Підписатись на розсилку нових статей

С 2009 года журнал издается при поддержке Международного благотворительного фонда в честь Покрова Пресвятой Богородицы


Журнал «Отрок» приглашает авторов для сотрудничества! Пишите нам на адрес: otrok@iona.kiev.ua

Рекомендуємо відвідати

Свято-Троицкий Ионинский монастырь Молодость не равнодушна Покров Страничка православной матери Журнал Фамилия Ольшанский женский монастырь

Наші друзі

Соловецька заутреня

— ...А нашу заутреню соловецьку пам’ятаєте?

Та як би я міг не згадати її, цю єдину дозволену на Соловках заутреню у старій церкві на кладовищі.

Я працював тоді вже не на плотах, а в театрі, видавництві та музеї. З цієї останньої роботи і потрапив у самісінький клубок підготовки. Владика Іларіон домігся від Ейхманса дозволу на службу для всіх ув’язнених, а не тільки для церковників. Умовив начальника табору дати на цю ніч стародавні хоругви, хрести та чаші з музею, але про облачення забув. Іти й просити другий раз було вже неможливо.

Але ми не занепали духом. До музею терміново викликали відомого зломщика, нашого друга Володю Бедрута. Невичерпний у своїх словесних фельєтонах Глубоковський відволікав ними директора музею Ваську Іванова у дальній кімнаті, а в цей час Бедрут оперував із відмичками, добуваючи зі скринь та вітрин стародавні дорогоцінні облачення, серед них — єпитрахиль митрополита Філарета Количева. Вранці таким самим чином усе повернули на місце.

Ця заутреня неповторна. Десятки єпископів очолювали хресний хід. Дивовижними квітами Святої ночі горіли древні світильники, і в їхньому сяйві виблискували стяги з Ликом Спасителя і Пречистої Його Матері.

Благовісту не було: останній дзвін, вцілілий від спустошення монастиря у 1921 р., було знято у 1923 р. Але задовго до півночі уздовж складеної з велетенських валунів кремлівської стіни, повз суворі засніжені вежі потягнулися до старої кладовищенської церкви нескінченним ланцюгом сірі тіні. Небагатьом вдалося потрапити до самої церкви. Вона не змогла вмістити навіть духовенство. Адже тоді його в ув’язненні мучилося понад 500 осіб. Увесь цвинтар було вкрито людьми, і частина молитовників стояла вже у соснах, майже впритул до бору.

Тиша. Виснажені душі жадають блаженного спокою молитви. Вуха напружено ловлять звуки священних співів, що доносяться з відкритих воріт церкви, а темним небом, переливаючись усіма барвами, блукають стовпи спалахів — північного сяйва. Ось зімкнулися вони у суцільну завісу, засвітилися вогняною блакиттю і спливли до зеніту, спадаючи звідти, немовби дивовижні ризи.

Грізним велінням наділеного неземною силою Ієрарха, могутнього володаря стихій теурга-ієрофанта прогриміло закляття-вигук владики Іларіона:

— Да воскреснет Бог і да расточатся вразі Єго!

З гілок ближніх сосен впали лапті снігу, а на вершині дзвіниці спалахнув яскравим сяйвом встановлений там нами цього дня символ Страждання і Воскресіння — Святий Животворящий Хрест.

З широко розчинених воріт старої церкви, виблискуючи вогнями, виступив небувалий хресний хід. Сімнадцять єпископів в облаченнях, оточених світильниками та факелами, більше двохсот ієреїв і стільки ж монахів, а далі нескінченні хвилі тих, чиї серця і помисли неслися до Христа Спасителя цієї дивної, незабутньої ночі.

Урочисто випливли з дверей храму блискучі хоругви, створені ще майстрами Великого Новгорода, запалали пишними барвами факели-світильники — подарунок Венеційського Дожа далекому монастирю — володарю Гіперборейських морів, заквітли визволені з полону священні ризи і покривала, вишиті тонкими пальцями московських великих князівен.

— Христос Воскрес!

Небагато хто почув слова Благої Вісті, що прозвучали у церкві, але всі відчули їх серцями, і гучною хвилею пронеслося у сніжній тиші:

— Воістину Воскрес!

— Воістину Воскрес! — прозвучало під урочистим вогнистим куполом увінчаного спалахом неба.

— Воістину Воскрес! — відлунювало у сніжному мовчанні столітнього бору, перенеслося за непорушні кремлівські стіни, до тих, хто не зміг вийти з них у цю Святу ніч, до тих, хто, знесилений стражданням і хворобою, розпростертий на лікарняній койці, хто мучиться у смердючому підземеллі "Авакумової щілини« — історичному соловецькому карцері.

Хресним знаменням осяяли себе приречені на смерть у глухій темряві ізолятора. Розпухлі, побілілі губи цинготних, стікаючи кров’ю, прошепотіли слова обіцяного Вічного Життя...

З переможним радісним співом про попрану смерть йшли ті, кому вона загрожувала щомиті, щосекунди...

Співали всі... Радісний хор «сущих во гробєх» славив і стверджував своє грядуще неминуче, нездоланне силами зла Воскресіння...

І падали стіни в’язниці, збудованої закривавленими руками. Кров, пролита в ім’я Любові, дарує життя вічне і радісне. Хай тіло мучиться в полоні — Дух вільний і вічний. Немає у світі сили, що здатна загасити Його! Нікчемні та безсилі ви, що тримаєте нас у путах! Дух не закуєте, і воскресне Він у вічному житті Добра і Світла!

— Христос Воскресе із мертвих, смертію смерть поправ... — співали всі, і старий генерал, який ледве волочив ноги, і гігант-білорус, і ті, хто забув слова молитви, і ті, хто, може, ганьбив їх... Великою силою вічної, невгасимої Істини звучали вони в цю ніч...

...І сущим во гробєх живот даровав!

Радість надії вливалася в їхні змучені серця. Не вічні, але тимчасові страждання і полон. Безкінечне життя Світлого Духа Христового. Ми помремо, але відродимося! Повстане з попелу і великий монастир — твердиня Землі Руської. Воскресне Русь, розіп’ята за гріхи світу, принижена і зневажена. Стражданням очиститься вона, безмірна і в своєму падінні, очиститься і просяє світлом Божої правди. І не даремно, не випадково, стеклися сюди гнані, знедолені, викреслені з життя з усіх кінців великої країни.

Чи не сюди, до Святого Ковчега руської душі, століттями ніс руський народ свою скорботу і надію? Чи не руками тих, що приходили по обітниці до далекого північного монастиря «відпрацювати свій гріх», в прославлення святих Зосими та Савватія, збудовані ці віковічні стіни...

Прийдіть до Мене всі втомлені й обтяжені, і Я облегшу Вас...

Вони прийшли і злилися в єдиному прагненні в цю Святу ніч, злилися в братському поцілунку. Впали стіни, що в минулому розділяли петербурзького сановника і калузького мужика, князя-рюриковича й Івана Безродного: в охололому попелі людської суєтності, брехні та сліпоти спалахнули іскри Вічного і Пресвітлого.

Христос Воскресе!

Ця заутреня була єдиною, що її відслужили на Соловецькій каторзі. Пізніше казали, що її дозвіл був спричинений бажанням ОГПУ покрасуватися перед Заходом «гуманністю та віротерпимістю».

Її я не забуду ніколи.

З книги Бориса Ширяєва «Невгасима лампада»

Опублiковано: № 3 (27) Дата публiкацiї на сайтi: 30 October 2007

Дорогі читачі Отрока! Сайт журналу вкрай потребує вашої підтримки.
Бажаючим надати допомогу прохання перераховувати кошти на картку Приватбанку 5457082237090555.

Код для блогiв / сайтiв
Соловецька заутреня

Соловецька заутреня

Борис Ширяєв
Журнал «Отрок.ua»
— Воістину Воскрес! Хресним знаменням осяяли себе приречені на смерть у глухій темряві ізолятора. Розпухлі, побілілі губи цинготних, стікаючи кров’ю, прошепотіли слова обіцяного Вічного Життя... З переможним радісним співом про попрану смерть йшли ті, кому вона загрожувала щомиті, щосекунди...
Розмiстити анонс

Результати 1 - 1 з 1
15:27 03.06.2011 | Анастасия
впечатлило...Особенно момент, где осужденный за воровство применял своё "мастерство" в благих целях.

Додати Ваш коментар:

Ваш коментар буде видалено, якщо він містить:

  1. Неповагу до авторів статей та коментарів.
  2. Висловлення думок щодо особистості автора або не за темою статті, з’ясування стосунків між коментаторами, а також інші форми переходу на особистості.
  3. З’ясування стосунків з модератором.
  4. Власні чи будь-чиї поетичні або прозаїчні твори, спам, флуд, рекламу і т.п.
*
*
*
Введіть символи, зображені на картинці * Завантажити іншу картинку CAPTCHA image for SPAM prevention
 
Дорогие читатели Отрока! Сайт журнала крайне нуждается в вашей поддержке.
Желающим оказать помощь просьба перечислять средства на карточку Приватбанка 5457082237090555.
Отрок.ua в: