Церква живе не обрядом, а богослов’ям і молитвою. Обряд — лише одяг богослов’я і дім для молитви. Обряд без розуму та серця — одяг, вдягнений на манекен.
Богословствуючи, кажуть про Бога «Він». Молячись, кажуть Йому «Ти». Потрібно, щоб на всяке «Він» було одне «Ти», тобто щоб молитва врівноважувала роздуми. Інакше не буде святого страху, а богослов’я вивітриться і приведе до темряви.
Чи сперечаються люди з Богом? Сперечаються. Говорячи про людей, як про «них», включай і себе в їхнє число, бо не знаєш усіх слів, які живуть у твоєму серці. І ти, і я сперечаємося з Богом у тій сердечній темноті, котра глибша за Світовий океан.
Ці суперечки жорстокі. Люди кажуть: «Нам погано. І якщо Ти нас любиш, то чому не допомагаєш? Якщо не хочеш допомогти, Ти не добрий. Якщо хочеш, але не можеш, то Ти не всемогутній». Більше ми не знаємо, що сказати, і відчуваємо, що охоплює нас полум’я.
Але Бог має що відповісти. Він каже: «Я хочу рятувати й можу, бо й люблю, і на силі. Але не хочу робити все Сам, бо ви — не іграшки. Об’єднайтеся зі Мною в союз, у завіт, в угоду, і на добро використайте свободу. Робитимемо все, що потрібно, разом».
Усе Євангеліє — це сповіщення про те, що Він говорить і робить. Ось що Він робить, говорячи, і говорить, роблячи.
Я хочу бути для вас Отцем і посилаю у світ Сина Свого Єдинородного, Котрий народився від Жони, був під законом (Гал. 4,4). Схилившись, вшануйте Його Різдво. Він буде простим і непомітним до часу. І так само як ви жили довго, не знаючи Мене (хоч Я завжди поруч), так і Він житиме не один рік на землі незнаним. Потім Іоанн похрестить Того, в Котрому Моє благовоління (Мк. 1, 11). Усе, що люблю Я, — у Ньому. Усе, чого хочу Я, — у Ньому. Він — улюблений. У ньому й ви — любі, й маєте спокутування Кров’ю Його, прощення провин через багатство благодаті Його (Еф. 1, 7).
Вшануйте Його явлення на Йордані й покайтеся.
Він від води піде, ведений Духом, у пустелю (Лк. 4, 1). Ідіть і ви за Ним. Вступіть у піст у визначений час, звідайте неміч плоті, упокорте її та розіпніть із пристрастями й похотями (Гал. 5, 24). Почуйте свій власний стогін і вмийтеся слізьми. Дізнайтеся, який сильний і хитрий той, хто неправдою підкорив вас і став князем цього світу. Дізнайтеся ж і силу Моїх Слів, якими відганяється супротивник (Лк. 4, 1–13).
Потім Улюблений у силі духу (Лк. 4, 14) буде обходити Святу Землю, відкриваючи сліпим очі, очищуючи прокази, викриваючи хибні знання, благовіствуючи мир, нікого від Себе не проганяючи. Ідіть і ви за Ним. Слухайте й дивіться! Не пропускайте нічого, і, як Чиста Мати Слова, усі слова Його складайте у серці своїм (Лк. 2, 19).
Далі буде жах.
Останньою стратою Єгипту була смерть первородних (Вих. 12, 29). І народжений першим з усього створіння (Кол. 1,15) дозволить Себе вбити.
Світло прийшло у світ, але люди, як нічні птахи, котрі люблять пітьму, наважилися загасити Світло болем розп’яття і ганьбою публічної страти. Коли ви подумаєте про розпинателів, не поспішайте відділяти себе від них.
Далі Його гробу йти немає куди.
Злі теж не веселяться, бо дрижить земля, і гасне сонце, і завіса в Храмі роздирається надвоє. Якби Він не воскрес, вичерпалися б життя і слово. Але ввечері оселяється плач, а на ранок радість (Пс. 29, 6). І спочатку — пітьма, а потім — світло (Бут. 1, 5).
І світло в темряві світить, і темрява не огорнула його (Ін. 1, 5).
То як же нам говорити, що не любить нас Бог? Той, Який Сина Свого не пощадив, а видав Його за всіх нас, як з Ним не дарує і нам всього? (Рим. 8, 32).
Світ, чи життя, чи смерть, чи теперішнє, чи майбутнє — усе ваше; ви ж Христові, а Христос Божий! (1 Кор. 3, 22–23).
І якщо міцна, як смерть, любов (Пісн. 8, 6), то Христова любов і за саму смерть сильніша. Ні смерть, ні життя, ні Ангели, ні Начала, ні Сили, ні теперішнє, ні майбутнє, ні висота, ні глибина, ні жодне інше творіння не може відлучити нас від любові Божої в Христі Ісусові, Господі нашім (Рим. 8, 38–39).
Народженому вклонилися.
У Тому, Хто хрестився, впізнали Єдиного від Трійці.
З Тим, Хто постить, будемо постити. Зі Смиренним і Працьовитим будемо смиренними й працьовитими. Того, Хто вчить, будемо слухати, сидячи біля Його ніг, як Марія (Лк. 10, 39).
За Тим, Хто несе Хрест, підемо, плачучи й ридаючи (Лк. 23, 27). Якщо ж удостоїмося честі, то, як Симон, допоможемо й нести Хрест Його (Лк. 23, 26).
Коли Сонце правди (Мал. 4, 2) зійде в труну, станемо вдалині й дивитимемося на це (Лк. 23, 49), умираючи з Ним.
А потім...
Потім буде радість. Буде те, про що Він сказав наперед: Я знову побачу вас, і зрадіє серце ваше, і радості вашої ніхто не відбере від вас (Ін. 16, 21–22). Чуєте? Ніхто!
Тож які мені ще потрібні докази? Що ще потрібно хворому серцю моєму й ослабленій волі моїй?
Чи сумніватимусь у Воскреслому або у благості Отця Його? Не буду.
Іаков уночі боровся з Богом і перед світанком отримав рану в стегно. Ми, якщо боротимемося з Богом, одним стегном не відбудемося. Горам і камінню скажуть одного дня богоборці: Упадіть на нас і закрийте нас від лиця Того, Хто сидить на престолі, і від гніву Агнця (Одкр. 6, 16).
Благо тим, хто проспіває пісню іншу. Радіймо і звеселімося, і воздаймо Йому славу; бо настав шлюб Агнця, і жона Його приготувала себе (Одкр. 19, 7). Тут — справжнє здійснення історії.
Погано нам, людям. Хто ж сперечається?
Та не безсилий Бог, щоб врятувати нас. І не злий Бог, аби не хотіти нас врятувати. Сила Його — Син і Слово. І блага воля його — благовоління Його, також — у Сині. Прийдіть, поклонімось і припадімо до Самого Христа, Царя і Бога нашого. Прийдіть! Так починається недільна всеношна.
Тут закінчуються запитання: Ні про що ж того дня ви Мене не спитаєте (Ін. 16, 23).
Тут обряд має наповнитися богослов’ям, а серце людське — розтопитися, як віск серед нутрощів (Пс. 21, 15).