великої Середи. З моменту оглядин наречених минуло вже чимало років, але імператор Феофіл так і не зміг забути Кассію. Одного разу він не втримався і зазирнув до монастиря, аби побачити її та поговорити. Кассія в цей час писала у своїй келії. Сестри поквапилися доповісти ігуменії, що приїхав імператор, але вона не вийшла до нього на зустріч. Тоді Феофіл сам піднявся до неї, але знайшов лише порожню келію, а на столі недописану стихиру: «Господи, яже во многія гріхи впадшая жена, Твоє ощутившая Божество, мироносиці вземше чин, ридающі миро Тебі прежде погребенія приносит: уви мні, глаголющі, яко нощ мні єсть разжженіе блуда невоздержанна, мрачноє же и безлунноє раченіє гріха. Приіми моя істочники слез, іже облаками проізводяй моря воду. Приклонися к моїм воздиханієм сердечним, приклонивий небеса неізреченним Твоїм істощанієм, да облобижу пречистеї Твої нозі, і отру сія паки глави моєя власи: іхже в раї Єва, по полудні, шумом уши огласивши...» В очікуванні імператор перечитував написане й дописав: «страхом скрися», тобто з острахом сховалася: він порівняв Кассію, яка від нього сховалася, з Євою, яка сховалася від лиця Господа поміж дерев раю. Феофіл так і не дочекався ігуменії. Коли ж він поїхав, Кассія виявила нову строфу й залишила її у своєму творі.
Чомусь деякі дослідники піддали сумніву авторство Кассії саме в цій стихирі. Їм здалося дивним, звідки стільки справжнього почуття в цих рядках? Ні, неможливо, щоб такі слова могли належати перу дівчини-черниці.
Ще до прийняття нею чернечого постригу, преподобний Феодор писав Кассії: «Як я довідався, ти з дитинства обрала добре життя заради Бога й стала нареченою Христа, не шукай і не люби більше нікого. Хто може бути прекраснішим за Спасителя? Його краса нехай ще яскравіше сяє у твоєму серці, аби ти згасила всіляку пристрасть мінливу й тлінну, рішуче уникай поглядів чоловіків, хоча б навіть і скромних, аби не бути як-небудь ураженою або не вразити. Очікує на тебе небесний чертог, там ти побачиш Того, до Кого ти приліпилася і з Ним будеш вічно радіти. Мале слово, але достатнє для переконання твоєї чесності. Хай ти будеш спасенна, дочко Христова».
Хто може з упевненістю розмірковувати, що відбувалося в душі цієї дівчини? Чому вона так і не вийшла до імператора? І хто може виміряти, як багато слід здолати спокус на шляху до справжньої, оновленої любові?
Феофіл помер доволі молодим, він правив усього дванадцять років. Перед смертю імператор-іконоборець захотів попрощатися з Кассією. І на цей раз вона погодилася.
Після розмови з нею імператор покаявся в іконоборстві. До одра помираючого принесли образ Божої Матері й Феофіл, поцілувавши його, відійшов у інший світ. Кілька років по тому шанування ікон було урочисто відновлене на Константинопольському соборі. І в цьому першому святкуванні Великим постом Торжества Православ’я брала участь і преподобна Кассія.
Вона залишилася єдиною автором-жінкою, чиї твори й по сьогодні звучать на богослужінні. І, почувши стихири Великої Суботи або стихіру Різдва Христового «Августу єдиноначальствующу на землі...», варто згадати й про візантійську поетесу. Її чернечий подвиг залишився таємницею, а поетичний хист живе й служить Церкві вже багато століть.
