Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Собор святого князя Володимира у Києві

«У богоспасенному граді Києві, святій колисці православної віри і сховищі вітчизняної святині немає досі храму Божого на честь святого рівноапостольного князя Володимира… У даний час, Височайшою благочестивого Государя Імператора волею, припущено в цьому граді побудувати древнім візантійським зодчеством теплий соборний храм, на честь просвітника Росії святою вірою, на добровільні пожертви вірних синів Православної церкви». З такими словами звернувся у 1852 році до всього народу православного митрополит Філарет Амфітеатров. Саме йому належала ідея до 900-ліття Хрещення Русі звести на святих київських горах храм-пам’ятник, вартий славетних діянь Володимира Великого.

Місто Київ тих давніх років лише віддалено нагадувало нашу сьогоднішню столицю. До 60-х років ХІХ століття Київ зберігав обриси давнього руського міста з насипними валами, укріпленнями, безлюдними площами. Не будо тоді ні гарних кам’яних будівель, схожих на палаци, ні зручної бруківки, ні промислових споруд, ні тим більше модних магазинів та неонових вогнів на вулицях. Райони, які стали сьогодні центральними, являли собою пустирі, подекуди забудовані скромними міщанськими будиночками. На тому місці, де зараз розташований Володимирський собор, Київський Університет і Оперний театр, слалося широке міське поле… Місто, однак, росло, забудовувалось і швидко змінювало свій вигляд.

Звернення митрополита, який першим пожертвував 7 тисяч карбованців на будівництво храму, знайшло відгук у серцях православних людей: за сім років народом було зібрано близько ста тисяч карбованців, а Києво-Печерська Лавра пожертвувала на будівництво 1 мільйон цеглин, виготовлених на власному цегельному заводі.

15 червня 1862 року, в день святкування пам’яті князя Володимира, митрополитом Арсенієм була здійснена закладка Володимирського собору.

Собор був задуманий у старовізантійському стилі, таким, якими будували храми на Русі за часів князів Володимира і Ярослава. Відповідно до початкового проекту, величезний собор повинен був мати вигляд хреста й увінчуватися тринадцятьма куполами. Сміливій ідеї не судилося втілитися: наявних коштів не вистачило, і проект був перероблений. У результаті ми маємо зменшений варіант собору з сімома куполами. На жаль, собор не позбавлений впливів архітектурних смаків свого часу. Зовнішній вигляд Володимирського собору набув характерних для більшості будівель тих років рис т.зв. «Миколаївського» стилю, а від запланованого стародавнього стилю довелося відступити.

Будівництво продовжувалося до 1864 року, коли зведені до куполів стіни собору, арки та склепіння раптом дали глибокі тріщини. Роботи були зупинені; для порятунку споруди необхідні були колосальні кошти. Десять років недобудований храм простояв в очікуванні своєї долі.

У 1875 волею Государя Олександра Миколайовича, роботи відновилися; до 1882 року, через 20 років після закладин, будівництво нарешті завершилось.

Розписувати Володимирський собор були запрошені найкращі майстри свого часу.

Загальна тема живопису собору – «Справа спасіння нашого». Зі стін собору на нас дивляться 30 образів святих подвижників Русі: мучеників, благовірних князів, святих жон, Христа заради юродивих. «Уся історія російської віри, усі пориви духу, що шукає правди й подвигу, розказані в цих глибоко національних фігурах…», - пишеться в дореволюційній книзі про собор.

Дивовижна річ: суворі обличчя мучеників і самітників оповиті яскравими орнаментами; їхній одяг світлий і святковий, постави спокійні… Так висловили художники суто руське розуміння слів Спасителя: «Ярмо Моє любе і тягар Мій легкий». У розписах собору ми можемо прочитати тлумачення мучеництва й подвижництва як вільної та радісної синівської довіри волі Отця.

Керівництво над роботами з оздоблення Володимирського собору було доручено професору мистецтв Адріану Прахову, видатному знавцю російської старовини, історику мистецтв, археологу. Ім’я професора навічно пов’язане з історією Києва. Саме Прахов відкрив у Кирилівській церкві фрески ХІІ століття; там же, під його керівництвом Михайло Врубель виконав свої перші храмові розписи; будучи чудовим українознавцем, Прахов першим опублікував свої наукові роботи про творчий спадок Т. Г. Шевченка.

В оркестрі художників, які працювали над розписом, перша скрипка, безумовно, була зіграна Віктором Михайловичем Васнєцовим. «…Роботу зобов’язуюсь виконувати зі своїми помічниками і зі своїх доброякісних матеріалів протягом двох років з дня підписання цієї угоди», - зазначалося в підписаному ним договорі. Насправді, лише на створення вівтарного образу Богоматері пішло два роки, а для розпису всього собору знадобилося 11 років безперервної роботи. До цієї роботи художник готувався все життя. Син бідного сільського священика, вступаючи до духовної семінарії, він і не здогадувався про те, яким славним чином доведеться йому послужити Богу. З 1885 року художник віддавався своєму київському шедевру з такою напругою, натхненням і вірою, з якими зображувані ним подвижники служили Богу. Собор опалювався погано, Васнєцов часто хворів. Декілька разів Віктор Михайлович зривався з риштування, що ледве не коштувало йому життя, але милість Божа берегла художника.

 

Серед робіт Васнєцова один з найкращих витворів в історії релігійного живопису – запрестольний образ Богородиці. Дивовижним чином з’явився образ Божої Матері на стіні вівтаря. За розповідями самого художника, він довго не міг визначитись, яким же бути образу. Складний задум Васнєцова – зіставити божественне і людське в образі Цариці Небесної, відобразити глибину Її страждання і святу покірність цьому стражданню – потребував і натхнення, і майстерності, і допомоги Божої. Тут на допомогу художнику прийшла Сама Пречиста. Вранці, прийшовши в собор, Васнєцов з Праховим з подивом виявили на вівтарній стіні чітку тінь фігури Пресвятої Діви з Богонемовлям на руках. Не розгубившись, Віктор Михайлович узяв фарби, заліз на риштовання і почав швидко обводити дивовижний образ. Дивна тінь повільно танула, але на її місці вже лежали впевнені контури, намічені рукою художника. Такому диву Божому ми зобов’язані появою унікального за своєю глибиною і художнім виконанням священного образу Богоматері.

Васнєцовим написані композиції «Таїнство Євхаристії», «Собор Святителів» Руської і Вселенської Церков, святі пророки, «Бог-Слово», «Бог-Отець» і «Бог-Син», «Христос-Спаситель», «Хрещення князя Володимира» і «Хрещення киян», «Страшний суд», «Блаженство Раю», «Гріхопадіння», фігури центрального іконостасу, зображення святих, святителів і князів; а також деякі медальйони і орнаменти. В цілому, за 11 років напруженої праці Віктор Михайлович розписав близько 2 тисяч квадратних метрів.

Художнику вдалося дивовижним чином вписати своє творче бачення в іконописну традицію, що дозволяє нам у легко впізнаваних образах святих бачити риси живих людей. «…Очі всіх фігур Васнєцова – традиційні очі візантійської іконографії – перебільшено великі, всі однакового розрізу, однакового кольору. Суцільна чорнота кольору робить їх бездонними і дозволяє уяві населяти їхню глибину всіма відтінками містичних почувань», - зауважує один із дослідників розписів собору.

Після закінчення робіт Віктор Михайлович вимовив відому фразу, яка підводить риску під усією його працею і подвигом: «Я поставив свічку Богу».

Обдарований молодий живописець Михайло Нестеров, також запрошений Праховим для роботи над розписом, вніс у загальне художнє полотно собору надзвичайно ніжні, ліричні образи. Його чудова особливість – «передавати фарбами не реальність події, а її пахощі, дещо неосяжне…». Пензлю Нестерова належать образи святих Кирила та Мефодія, благовірних князів Бориса і Гліба, великої княгині Ольги, великомучениці Варвари, святих Костянтина і Єлени, інші ікони чотирьох іконостасів верхніх і нижніх бокових вівтарів собору… Ноту ніжності й теплоти надають загальній гамі розписів створені ним композиції «Різдво Христове», «Богоявлення», «Воскресіння Христове» та ін. Нестеров був другом родини Васнєцових, добре знав дітей художника. Він написав якось, що «Міша, його улюбленець зустрічається на картинах Віктора Михайловича в усіх серафимах і херувимах». Риси Міші, майбутнього священика, виразно читаються і в образі Богонемовляти Христа.

Також над розписом працювали художники Вільгельм Котарбинський і брати Сведомські, автори «Днів Творіння» і композиції «Преображення Господнє», «Вознесіння Господнє», «Воскресіння Лазаря», «Вхід Господа в Єрусалим» та ін. Якщо двох перших живописців Прахов, жартома, називав «грецькими», то других – «варязькими». Справді, вихованці європейських академій, Сведомські й Котарбинський явно тяжіли до західноєвропейської манери письма. Їхні роботи послужили гідним тлом для унікальних та самобутніх робіт Васнєцова і Нестерова – гімну відродження російського національного живопису.

Несправедливо скромне місце в історії розписів належить геніальному художнику з трагічною долею Михайлу Врубелю. Спочатку ескізи розписів розробляв саме він, однак вони не були затверджені як остаточний варіант. Взяти участь у розписах художнику вдалося лише виконанням деяких орнаментів.

Брали участь у розписі собору й українські художники іконописної майстерні О. І. Мурашка, серед них і його син – О. О. Мурашко, а також випускники Київської рисувальної школи С. Костенко і М. Пимоненко. Українські майстри привнесли свій стиль, свій колорит.

Іконостас собору виконаний із димчато-сірого каррарського мармуру – найкращого у світі. Надра Каррари, гірської місцевості в італійській провінції Тоскана, породили матеріал для шедеврів Мікеланджело й унікальних за своїм значенням флорентійських соборів. Різнокольорові мармури з Італії, Франції, Бельгії, Росії та Іспанії прикрашають інтер’єр Володимирського собору. Із мармуру виконана і мозаїчна підлога храму. В оздобленні інтер’єру собору мозаїками брали участь і майстри з Венеції. А. В. Прахов є автором проектів ряду деталей інтер’єру, зокрема – масивних бронзових вхідних дверей, на яких ми бачимо литі бронзові фігури княгині Ольги і князя Володимира.

Багате срібне начиння для собору виконувалося на замовлення відомою ювелірною фірмою Хлєбнікова.

20 серпня 1896 року, через 34 роки після початку будівництва, відбулося довгоочікуване освячення Володимирського собору. На урочистостях був присутній імператор Микола з дружиною Олександрою Федорівною. Освятив храм Високопреосвященний митрополит Іоанникій. Усі учасники робіт, деякі посмертно, нагороджені пам’ятною золотою медаллю роботи професора Прахова.

Володимирський собор відразу привернув увагу сучасників, які одностайно називали його «першим натхненним витвором російського релігійного мистецтва».

Таким чином, величний Храм-пам’ятник народжувався з ініціативи Миколи І, будувався за царювання Олександра ІІ і Олександра ІІІ, закінчений і освячений був за часів Миколи ІІ.

Господарі країни рад розпорядилися храмом по-своєму. З 1929 по 1941 рік в соборі був Музей антирелігійної пропаганди. За ці роки через постійну вогкість фрески і настінні розписи були пошкоджені й перебували під загрозою. У роки окупації в соборі відновили богослужіння, після війни – закрили; у 60-і роки знову відновили.

Сьогодні в храмі спочивають мощі великомучениці Варвари і священномученика Макарія. Мощі святої Варвари привіз у Київ ще князь Святополк. Багато століть вони зберігались у Михайлівському Золотоверхому монастирі в 500-кілограмовій раці з чистого срібла. Коли в тридцяті роки ХХ століття радянська влада розігнала ченців монастиря, святі мощі були таємно перенесені до Володимирського собору; при цьому дорогоцінна срібна рака таємниче зникла.

Ні діючим православним храмом, ні музеєм сьогодні Володимирський собор назвати не можна. Гірко, що така прекрасна споруда не може служити Богу за своїм призначенням. За правилами Православної церкви, ніхто з вірних не може відвідувати богослужіння розкольників і єретиків, що ними є сьогоднішні господарі собору. Нам залишається лише милуватися казково гарним внутрішнім оздобленням і тихо молитися біля святих мощей про подальшу долю храму-пам’ятника…

Опублiковано: № 2 Дата публiкацiї на сайтi: 17 March 2008

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Собор святого князя Володимира у Києві

Собор святого князя Володимира у Києві

Катерина Ткачова
Журнал «Отрок.ua»
В 1852 році до всього народу православного митрополит Філарет Амфітеатров. Саме йому належала ідея до 900-ліття Хрещення Русі.
Розмiстити анонс

Результати 1 - 6 з 6
13:35 13.08.2015 | Анна
Я в этот храм хожу с глубокого детства. Храм прекраснейший, атмосфера в нем просто завораживает. Мало в каком храме, церкви ощущение Бога так близко, как во Владимирском Соборе. И безумно обидно, как оскорбляют служителей Собора авторы статьи в последнем абзаце. Воистину верующий человек не стал бы обвинять, тем более, что обвинения безосновательны, и называть еретиками и "хозяевами" собора батюшек Владимирского...Бог вам судья
17:19 26.09.2010 | Вовик
Жаль, что я с опозданием пишу сей отзыв...Перер, если вы набрались смелости выразить ваше недовольство, то будьте так добры, в столь сжатых рамках,как и это обвинение, навести несколько примеров обкрадывания московскими попами нашей колыбели веры.Спасибо))))))
11:58 13.02.2010 | Петер
Удивило окончание - про еретиков. Вера есть вера и не московским попам и москалям решать, в какой храм нам ходить и как молиться! Это не правила веры - а правила московских попов, которые в свое время немало обокрали Колыбель нашей веры, и теперь им снова неймется, что другие православные хотят иметь СВОИ храмы!
23:11 11.09.2008 | сергей
образ святой Евфросинии московской выполненный в.м. васнецовым сегодняшними властями изменён на ирину(местную).
17:15 19.03.2008 | Кальченко Т.В.
В статье есть ошибки фактологического содержания. Собор начал вновь действовать в октябре 1941 г. и не закрывался, а первые реставрационные работы там произошли по инициативе оккупационных властей. Мощи Святой Варвары перенесли в Всеукраинский Антирелигиозный музей в июле 1930 г. по официальному распоряжению властей из закрытого Михайловского собора, принадлежавшего самосвятской группировке (монахов в соборе уже не было). А потом были вскрыты для изучения.
С уважением - Тимур Валерьевич Кальченко
16:03 18.03.2008 | А.Анастасий
Очень интересный материал, нужно и дальше публиковать материал о киевских храмах(жаль только, что он в руках людей далеко отстоящих от РПЦ)

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: