Сміх як ознака норми

З усіх живих істот сміх подарований лише людині. Звірі сміятися не вміють. Коти, щоправда, усміхаються, і не лише в країні чудес. Ще в реальності іржуть коні, «регочуть» папуги — але все це екстраполяція нашого вміння сміятися на світ тварин. Виходить, що, поміж інших дуже високих ознак, сміх робить нас людьми? Чи як це розуміти? Ясно одне — у здатності людини сміятися ховається важлива таємниця.

Серед численних праць, що вивчають сміхові явища, хочеться виділити дослідження видатного радянського філолога Володимира Проппа, оскільки він розглядає сміх і як фізіологічний процес, і як аспект моральності, з якою так тісно пов’язана культурна діяльність людини.

Книга Проппа «Проблеми комізму й сміху» починається дуже місткою цитатою: «Найповніша та найцікавіша спроба переліку видів сміху здійснена не філологами й не психологами, а теоретиком та істориком радянської кінокомедії Р. Юренєвим, який пише так: «Сміх може бути радісний і сумний, добрий і гнівний, розумний і безглуздий, гордий і задушевний, поблажливий і улесливий, презирливий і переляканий, образливий і підбадьорливий, нахабний і боязкий, дружній і ворожий, іронічний і щиросердий, саркастичний і наївний, ласкавий і грубий, багатозначний і безпричинний, торжествуючий і виправдувальний, безсоромний і зніяковілий. Можна ще й збільшити цей перелік: веселий, сумний, нервовий, істеричний, знущальний, фізіологічний, тваринний. Може бути навіть понурий сміх!» Здається, список достатній? Але Пропп додає дуже важливий напрямок: сміх глузливий, насмішкуватий, знущальний...

Перелік не повний, але з нього видно, що весь спектр людської душі — від диявольського зла до найсвятішого добра — може бути переданий за допомогою сміху. Виходить, що сам по собі сміх не добрий і не поганий — як і сльози. Святі отці пояснюють, що слова Господа «блаженні ті, що плачуть» відносяться до тих, хто проливає сльози каяття, співпереживання. Але сльози, що проливаються через ревнощі, образи, смуток, неможливість помститися — блаженними бути не можуть. Точно так само й сміхова реакція забарвлюється станом нашої душі й від цього може стати як блаженною, так і згубною для нас.

У підсумку своїх досліджень Пропп робить висновок, що сміхова реакція, яка викликана й «низьким комізмом» майданних розваг п’яної юрби, і високим стилем сатиричних літературних шедеврів, і злий сміх, і добрий сміх — беруть початок від одного джерела, спричинені одним і тим самим механізмом, внаслідок якого людина починає заходитися реготом.

Базова причина, що викликає сміховий рефлекс — це впізнавання неправильності, зміщення, парадоксу, викривлення, непристойності, підміни; усього, що догори дриґом.

Ось найпростіші приклади для ілюстрації проппівської формули: «В рукави просунув руки — виявилося — це брюки...» Сміх викликає ця помилка, пов’язана з подібністю рукава до штанини.

Ще приклад: «Горобчик прискакав. і коровою замукав: Му-у-у!» Від самого дитинства ми звикаємо — десь трохи щось переплутане, викривлене — і «наче лампочки, вмикаються усмішки».

А ось ведмежа в цирку, одягнене, як людина — у кашкеті, штанях та ще й із гармошкою. Нам смішно, бо це пародія на людину, карикатурне наслідування. Зустрінемо такого ведмедя в тайзі, з ніг до голови голого, у чому мати народила — і будуть нам смішки та персмішки...

З цієї ж причини ніхто не сміється, коли людина в костюмі йде столичним тротуаром. Ну йде собі та йде, рівно йде, не хитається, не стрибає на одній нозі. Правильно йде. Але якщо бідолашній випало перечепитися і, недоладно розмахуючи руками, гепнутися на м’яке місце з абсолютно мультяшним виразом обличчя — більшість із нас інстинктивно засміється. Через те що будь-яке людське падіння — це неправильність!

Механізм визначення неправильного вбудований у наші голови як датчик, і реакція сміхом на відхилення від норми так само природна і непідконтрольна, як реакція слізьми на раптовий різкий біль.

Ось ви чули хоча б один анекдот про щасливу, благополучну родину? — І я теж ні. Але скільки анекдотів про зради, про нещасні, розбиті родини! Наявність анекдотів про зради — це доказ того, що у світобудові є непохитні закономірності. Шалений спалах сміху, що супроводжує навіть вульгарні анекдоти, доводить, що норма існує! Незалежне знання, присутність у нас «неписаних законів» змушує автоматично порівнювати з ними будь-який об’єкт, будь-яке явище. Сміх — як первинний діагноз світу: відхилення від норми мають місце!

Іноді людство намагається «переписати закон», підмінити норми, наприклад, увести постулат про те, що подружні узи — це формальність, — і піднімає знамено «вільного кохання». Та моральні модуси не так просто з людини вивести. Середньостатистичного індивіда можна, звісно ж, інвазувати думками про нормальність одностатевих шлюбів. Але й він не зможе втриматися, аби, почувши анекдот про те, як женяться Вася й Коля, не пирснути сміхом, що викриває будь-яке викривлення. А далі, за Юренєвим, — яким саме сміхом: зловтішним або співчутливим, засуджувальним або соромітницьким, сумним або дурнуватим, і так далі. Сміх, немов фонтан, виносить наш внутрішній вміст на світ Божий — і може продемонструвати як золотий пісок духовних копалень, так і бруд авгієвих стаєнь. Хто в що вскочив, так би мовити.

А ось ще інший ґатунок анекдотів: «Ці двоє побилися об заклад, хто більше висунеться з вікна швидкісного поїзда. Виграв той, який лежить у правій труні».

Існування чорного гумору, який запускає в зону сміхової культури трагічні речі, такі як смерть, поранення, каліцтва, цілком можливо, є доказом того, що й смертність наша, й усяка інша вразливість плоті — це властивості, споконвічно неприродні для створеної Богом людини. На підсвідомому рівні ми це розуміємо. І тому коли смерть не торкається нас особисто й ми здатні абстрагуватися від болю втрати й страху небуття, — тоді ми сміємося над смертю просто як над неправильністю.

Отже, сміх доводить, що істина існує й відхилення від неї ненормальне. Тепер зрозуміліше, чому в Євангелії немає епізодів, де б Ісус Христос реготав. Той, Хто сам є Істиною і Любов’ю, на відхилення від істини та любові, на гріхопадіння, що веде до загибелі, мабуть, реагуватиме якось інакше, за іншими психо-фізичними законами. Поєднання двох природ у Христі, людської та божественної, визначило Його особливу владу і над неминучістю смерті, і над неминучістю сміху...

Господь не регоче над грішником, але використовує проти гріха лезо іронії. Ось він викриває удавану старанність у дотриманні зовнішніх ритуалів, поєднану з потуранням гріхам проти волі Божої. Спаситель називав їх вождями сліпими, які відціджують комара, а верблюда поглинають! (Мф. 23,24).

А ось трагічна іронія Христа про наше людське бажання все вирішувати самим, поза Божою волею, адже ми краще знаємо, як треба: Та й хто з вас, піклуючись, може додати собі зросту хоч на один лікоть? Отже, якщо й найменшого зробити не можете, чого піклуєтесь про інше? (Лк. 12, 25–26).

А ось епізод, коли лукаві люди, бажаючи підловити Христа на слові, запитують, чи дозволяється давати податок кесарю, чи ні? Христос просить принести йому динарій, уточнює, чиє там зображення і надпис. Вони сказали Йому: кесареве. Ісус сказав їм у відповідь: віддавайте кесареве кесарю, а Боже Богові (Мк. 12,17). Іронічний і витвережуючий ляпас усій історії людства: брязкітливі динарії — данина князям світу сього, виконання духовних заповідей — нетлінна данина Богу.

У православній есеїстиці є безліч чудових пасажів, які доводять, що Ісус Христос не засуджував добрий сміх, не забороняв веселощі. Звичайно, важко уявити, як Він розважається на весіллі в Кані Галілейській, наче пересічний гість. Але, як кажуть богослови, тим більше неможливо уявити насупленого Христа, Котрий з осудом поглядає на радісних молодят. Ось такий би ні за що не перетворив воду на вино, коли воно скінчилося в розпал весілля.

І чим глибше проймається, насичується євангельським духом серце людське, тим менше супроводжуються паскудненьким смішком сюжетики на кшталт: «Чоловік прийшов додому, а там дружина з коханцем»... Ну шкода дурепу до сліз, і мужик теж гарний...

Святі над чужими гріхами не сміялися. В якийсь момент і у кожного християнина гріховна неправильність може викликати вже не сміх, а цілющу серйозність — бо плутанина й вульгарність мають тенденцію пускати коріння й верховодити.

Однак поки ми не святі, то сміхова реакція, що виявляє викривлення, залишається для нас важливим способом самовдосконалення. Тому що сміховий інстинкт — це перш за все підказка: стоп, тут щось не так. Тому що сміх може допомогти розлучитися із собою неправильним. Тому що сміх може допомогти подолати біль невдачі. Тому що сміх може допомогти пробити панцир гордині — і тоді промінці серця осяють очі в усмішці над самим собою.

Виявляється, що сміхові істерики навіть від кашлю допомагають! Коли мої племінники хворіють на бронхіт, моя сестричка лікує їх... сміхом. Вона читає їм веселі оповідання, намагаючись викликати в них напади нестримного сміху. Якщо потрібно, долоскоче — і тоді дзвінкий дитячий сміх переходить у глибинний кашель, який добряче очищує легені від слизу.

Можливо, коли виявляєш свої власні неправильності, дурниці, недоліки — сміх допомагає очиститися від слизу душевного. Бундючність, улесливість, нетерпимість, пиха, показушність, завзяття не за розумом і задавакуватість — це слиз, який часто шкодить здоровому диханню православного християнина. Правильно це? — Та ні. Тому на прощання посміємося над собою — пригадаємо рефлексивний, а тому дуже православний анекдот.

Закінчивши службу, священик оголосив:

— Наступної неділі я розмовлятиму з вами на тему брехні. Аби вам було легше зрозуміти, про що буде йти мова, прочитайте вдома сімнадцяту главу Євангелія від Марка.

Наступної неділі священик перед початком своєї проповіді оголосив:

— Прошу тих, хто прочитав сімнадцяту главу, підняти руки.

Майже всі присутні підвели руки.

— От саме з вами я й хотів поговорити про брехню, — сказав священик. — У Марка немає сімнадцятої глави.

Опублiковано: № 1 (61) Дата публiкацiї на сайтi: 14 March 2013

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Сміх як ознака норми

Сміх як ознака норми

Наталія Багінська
Журнал «Отрок.ua»
З усіх живих істот сміх подарований лише людині. Звірі сміятися не вміють. Коти, щоправда, усміхаються, і не лише в країні чудес. Ще в реальності іржуть коні, «регочуть» папуги — але все це екстраполяція нашого вміння сміятися на світ тварин. Виходить, що, поміж інших дуже високих ознак, сміх робить нас людьми? Чи як це розуміти? Ясно одне — у здатності людини сміятися ховається важлива таємниця.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 5 з 5
23:46 06.09.2016 | Оля
Спасибо Вам!!!

Но такой вопрос-а почему мы смеёмся когда играем?
22:14 04.04.2013 | Оксана
Мне понравилась статья.
22:51 20.03.2013 | Катя
Очень интересная тема и рассуждения!!! Спасибо!
10:17 15.03.2013 | Ксения
Да красиво...
Спасибо
22:26 14.03.2013 | Иулия
У меня нет слов...Спаси Господи!

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: