Архімандрит Порфирій Кавсокалівіт — наш сучасник, що жив у Греції в XX столітті. Старець не за буквою, не за досвідом знав, що таке всезмінна благодать Божа, усе життя навчав любові й смиренності — не тільки словом, але й прикладом. Після його кончини численні духовні чада старця зібрали його повчання й свідоцтва чудотворної допомоги в книгу — «Цвітослов порад». Одну із бесід з отцем Порфирієм ми пропонуємо сьогодні читачеві. Звісно, зауваження старця щодо Святого Причастя не слід буквально втілювати у своєму житті без узгодження з духівником. Але його слова — саме той наріжний камінь, на якому має будуватися ставлення до богослужіння й участі в таїнстві Євхаристії.
Старець був засмученим через те, що віруючі, справедливо вимагаючи від священика, щоб він молився у вівтарі, самі дуже часто в храмі не беруть участі в спільній молитві.
— Я, — говорив він, — здійснюю кадіння, а вони навіть не нахилять голови. Виголошую: «Станьмо добре», — а вони сидять. Передаю їм благословення, а вони теревенять між собою. Але трагічніше за все те, що я виголошую: «Пийте з неї всі», — а до святої Чаші підходять зовсім небагато. Для священика це велика скорбота.
— Потрібно, Герондо, щоб усі причащалися?
Це не я говорю. Це говорить Господь: «Усі!» (Мф. 26, 27). Чи, може, це слово має ще й інше значення, яке мені не відоме? У ієрейській молитві є такі слова: «І сподоби нас державною Твоєю рукою подати нам пречисте Твоє Тіло й Чесну Кров, а через нас усім людям». Звісно, тут маються на увазі ті християни, які не під єпитимією. Ці останні мають попередньо отримати благословення на Причастя у свого духовника. Без Божественного Причастя, без Христа як ти відірвешся від буденності? Ти прийшов у храм і пропустив найважливіше, святі Дари, а це — все. Тобі лишився лише антидор. Ти знаєш, що таке святий вівтар? Це найдорогоцінніше із того, що є на землі. Царські престоли, президентські крісла, академічні кафедри мають меншу цінність. Святий престол — це неопалимая купина. Сюди сходить Христос, тут присутній Святий Дух. Престол оточують святі Ангели. Це видовище жахає. Багато разів я боявся навіть доторкнутися до святого престолу. І стоячи перед цим дивом, ти чуєш, як парафіяни замість того, щоб переживати виняткове таїнство, перешіптуються про пусті речі. Хто здійснює богослужіння — один лише священик чи ж ієрей разом із народом? Чому ми кажемо «служіння»? Як стоїть у вівтарі священик, так само має стояти в храмі й народ. Зібрано, повністю передавши себе Богу. У ці хвилини ми знаходимося вже не на землі. «Ми, херувимів тайно зображуючи...» Ми знаходимося на небесах, перед Святою Трійцею. «Всяку нині житейську відкладемо печаль». Ми всі є богослужителями... О, що Бог удостоює нас переживати! Якщо ми віримо, що перед нами відбувається Велика Жертва, то повинні стояти «зі страхом Божим». Ми повинні плакати від щастя, що Сам Бог спускається й приносить Себе в жертву із любові до нас. Якщо ми в це не віримо, тоді навіщо приходити до храму? Кого ми обманюємо? Ті, хто не ходить у храм, більш щирі. Ти буваєш у філармонії?
— Так, Герондо, я люблю послухати добрий симфонічний оркестр. Там я відпочиваю.
— А ти чув, щоб там хто-небудь розмовляв? Всі мовчать, бояться, щоб нічого не пропустити. Що має більшу цінність? Музикальні звуки, які приносять лише спочинок або віяння Святого Духа, Який спасає? Якщо король і президент держави покличе тебе за ім’ям, щоб ти підійшов і отримав від нього подарунок, ти зможеш повернутися до нього спиною і сказати «Не хочу»? Чому ж до Христа, Який через Свою велику любов приносить Себе в жертву за тебе, ти не підходиш, але повертаєшся до Нього спиною й вступаєш у дріб’язкову балаканину? Але ж який дар Він нам дає? Самого Себе! У церкві ми мовчимо, перебуваємо зібраними й розмовляємо з Богом... Нехай подасть нам Бог силу витримати це Диво. Адже насправді й священик, і парафіяни повинні були б померти, знаходячись так близько до Таїнства, що відбувається на їхніх очах, так близько до сонця. Але милосердний Бог являє нам свою благодать, і, послухай та жахнись, — Він навіть заспокоюється в нашій нікчемності...
При цих словах із очей старця, цього істинного служителя Таїнств, полилися сльози.
— Після Божественної літургії ти йдеш із храму, сповнений миру, який випромінюється із тебе, проливаючи світло на все, що тебе оточує. Ти несеш у собі Христа. Ти став богоносцем. Усе це охоплюють слова однієї ієрейської молитви: «Дозволь нам преподобно служити Тобі...»